Сова довгохвоста

Сова́ довгохво́ста[1] (Strix uralensis ) — птах родини Совові ряду Совоподібні. Включає 15 підвидів, поширених у Європі та Азії. Один з трьох видів роду у фауні України. В Україні рідкісний гніздовий вид, представлений 2-ма підвидами: S. u. macroura та S. u. uralensis.

?
Сова довгохвоста

Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Совоподібні (Strigiformes)
Родина: Совові (Strigidae)
Рід: Сова (Strix)
Вид: Сова довгохаовста
Strix uralensis
Pallas, 1771

Ареал поширення довгохвостої сови
Посилання
Вікісховище: Category:Strix uralensis
Віківиди: Strix uralensis
ITIS: 555433
МСОП: 22689108
NCBI: 36305
Fossilworks: 370652

Опис

Сова великих розмірів, світло-сірого забарвлення з довгим клиноподібним смугастим хвостом і широкими крилами без темних плям на згинах. Коли птах сидить, хвіст виступає далеко за кінці складених крил. Має великі чорні очі. Дзьоб жовтий. Лицевий диск сірий, обрамлений вузькою білуватою смугою. Між очима валики, утворені білим пір'ям у вигляді вертикальних брів у формі півмісяця, повернутих «ріжками» від дзьоба досередини лицевого диска. Пір'яні «вушка» відсутні. На грудях малюнок з довгастих темних плям по білому або сірувато-білому фоні. Самки більші за самців, але такого ж забарвлення. Довжина тіла: 50—59 см, розмах крил: до 115 см, маса самців: 540—730 г, самок: 720—1200 г. Карпати заселяють дві морфи — темна і світла, які відрізняються інтенсивністю загального забарвлення, до темно-бурого.

Поширення

Шгіздовий ареал охоплює Європу, Азію, від Скандинавії на захід до Японії та Кореї на сході. Південна межа ареалу збігається з південною межею смуги тайги. В Європі існують реліктові популяції 3-х підвидів, одна з яких S. u. macroura заселяє Українські Карпати. У зимовий період зрідка залітає у Чернігівську, Київську, Волинську, Сумську, Черкаську та інші області.

Чисельність і причини її зміни

Чисельність європейської популяції становить 53—140 тис. особин.[2] У межах України це один із найпоширеніших видів сов Закарпатської області, трапляється частіше у букових лісах. Загальна чисельність становить близько 1 тис. особин, яка зростає у зимовий період за рахунок міграцій птахів з пн. У європейській частині Росії, Білорусі і країнах Балтії починаючи з 1960-х рр. зареєстровано ріст чисельності і розширення ареалу на південний захід.

Причинами зміни чисельності є: незаконне знищення у сезон полювання, вирубування старих лісових масивів. Чисельність залежить також від інтенсивності розмноження мишоподібних гризунів.

Особливості біології

Яйця підвиду Strix uralensis uralensis в оологічній колекції, Тулузький музей

Осілий птах, який здійснює лише невеликі кочівлі. Займає букові, хвойні та мішані ліси Карпат. Під час зимівлі спускається на Закарпатську рівнину, тримається на старих кладовищах, у дубових і заплавних лісах уздовж р. Боржави, Тиси, Латориці. Гніздиться у старих гніздах інших птахів у березні — квітні. Строки гніздування дуже розтягнуті. У кладці 4—6 яєць. Насиджує самка протягом 27—29 днів. Поява молоді можлива з другої декади травня по липень включно. Пташенята знаходяться у гнізді близько 30 днів, і ще біля місяця виводок тримається у районі гнізда. Живиться здебільшого мишоподібними гризунами.

Охорона

Включено до Конвенції CITES (Додаток ІІ), Бернської конвенції (Додаток ІІ). Занесено до Червоної книги України (1994, 2009). Охороняється на території об'єктів природно-заповідного фонду Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької, Львівської областей. З метою ефективнішої охорони необхідно обмежити вплив фактору непокою у гніздовий період та попереджати браконьєрський відстріл мисливцями.

Примітки

  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).

Посилання

Література

  • Пукинский Ю. Б. Жизнь сов. Серия: Жизнь наших зверей и птиц. Вып. 1. — Л.: Изд-во ЛНУ, 1977. — 240 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.