Скляна промисловість

Скляна́ промисло́вість (склоро́бство[1], виробництво скла, склярство, скловаріння[2][3], заст. гу́тництво[4]) — галузь промисловості, що виробляє будівельно-технічне (віконне скло, скляні блоки й труби), тарне (пляшки, консервну й парфумерну скляну тару тощо), хімічно-лабораторне та приладобудівельне, господарсько-побутове (посуд, дзеркала тощо), електро-технічне і вакуумне, медичне, оптичне й інші види скла, скловолокно, мистецькі вироби зі скла і кришталю.

До середини XIX ст. скло вироблялося на невеличких гутах; тепер скло відіграє щораз більше значення в будівництві та в інших ділянках промисловості, і тому збільшується його виробництво й асортимент виробів.

Склоробство є однією з найдавніших технологій в матеріальній культурі, але порівняно молода галузь промисловості. Основна сировина при отриманні найбільш вживаних видів скла — кремнезем. Варіння скла в даний час проводиться за кількома методам, але спільними для них є досить суворі технологічні параметри, основними з яких є умови високої чистоти виробництва і керований високотемпературний режим, який вимагає наявності відповідного обладнання та інструментарію. Продукти виробництва завжди мали і будуть знаходити застосування у всіх областях діяльності людини[5].

Технологія

Процес отримання скла заснований на використанні різних видів вихідної сировини, що і зумовлює властивості його продуктів. Відповідно і потреба отримання заданих властивостей змушує пред'являти певні вимоги до компонентів. Як вже було зазначено, головним, найдоступнішим і дешевим, а тому і найбільш вживаним в практиці cкловаріння, є кремензем; однак будь-яка модифікація вимагає використання додаткових реактивів, що і визначає кінцеву вартість виробу[5].

Сировина

Сировиною для скляної промисловості є насамперед різнозернисті кварцові піски, які повинні містити в собі не менше 85—90 % кремнезему. Загальні запаси скляних пісків в Україні (всіх категорій) близько 110 млн т. Вони розміщені головним чином на Донбасі й у лісовій смузі; найбільші родовища: Авдіївське (Донецька область), Новоселівське (Харківська), Рокитянське (Рівненська), Глібівське (Чернігівська), Львівське. Щорічний видобуток скляних пісків в Україні понад 2 млн т; частину його експортують за межі України. Україна має також іншу високовартісну сировину для скляної промисловості: соду, крейду, гіпс, поташ та ін.

Історія виробництва

Спочатку вважалося, що перша послідовна методика отримання скла була розроблена і практикувалася в Єгипті, проте ряд археологічних досліджень XX століття поставили під сумнів цей пріоритет[5].

Антична доба

Вже за античної доби на українські землі імпортували скляні прикраси, а згодом і посуд з Греції і грецьких міст на північному Чорномор'ї та зі Сходу. Пізніше їх місце зайняли римські, потім візантійські вироби. Перший розквіт склоробства в Україні припадає на 11—13 сторіччя, коли виробництво скла, зокрема скляних прикрас (див. скло мистецьке) набрало масового характеру: скловиробні в Києві (будівля Десятинної церкви і в Печерському монастирі), в Чернігові, Любечі, Галичі та ін.

На Буковині між селами Комарів та Дністрівка Кельменецького району Чернівецької області археологами виявлено залишки гутні пізньоримських часів (III-IV ст. н. е.). За словами вчених, це єдина відома давньоримська склоробня на території України. Це — найбільш давня відома гутня на території нашої держави[6].

Середньовіччя
Ручне вироблення віконного скла

По татаро-монгольській руїні виробництво скла занепало. У XIV—XVI ст. Скляна промисловість переміщується з міст на території, де був ліс і кварцовий пісок; замість колишніх ремісничих майстерень, з'являються невеликі підприємства мануфактурного типу — гути (скляні заводи). Найдавніші відомості про гути маємо на західно-українських землях з сер. 16 століття у староствах: Белзькому, Городецькому, Любачівському (гути в околицях Потелича). У XVII ст. з'являються гути в старостві Львівському, на Закарпатті (коло Мукачева), а гол. на Волині, Київщині й з другої половини XVII століття на Лівобережній Україні та на Слобожанщині (з кінця XVII століття). Під кінець XVII століття на Лівобережжі працювало близько 25 гут. Їх будували здебільшого промисловці-гутники і майстрі-орендарі (що творили цілі династії: Лосі, Білозерські, Богинські, Скабичевські, Чумаки тощо) на землях магнатів і шляхти, монастирів і (на Лівобережжі) козацької старшини. Маючи підтримку з боку цих землевласників (чимало з них мали свої власні гути), а також з боку гетьманської адміністрації (особливо за гетьманування Івана Мазепи), Скляна промисловість щораз більше поширювала мережу своїх підприємств. На гутах виробляли віконне скло, різноманітний посуд (зокрема аптечний), пляшки тощо, а також кришталеве та оптичне скло. Ці вироби вивозилися до Московщини, Білорусі, Польщі та Прибалтики. Склярство, у формі гут, найбільше поширюється у XVIII столітті, зокрема на Чернігівщині; загалом на Лівобережній Україні у XVIII століття, в різні часи, працювало близько 100 гут (майже всі на території Стародубського й Ніженського полків). У другій половині XVIII століття виникають тут і більші скляні заводи — мануфактури, які належали великим землевласникам (графи К. Розумовський, П. О. Рум'янцев-Задунайський, П. В. Завадовський та ін.). Найрізноманітніші вироби цих заводів (зокрема кришталеве скло й скляні мистецькі вироби) мали широкий збут на внутрішньому й закордонному ринках.

Новітня доба
Гута в селі Гута-Катюжанська. Малюнок 1851 р.
Ванна скловарна піч. Середина XX століття.
Горшкова скловарна піч. Середина XX століття.

На початку XIX століття в Україні було близько 40 гут, в яких працювало приблизно 1 000 робітників; їх було найбільше на Правобережжі, особливо на Волині, де було ще чимало деревного палива. Пересічно працювало на гуті 15 робітників. З середини 19 століття стара гутницька промисловість занепадає. Але вже у другій половини 19 століття відбувається процес концентрації С. п. на капіталістичних основах. Загальне число зав. зменшується, але пересічні розміри їх і продукція зростають: 1883 року 30 скляних заводів Правобережжя, на яких працювало 458 робітників, дали продукції на 180000 карб.; числа на 1900: 20, 2711 і 1 549 000. На всіх цих зав. виробляли звичайний і аптечний посуд, віконне й лампове скло. Більшість заводів (і то найбільших) була в купецьких (головним чином єврейських) руках. Напередодні першої світової війни на Правобережжі було 17 скляних заводів з продукцією на бл. 2 млн карбованців; найбільші з них: Рокитянський (Овруччина; 500 робітників, продукція — 700 000 карбованців), Романівський (Новоград-Волинський; 400 робітників, 200000 карбованців), Мірчанський (Київський повіт; 195 робітників, 126 000 карбованців). Під кінець 19 століття почали виникати великі скляні заводи на Донбасі, які працювали на мінеральному паливі (у Лисичанському й Константинівці). 1913 Донбас давав уже 2/3 продукції українського скла. Кількість заводів в Україні 1913 була близько 40 (зокрема на Донбасі — 10, на Волині — 15). Загальна продукція українського скла становила 6,7 млн т.

Після занепаду під час революції скляна промисловість почала відроджуватися у 1920-х pp. За офіційними даними 1928—1929, на території Правобережної України діяли 14 скляних заводів з 5 398 робітниками, вартість продукції — 9,1 млн карбованців. Згодом скляну промисловість двічі реконструйовано (у 1930-х і по Другій світовій війні), модернізовано і створено нові заводи та нові види продукції; виробництво сконцентровано насамперед на великих підприємствах (1940 було всіх 70, 1971 — 60); обсяг промисловості мав зрости за 1940 — 70 у 4 рази. Виробництво основних видів скляної промисловості в УРСР на 1970 було таке:

Виробництво основних видів скляної промисловості в УРСР на 1970
Види продукціїОдиниця вимірювання1970
Скло віконнемлн м²51,3
Скло полірованетис. м²1685
Сталініт неполірований" « 1247
Скло армоване й візерунчасте » « 2 867
Пляшкимлн штук657,4
Тара консервна » " в перерахунку на 0,5 л1 130,8
Посуд сортовиймлн карб.40,3
Зміни виробництва скла в УРСР за 1950 — 74 (тис. м²)
× 1950 1965 1974
Віконне (в натуральному обчисленні)24 66246 09257 961
Поліроване1751 6002 806
Армоване23821904 132
Загартоване неполіроване1609711 523

Частка УРСР в загально-союзній продукції скляної промисловості в 1970 році становила 22,0 % (у тому числі віконного скла — 22,0 %), 1974 — 25,8 % (полірованого скла — 22,4 %, армованого й візерунчастого — 40,1 %, консервної тари — 37,1 %). На початку 1971 в УРСР нараховувалося бл. 60 підприємств С. п., у тому числі 6 заводів для виробництва листового й технічного скла, 14 — сортового посуду, 8 — пляшок, 6 — тарного скла, 9 — дзеркал та ін. Скляна промисловість зосереджувалася передусім на Донбасі (тут вироблялося 95 % продукції віконного скла). Найбільші заводи: Костянтинівський склоробний (заснований 1897), Костянтинівський «Автоскло» (з 1897), Лисичанський (з 1935), Львівський, Запорізький склоробний, Херсонський скляної тари, Дзеркальна фабрика в Одесі, завод художнього скла в Києві та ін.

Над науково-технічними проблемами розвитку скляної промисловості працювали Київський філіал Державного науково-дослідницького інституту скла у Москві, науково-дослідницький інститут скла заводу «Автоскло» в Костянтинівці й ін.

Найбільші склоробні підприємства України
ВАТ «Мар'янівський склозавод» — смт Мар'янівка, Баранівський район, Житомирська область

Сучасні проблеми скляної промисловості України
  • 98% сировини для виробництва листового скла Україна імпортує до Росії та Білорусі, лишаючись сировинним придатком цих країн - монополістів на східно-європейському ринку [7]


Див. також

Примітки
  1. Склоробство // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Склярство // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Скловаріння // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Гутництво // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Качалов Н. Стекло. Издательство АН СССР. М. 1959. (рос.)
  6. На Буковині виявили першу в Україні кам'яну споруду часів Римської імперії
  7. Сировинна Україна, або Як Росія заробляє на українському склі ПОНЕДІЛОК, 18 ВЕРЕСНЯ 2017, 16:52 - ОЛЕНА ШУЛЯК, ДЛЯ ЕП

Література
  • Качалов Н. Стекло. Издательство АН СССР. М. 1959.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
  • Куприц А. О стекольной промышленности Волынской губернии. К. 1911;
  • Біляшівський М. Старе укр. скло. ж. Сяйво, ч. 5 — 6. К. 1913;
  • Модзалевський В. Гути на Чернігівщині. К. 1926;
  • Гагенмейстер В. Гутне скло Поділля. Кам'янець Подільський 1931;
  • Рожанківський В. Укр. художнє скло. К. 1959;
  • Пономарьов О. Розвиток капіталістичних відносин у промисловості України XVIII ст. Л. 1971;
  • Щапова Ю. Стекло Киевской Руси. М. 1972;
  • Петрякова Ф. Укр. гутне скло. К. 1975.
  • Основи теорії і практики гартування скла: [навч.посіб.] / Жеплинський Т. Б., Дяківський С. І. — Л. : Растр-7, 2011. — 111 с. :рис., табл. — Бібліогр.: с. 107—108. — ISBN 978-966-2004-55-7
  • Термічне оброблення і напруження у склі: підруч.для студ. вищ. навч. закл. / С. І. Дяківський [та ін.] ; ред. Й. М. Ящишин ;Національний ун-т «Львівська політехніка». — Л. : Видавництво Львівської політехніки, 2003. — 196 с.: рис. — Бібліогр.: с.169-170. — ISBN 966-553-287-1
  • Технологія скла: у 3 ч. : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ін-т інновац. технологій і змісту освіти М-ва освіти і науки України. — Л. : [б. в.], 2008—2011.
Ч. 1 : Фізика і хімія скла / Й. М. Ящишин. — Л. : Національний ун-т «Львівська політехніка», 2001. — 186 с.: рис. — Бібліогр.: с.176-178. — ISBN 966-553-207-3
Ч. 2 : Основи технології скляної маси / Й. М. Ящишин, Т. Б. Жеплинський, С. І. Дяківський; Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во «Бескид Біт», 2004. — 249 c. — Бібліогр.: с. 245—247. — ISBN 966-8450-08-6
Ч. 3 : Технологія скляних виробів / Ящишин Й. М., Вахула Я. І., Жеплинський, Т. Б., Козій О. І. ; за ред. Ящишина Й. М. — [Б. м.]: Растр-7, 2011. — 415 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 404—407. — 1000 пр. — ISBN 978-966-2004-47-2
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.