Собко Вадим Миколайович

Вадим Миколайович Собко
Народився 5 (18) травня 1912(1912-05-18)
Москва, Російська імперія
Помер 12 вересня 1981(1981-09-12) (69 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство  СРСР
Діяльність письменник
Alma mater Філологічний факультет Київського університету
Мова творів українська
Жанр роман
Членство Спілка письменників СРСР
Партія КПРС
Нагороди
Премії

Собко́ Вади́м Микола́йович (5 (18) травня 1912, Москва, Російська імперія[1] 12 вересня 1981(1981-09-12)[2], Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський письменник, прозаїк, драматург.

Біографія

Народився 5 [18] травня 1912(19120518) року в родині військовослужбовця. Працював робітником на Харківському тракторному заводі. У 1939 році закінчив філологічний факультет Київського університету. Член ВКП(б) з 1940 року. В роки німецько-радянської війни брав участь у бойових діях та працював в армійських газетах. Під час штурму Берліна був тяжко поранений. Демобілізувався у званні підполковника. Був головою правління Добровільного товариства любителів книги УРСР.
Дружина — Войтушенко Віра Денисівна (1915-1982), доктор філологічних наук, відомий фахівець з історії російської літератури ХХ ст., педагог, літературознавець, яка виховала ряд відомих філологів, культурологів та журналістів, зокрема Володимира Семенова, П. Яковенка та ін.
Донька — Ярослава Вадимівна Собко (1938-1999), мистецтвознавець, редактор.

Могила Вадима Собка

Помер 12 вересня 1981 року. Похований в Києві на Байковому цвинтарі (ділянка № 50). Автори надгробного пам'ятника — скульптор О. Прудка, архітектор Т. Довженко.

Творчість

Друкувався з 1930 року: збірки поезій «Погляд вперед» і «Тракторобудні» (1932), «Мій товариш» (1933), поема «Мікрон» (1934) та інші, нарисів і оповідань — «Монтажники» (1931), «Люди риштовань» (1933) та інші.

Першу популярність здобув пригодницькою трилогією про роботу радянських авіаконструкторів «Зоряні крила» (1937—1950 рр.). Роман-трилогія «Шлях зорі» («Кров України», 1943; «Кавказ», 1946; «Вогонь Сталінграду», 1947) присвячений подіям Другої світової війни. П'єса «Життя починається знову» і роман «Запорука миру» (1951) — з повоєнного життя в Німеччині.

У дальших творах порушує проблеми будівництва, моралі: «Біле полум'я» (1952), «Звичайне життя» (1957), «Нам спокій тільки сниться…» (1959), «Справа прокурора Малахова» (1959), «Матвіївська затока» (1962), «Київський зошит» (п'єса, 1964), молоді й спорту (роман «Стадіон», 1954) та інші.

Останній роман «Ключ» вийшов у 1978 році.

Твори Собка перекладалися російською мовою та мовами соціалістичних країн. Збірник «П'єси» (1958, 1969), «Вибрані твори в 2 томах» (1972).

Відзнаки

Лауреат:

Нагороджений орденом Жовтневої Революції, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоного Прапора, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, а також медалями. Нагороджений також Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (18.05.1972).

Вшанування пам'яті

Меморіальна дошка

14 січня 1983 року в Києві, на вулиці Леніна (тепер Богдана Хмельницького), 68, у будинку письменників РОЛІТ, де жив Вадим Собко з 1935 по 1981 рік, йому встановлено бронзову пам'ятну дошку (барельєф; скульптор А. В. Кущ, архітектор П. П. Купрій)[4].

Примітки

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.