Словінці

Словінці (каш. Słowińcë; пол. Słowińcy; нім. Slowinzen)  — західнослов'янське плем'я, що мешкало на землях між озерами Гардно i Лебсько та містами Слупськ і Леба (землі нинішнього Західнопоморського воєводства) і належали до поморян.

Словінський музей в селі Клюки

Історія словінців

Про поморянських словінців писав 1783 року К. фон Антон із посилкою на документи 1767 року, потім 1826 року за них згадав Шафарик. У 1856 році у краю словінців з експедицією побував російський етнограф Олександр Хільфердінг, потім 1862 року він видав свої подорожні записки як книжку. Він зазначав, що словінцями себе ніхто не називає, а звуться кашубськими лютеранами чи надлебськими кашубами й говорять кашубською мовою.

Проте встановлено, що вони розмовляли словінською мовою [1], що вона, згідно з польською класифікацією, була одним із діалектів мови кашубської, або ж подібна до тих діалектів, що ними тепер говорять у пуцькому, лемборському та вейхеровському повітах.

Проте істотною відмінністю між кашубами та словінцями була релігія. Кашуби в переважній більшості католики, а словінці — протестанти (варто відзначити, що тоді служіння в протестантських церквах велося німецькою мовою).

Після злуки німецьких земель 1871 року, Помор'я як частина Пруссії стало також частиною Німецької держави. Саме ці два чинники (релігія та адміністративна відокремленість) сприяли онімеченню словінців. Тому після повороту їхніх земель Польщі у 20-х роках ХХ століття, вони були ніби чужорідним тілом попри спільну історію. Можливо тому, в роки Другої світової війни словінці виступили на стороні Вермахту.

Після 1945 року нащадки словінців, що їх сприймали як німців (бо словінці розмовляли здебільшого по-німецькому, співпрацювали з німцями, молились німецькою мовою) примусово виселено з новонадбаних Польщею земель. Останні носії словінської мови зникли 1950 року, відтоді цю мову вважають за мертву.

Переселенці оселились у Гамбургу та навколо нього.

У селі Клюки поблизу Гданська нині існує скансен Словінське село. Там зібрано зразки народних промислів, будівлі з внутрішнім устроєм. Лежить скансен на території Словінського національного парку

Див. також

Примітки
  1. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Ред-кол.: О. С. Мельничук (голов.ред.) та ін. — К.: Нак.думка, 1983.  — (Словники України) ISBN 966-00-0785-Х

Джерела
  • Tadeusz Bolduan, Losy społeczne i polityczne Słowińców w Klukach w latach 1945–1975. Próba oceny., w: Studia kaszubsko-słowińskie, Łeba 1992
  • Friedrich Lorentz Slovinzisches Wörterbuch, I–II, St.Petersburg 1908–1912
  • Dr. Nadmorski (Józef Łęgowski), Słowniczek gwary słowińskiej; w: Połabianie i Słowińcy, Wisła, XVI, z.II, marzec-kwiecień 1902
  • Friedhelm Hinze, Slovinzische Fischzugnamen von Garder See in Hinterpommern. Nachleben und Ethymologie slovinzische Namen., w: Zeitschrift für Slavistik XV 1970, Heft 3.
  • Hanna Popowska-Taborska, Przysięgi słowińskie z Wierzchocina, Wrocław-Warszawa-Kraków 1961, w: Słowińcy, ich język i folklor
  • Hanna Popowska-Taborska, Uwagi o języku Perykop smołdzińskich, Kraków 1968, w: Język Polski, Kraków, XLVIII 1968, Nr 1
  • Leon Roppel, Nazwy terenowe słowińskiej wsi Kluki na podstawie mapy F. Pallasa z 1926 r., RG XXI 1962
  • Słownik gwarowy tzw. Słowińców kaszubskich, pod. red. Zenona Sobierajskiego, Warszawa 1997, Slawistyczny Ośrodek Wydawniczy, ISBN 83-86619-17-1
  • Franz Tetzner, Die Slovinzen und Lebakaschuben. Land und Leute, Haus und Hof, Sitten und Gebräche, Sprache und Literatur im östlichen Hinterpommern, Berlin 1899
  • Aleksander Hilferding, Остатки славян на южном берегу Балтийского Моря, Sankt-Petersburg 1862 (wyd. polskie Resztki Słowian na południowym wybrzeżu Morza Bałtyckiego, tłum. Nina Perczyńska, oprac. Jerzy Treder, Gdańsk 1989, ISBN 83-85011-57-9)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.