Скіфське озброєння

Скіфське озброєння — зброя кочового народу скіфів, які жили у VII—III ст. до н. е. на землях Великого Євразійського Степу, тобто теперішньої України, Росії та Середньої Азії, а згодом, до ІІІ ст. н. е., в Криму і називали себе «сколотами».

Скіфське озброєння

Мапа розселення Скіфських племен

Головною і найбільш розповсюдженою в Скіфії зброєю були лук та стріли, що однаково успішно використовувалися і в бою, і на полюванні. Вістря стріл — чи не наймасовіші знахідки у похованнях представників різних прошарків скіфського суспільства: від могил царів до пересічих общинників. Саме скіфський лук неодноразово згадується у творах античних авторів. Так, у давніх схоліях до «Іліади» Гомера описується скіфський спосіб стрільби з лука і його тятива з кінського волосу, і там же їй протиставляється воляча тятива критян. У цих же схоліях є цікаві дані про засоби стрільби з лука, які застосовували скіфи. Наприклад, тятива натягувалась до плеча. Іншим способом було натягнення тятиви до грудей, як це робили міфічні амазонки. При цьому способі жінкам заважала стріляти права грудь, тому дівчатам у дитинстві їх припалювали. Зі скіфами пов'язував, як свідчать давні схолії до «Одісеї», «криві луки» давньогрецький поет Анакреонт. Пліній старший навіть стверджував що «луки співчувають скіфам, а ліри і флейти-еллінам».

Раби-лучники скіфського походження виконували в Афінах роль поліцейських і водночас лучники з'явилися в грецькій армії. А грецький оратор першої половини 4 ст.до н. е. писав, що після перемоги на марафонському полі афіняни зібрали загін вершників із 300 осіб і купили (можливо найняли) 300 скіфів лучників.

Незважаючи на очевидну перевагу лука в бою, в Стародавній Греції лук і стріли не стали масовим видом озброєння. Із багатьох зображень воїнів і батальних сцен не можна виділити грецьких солдат із луками. Зазвичай з цим видом озброєння зображено піших або кінних воїнів, одягнених у «скіфський» або «перський» костюми.

Про оригінальне використання скіфами луків писав Плутарх «Чи скіф, коли п'є, не торкається часто до лука і не пощипує тятиву, закликаючи цим зникаючу від сп'яніння свідомість?»

Вояки скіфів, перемальовка з торевтики

Самі луки не зберігаються в землі. Дослідники виявляють лише скляні пластинки, які примотували до дерев'янної основи для збільшення сили натягування, та кістяні прикраси кінців лука. Але форма складного скіфського лука відома з зображень на античних монетах, живописних сюжетах розписів у склепах і на творах торевтики. Наприклад, на чаші з кургану Куль-Оба скіф натягує тятиву, переламуючи лук через ногу. Це чи не найчіткіше зображення скіфської зброї. Воно повністю відповідає опису, залишиному Аміаном Марцелліном «У той час, як луки у всіх народів гнуться з гнучкого дерева, луки скіфські…вигенуті з обох боків широкими і глибокими всередину рогами, мають вигляд місяця під час ущербу, а середину розділяє прямий і круглий брусок».

Однією з особливостей скіфських луків були загнуті до краю кінці. Так їх зображено на всіх предметах торевтики, про них нагаував і Есхіл. Серію знахідок становлять спеціальні прикраси з кістки або рогу, виконані у звіриному стилі і призначені саме для прикрашення кінців лука. Скіфські складні луки були невеликими, їх довжина становила від 60 до 70 см. Хоча дослідники не виключають використання скіфами і довгих луків. Попри висловлені припущення, скіфи не виготовляли луки з рогів, принаймні, такі знахідки досі невідомі.

Стріли складалися із трьох частин — вістря, древка та оперення. Довжина їх становила 40-70 см, хоча відомі такі знахідки стріл завдовжки до 80 см, що доводить можливість використання скіфами довгих луків.

Бронзові вістря стріл виробляються у ремісничих центрах — ними були лісостепові скіфські городища, на більшості з яких зафіксовано рештки металообробного ремесла, а також у античних містах Причорномор'я. Ливарні форми для відливання стріл було знайдено біля сіл Стайки і Букрин на Київщині, а також в місті Ольвія. Рідше зустрічаються вістря стріл, створені ковалями з заліза, а також виточені із кістки, які використовували, ймовірно, на полюванні.

Вістря стріл — найчисленніші знахідки у скіфських похованнях. Вони присутні майже у всіх чолоівчих, багатьох жіночих, і, подекуди, дитячих скфіських могилах. Кількість їх може коливатися від одного або кількох до декількох сотень. В одному з поховань їх було виявлено понад тисячу. Зрозуміло, що потреба у стрілах існувала постійно. Недарма під час досліджень ремісничих центрів знаходять багато незаточених наконечників-напів фабрикатів. Висловлюється думка, що пограбування могил у давнину здійснювалося саме для добування наконечників стріл.

Досконала форма, чудові аерохарактеристики скіфських луків зумовили їх використання на широких просторах Євразії. Один із наконечників скіфського типу було знайдено навіть на полі відомої Марафонської битви у Греції.

Для носіння луків скіфи використовували сагайдаки, які зазвичай робили із дерева або шкіри, тому в землі вони збереглися погано. У звітах археологи лише відзначають невиразні фрагменти із зотлілого дерева або шкіри. У могилах пересічних скіфів, як правило, знаходять по одному сагайдачному набору, дуже рідко — два. У курганах із похованням представників більш високих суспільних прошарків таких наборів більше. У похованні кургану Товста могила, наприклад, їх було 4, а у П'ятибратному кургані біля станиці Єлизаветинська в різних місцях гробниці було виявлено 16 скупчень стріл, у Бердянському кургані — 9.

Спеціальна кишеня для стріл закривалася у сагайдака кришкою, щоб не псувалось оперення. Такі кришки мали застібку у вигляді кістяних або бронзових стрижнів із перехватом посередині для захвату ремінця, іноді прикрашеними візерунками тварин. Відомі й простіші застібки з кістки у вигляді невеликих «грибочків» із виточеною під шапочкою канавкою для ремінця.

Залежно від статку власника, сагайдаки прикрашалися бляшками з бронзи або дорогоцінних металів, зазвичай із фігурками тварин. Вони могли розташовуватися по периметру або в центрі. Мабуть, роль такої прикраси виконували хрестоподібні бляхи із зображеннями котячого хижака.

Наступальна зброя скіфів

Списи і дротики

Воїн-скіф зі списом

У похованнях скіфського часу досить добре також представлено і наступальну зброю. Найпоширенішими були луки, про які сказано попередньо. На другому місці можна поставити списи і дротики, яких відомо понад тисячу. Їх клали у могилу навіть пересічним воякам, тобто це була звичайна зброя ближнього бою для переважної більшості війська. Зазвичай в могилу клали 1-2 списи або спис і дротик.

Можна уявити, як після обстрілу ворога стрілами з великої відстані, при наближенні до нього, дротик використовувався як метальна зброя, а списом довершували справу у безпосередньому контакті з ворогом. Звичайна довжина списів і дротиків — в межах 2 метрів, лише окремі екземпляри завдовжки до 3 метрів. Такі списи незручні у ближньому бою і, імовірно, їх використовували вершники як колючу піку. Короткі списи були не тільки колючою зброєю, ними фехтували, як фехтують жердинами у східних єдиноборствах, тому разом із бойовим лавролистим лезом, яким кололи і рубали, на протилежний кінець деревка надягався залізний наконечник циліндричної або конусної форми. Тобто, і тильна частина списа могла мати вирішальне значення у бою.

Мечі та кинджали

Залізний акінак скіфів, VII—V ст до н. е.

На території Скіфії виявлено понад 400 мечів і кинджалів. Треба відзначити, що як поховальний інвентар ця холодна зброя використовувалася тільки у похованні царів і знатних воїнів. Про це свідчать і висота курганів, де вони були знайдені, і багатство могил. Найчастіше мечі знаходять разом із коштовним захисним обладунком — панцирами, шоломами, що було недоступним рядовому населенню.

Зазвичай скіфські мечі і кинджали мають лезо, загострене з обох боків. Лише 10 із відомих екземплярів мають один загострений кінець. Протягом свого існування цей вид зброї зазнавав змін лише в окремих частинах руків'я — перехресті і вершині, що стало основою для розробки їх типології і датування. Зокрема, у V в. до н. е. з'являються антеноподібні[1] і зооморфічні верхів'я та овальні, з поглибленням у нижній частині хрестовини&nbsp. В IV в. до н.е. верхів'я скіфських мечів стають частіше овальні, хрестовини — трикутними (серцеподібними).

Довжина скіфського меча коливалася у межах 50-60 см, але були мечі і більшої довжини, а окремі екземпляри мали лезо завдовжки до 1 м. Залежно від довжини, мечі дозволяли ефективно битися у пішому та кінному боях.

Носили мечі і кинджали у піхвах з дерева, обтягненими шкірою. Шкіру часто прикрашали аплікацією з золотими пластинками.

Булава

Із інших видів зброї можна назвати булави які використовувались значно рідше. Булава складалась з держака руків'я масивного елементу ураження — навершня. Навершня булави знайдено в похованні скіфського воїна дружинника в кургані біля с. Мирне на Херсонщині. Діаметр його становив 5 см, вага 358 г. Оковка нижньої частини руків'я мала діаметр 2,8 см. Довжина руків'я становила близько 45 см. Аналогічне свинцеве навершення булави знайдено в жіночому похованні біля с. Миколаївка на нижньому Придніпров'ї та в кургані № 7 біля с. Новосілка в Лісостеповому Побужжі.

Кам'яна булава входила до складу комплексу озброєння скіфського воїна, похованого в кургані № 524 біля села Жаботин, уламок такої ж булави знайдено на Жаботинському поселенні скіфського часу. З кургану Куль-Оба походить булава шестопер. Але ще з часів неоліту булава, крім звичайної бойової функції виконувала роль символу влади скіпетра. Скіпетри слугували символом статусу і рангу.

Захисні кінські обладунки скіфів

Скіфський воїн на коні

Не тільки воїни мали захисний обладунок. Багато уваги приділялося і захисту їх бойових коней, які були основним озброєнням скіфської кінноти. Без коня нема кавалерії, а один із показників якості і боєздатності кінноти — це якість кінського складу під сідлом. Саме з таких позицій підходили до нього теоретики і практики кавалерій давнини, середньовіччя, XIX та першої половини ХХ століття.

Тренований бойовий кінь брав участь у битві разом зі своїм господарем. Пліній Старший відзначав: «Скіфська кіннота пишається славою своїх коней. Коли був убитий один царьок, що бився за виклик зі своїм ворогом, і переможець підійшов щоб зняти з убитого обладунки, то кінь переможеного ударами і укусами убив його!»

Втрата коня в бою ставила під загрозу життя вершника. Недарма стародавні митці прагнувши підкреслити драматизованість ситуації, яку зображували. вводили в ситуацію загибель коня. Кінь міг врятувати пораненого, винести з поля бою. Навіть скіфські царі не гребували чистити і мити своїх коней. Ще з часів скіфської архаїки для захисту голови коня використовували бронзові литі, а потім ковані налобні пластини, прикрашені рельєфним орнаментом і зображенням міфологіних героїв. Для захисту корпусу коня робили нагрудники і попони із товстої шкіри, частково посилені металевим панциром та набором із пластинок.

Див. також

Примітки

  1. Слюсар, В.И. (2011). Антенна: история радиотехнического термина.. Первая миля. Last mile (Приложение к журналу "Электроника: наука, технология, бизнес"). – 2011. - № 6. с. С. 52 – 64.

Джерела

  • Латышев В. В. Известия древних писателей греческих и латинских о Скифии и Кавказе. — СПБ.: 1893—1906 Т. 1—2.
  • Геродот. История (скифские фрагменты) // Скифы: Хрестоматия. — М.: 1992. — С. 38—83.
  • Рыбаков Б. С. Геродотова Скифия. — М.: 1979.
  • Агбунов М. В. Путешествие в загадочную Скифию. — М.: 1989.
  • Скржинская М. В. Скифия глазами Эллинов. — СПб.: 1998.
  • Граков Б. Н., Скифы. М.: 1971.
  • Черников С. С. Загадки золотого кургана. Где и когда зародилось скифское искусство. — М.: 1965.
  • Смирнов А. П. Скифы. — М.: 1966.
  • Хазанов А. М. Золото скифов. — М.: 1975.
  • Т. Кузнецова. Краткая история скифов // Скифы: Хрестоматия / Сост., введение, коммент. Т. М. Кузнецовой. — М.: 1992. — С. 3—14.
  • Черненко Е. Скифский доспех. К., 1968
  • Ильинская В. Скифы Днепровского лесостепного Левобережья. К., 1968
  • Ольговський С. Я. Володарі степу. Військова справа й озброєння скіфів VII ст. до н. е. — ІІІ ст. до. н. е.
  • Видавництво Темпора
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.