Скаржинський Віктор Петрович
Ві́ктор Петро́вич Скаржи́нський (1787, Трикрати, Ольвіопольський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія — 1861, там само) — герой Франко-російської війни 1812 року, діяч сільського господарства, один з піонерів і пропаґандистів степового і полезахисного лісорозведення. Походив з давнього українського козацького роду Скаржинських.
Віктор Скаржинський | |||
---|---|---|---|
| |||
Народився |
1787 Трикрати, Ольвіопольський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія | ||
Помер |
1861 Трикрати, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія | ||
Поховання | Перший Християнський цвинтар (Одеса) | ||
Громадянство | Російська імперія | ||
Діяльність | поміщик | ||
Alma mater | Московський університет благодійний пансіон | ||
Титул | граф | ||
Рід | Скаржинські | ||
Батько | Скаржинський Петро Михайлович | ||
Мати | Булацель Уляна Григорівна | ||
У шлюбі з | Милорадович Варвара Григорівна | ||
Нагороди |
| ||
| |||
Життєпис
Віктор Петрович Скаржинський народився 1787 року в родовому помісті — селі Трикрати, навчався в Херсоні, Миколаєві, Санкт-Петербурзі, служив у петербурзькому департаменті народної освіти. В 1811 році повернувся в родинний маєток.
Після початку Франко-російської війни 1812 року на власні кошти першим на Херсонщині організував з своїх селян військовий ескадрон свого імені у складі 188 чоловік. «Ескадрону сєму називатись іменем Скаржинського» — писав герцог де Рішельє. Ескадрон відзначився в боях на території Білорусі (при Лагойську, Орлі, Борисові) та у закордонному поході російських військ, зокрема під час облоги Торна (Пруссія). За участь у війні з Наполеоном нагороджений орденом Св. Анни ІІ ступеня[1].
Протягом 1818—1823 років Віктор Петрович очолював дворянство Херсонської губернії[2].
По завершенні війни Скаржинський організував у своєму маєтку Трикрати передове на той час господарство з поліпшеними сівозмінами. Заклав помологічний сад (221 ґатунок), дендрарій (281 вид.) з плантацією шовковиці при ньому (150 га) і плодовий сад з виноградником (100 га). Організував лісові розсадники і розробив агротехніку вирощування садивного матеріалу щодо степових умов. Акліматизував ряд деревних порід і кущів Південної Америки і Західної Європи.
На 1853 рік його лісопосадки перевищували 400 гектарів, для накопичення води в балках було облаштовано греблі і споруджено 40 ставків[3]. Дендрологічний сад у його маєтку нараховував близько 300 видів дерев (кедри, сосни, туї, тамарикси, ялівці — насіння імпортувалися з Німеччини, США, Франції), плодовий сад — близько 200 видів (140 сортів яблук, 81 сорт груш, 20 сортів вишень і слив, 50 сортів абрикос). Щорічно з виноградників Скаржинського виготовляли біля 8 тис. цебер вина[4]. Сучасне державне заповідне урочище Трикратський ліс є колишнім маєтком Скаржинського.
Винайшов і впровадив для захисту сільгоспугіддь лісосмуги. Постачав саджанці з власного розсадника в Одеський ботанічний сад, для акацієвих алей в П'ятигорську, парків Алупки і Місхора.
Помер у 1861 році у своєму маєтку в Трикратах.
Похований на Першому Християнському цвинтарі Одеси.[5] 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Скаржинського відсутні.[6]
Нагороди та почесні звання
За участь у Франко-російській війні 1812 року нагороджений орденом Святого Володимира IV ступеня з бантом.
У 1816 році за мужність і відданість нагороджений орденом Святої Анни II ступеня з діамантами.
Сім'я
Після смерті у 1813 році сестри Лідії та загибелі в битві під Кульмом молодшого брата Миколи, Віктор Скаржинський залишився єдиним нащадком і спадкоємцем своїх батьків.
У 1817 році одружився з Варварою Григорівною Милорадович (1797—1852). У подружжя народилось чотири сини: Петро, Костянтин, Григорій, Віктор і дочка Надія.
Вшанування пам'яті
16 червня 1872 року у міському саду Одеси, в присутності віце-президента і членів Товариства сільського господарства Південної Росії, почесних і посадових осіб міста і численної публіки відбулося святкове відкриття пам'ятника В. П. Скаржинському (зруйнований в 1937 році радянською владою).
Примітки
- http://bibl.kma.mk.ua/pdf/naukpraci/history/2008/76-63-26.pdf%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D
- Милорадович Григорий Александрович. Списки губернских предводителей дворянств Российской империи. 1785-1895. — Чернигов : Типография Губернского Земства, 1895. — С. 34.
- http://www.voskres.ru/army/publicist/hristova.htm
- Башли М. Участь дворянства в діяльності «Товариства сільського господарства Південної Росії» / М. Башли // Наукові записки з української історії. — 2014. — Вип. 34. — С. 119-125. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzzui_2014_34_19
- Храм Всех Святых. Список захороненных людей.. Сайт Церкви Всіх Святих Одеської єпархії УПЦ (МП) (рос.). Архів оригіналу за 27 липня 2012. Процитовано 15 квітня 2011.
- Шевчук А. Спасти мемориал — защитить честь города // Газета «Вечерняя Одесса». — 2010. — Вип. 118—119 (9249—9250) (14 серпня). Архівовано з джерела 30 травня 2016. (рос.)
Посилання
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — Т. 3 : Плюс — Ь. — 856 с.
- http://www.up.mk.ua/cgi-bin/page2st.php?param=4009%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D
- Дорошенко О. М. Рід Скаржинських в історії Південної України (середина XVIII — початок XX століття — Миколаїв: Видавництво Ірини Гудим, 2011 (ISBN 978-617-576-048-2)