Собор Святого Якова та Святого Христофора (Керкіра)

Щодо дати спорудження собору, достовірна інформація відсутня. На місці собору розташовувалась нині зруйнована церква і між 1431 і 1454 роками члени братства святих Якова і Христофора попросили дозволу у тодішнього архієпископа Мартинуса Бернардіні побудувати там гостьовий будинок — лікарню для нужденних, хворих та мандрівних членів братства. Акт Архиєпархії був затверджений папською буллою 7 липня 1466 р., який вимагав від братства залучити священика та адміністратора до цього закладу, при цьому пропонував архієпископу щороку 2 лютого вшановувати передачу ікон святих Якова та Христофора з церква святого Франциска, де вони були, до переїзду.

Храм було освячено 31 грудня 1553 року єпископом Якобус Кокко.[1]

Під час другої османської облоги 1571 р. церква зазнала руйнувань. Історичний архів Венеції зберіг проект пропозиції 1622 р., щодо розширення будівлі, оскільки вона було занадто малою для потреб собору. У 1658 році церква була капітально відремонтована за рахунок власних коштів католицького архієпископа Каркласа Лабія. Після реконструкції храму він у серпні 1632 р. був оголошений католицьким собором. За наказом провідетора Філіпа Паскалліго до собору єпископу Бенедикту Брагадінусу (1620-1623 рр.) з православної церкви були передані кістки святого Арсенія, які там перебували до 1944 р., після чого їх повернули до православної церкви.[3]

23 жовтня 1709 року за архієпископа Августина Закко (1706-1723) собор знову було відремонтований. Ще одне відновлення храму в довоєнний період відбулося у 1905 році за участі інженера Серп'єрі.

У ніч на 13 вересня 1943 року після німецьких бомбардувань повністю знищено зовнішній вигляд церкви.[1][2]

Відбудова собору була закінчена в 1970 році за архієпископа Антоніо Варталітіса.[1][2]

Зовнішній вигляд фасаду собору

Остаточна форма собору після додаткових прибудов — це базиліка з дерев'яним дахом та шістьма бічними каплицями (по три з кожної бокової сторони храму), які з'єднані з основним простором арочними отворами та вівтарна частина вражаючих розмірів. Вважається, що перед реконструкцією храму головний вівтар колись знаходився в глибині храму був покритий кворієм. Загальна площа храму з каплицями понад 600 кв.м.

Із західної сторони до храму ведуть троє дверей, головний центральний вхід і два симетрично розташовані додаткові входи. В церкві є внутрішній вузький балкон, (перебудований із залізобетону), який був зруйнований під час бомбардування, та на якому розташовується маленький орган. До руйнування підлога балкону опиралась на чотирьох мармурових колонах з різьбленням, які експонуються в Старій фортеці. Дах головної частини храму розташований на висоті 9,20 метрів від підлоги.[4]

Зовнішній вигляд церкви був змінений на початку 20 століття. Центральна частина фасаду двоповерхова складається з трьох частин, оздоблених тосканськими пілястрами з трикутним фронтоном. По обидва боки від центральної частини фасаду з фронтоном по бокових частин першого поверху фасаду розташовуються вигнуті елементи (леза). Улаштування фасаду нагадує деякі приклади церков пізнього бароко у Венеції. Також на фасаді розташована дзвіниця із зубцями та в глибині церкви пірамідальна вежа.[3]