Соколов Григорій Ліпманович

Григорий Ліпманович Соколов (рос. Григорий Липманович Соколов; нар. 18 квітня 1950, Ленінград) — російський піаніст, лавреат Першої премії III Міжнародного конкурсу імені П. І . Чайковського, професор Санкт-Петербурзької консерваторії. З 1990 року по нині живе у Вероні, Італія[3][4][5].

Соколов Григорій Ліпманович
рос. Григорий Липманович Соколов
Основна інформація
Дата народження 18 квітня 1950(1950-04-18)[1][2] (71 рік)
Місце народження Ленінград, РРФСР, СРСР[1]
Роки активності 1962 — тепер. час
Громадянство Росія і СРСР
Професії піаніст, музичний педагог
Освіта Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Жанри класична музика
Нагороди
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Почав навчання музиці у віці п'яти років, а в сім був прийнятий в спеціальну музичну школу при Ленінградській консерваторії по класу фортеп'яно. Навчався спеціальності у Л. І. Зеліхман.

В 1973 році закінчив Ленінградську консерваторію по класу М. Я. Хальфін.

З першим сольним концертом виступив в 12 років, а в 16 років, в 1966 році став переможцем Міжнародного конкурсу імені П. І . Чайковського. З тих пір концертує по всьому світу, надаючи перевагу гастролям в Європі.

В 2003 та 2004 рр.. двічі поспіль був нагороджений Премією Франко Абб'яті.

Творчість

Григорій Соколов володіє віртуозною технікою, яскравою індивідуальністю та глибиною інтерпретацій. Надає перевагу сольним концертам, але іноді виступає з оркестром. Дає близько 80-ти концертів в рік, змінюючи програму двічі. Записується вкрай рідко.

На думку піаністки Олександри Юозапенайте, піанізм Соколова — це «щасливе поєднання двох світів: європейської рафінованості, упорядкованості і гармонії, а також контрольованої зсередини слов'янської емоційності, шляхетної, що не переливається через край. Обидва світи ідеально уживаються між собою в зрілому і досвідченому митцеві»[6].

Особисте життя

Дружина — Інна Яківна Штутін (?—2013)[7][8], була відома як авторка ліричних віршів про життя, які ностальгійно прозвучали в документальному фільмі телеканалу «Культура» «Розмова, якої не було», присвяченому Григорію Соколову[5].

Звання
  • Член Шведської королівської музичної академії (2009)

Джерела
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #134525256 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Енциклопедія Брокгауз
  3. Владимир Ойвин «К 70-летию Григория Соколова»
  4. Сольный пианист — это всегда отшельник. Пианист и дирижёр Михаил Антоненко о музыкальном образовании в России и новом поколении звёзд российской оперы. Полная версия интервью. Без штампов. 8 червня 2018. Процитовано 8 червня 2018.
  5. Телеканал «Культура». 5 апреля 2016. «Григорий Соколов. Разговор, которого не было» — премьера документального фильма
  6. Т. Унанова. Мастер и Музыка. Архів оригіналу за 18 червня 2008. Процитовано 27 липня 2011.
  7. Sokolov’s new album sheds spark of light on Russian piano genius
  8. Paul E. Robinson. Looking For Grigory Sokolov

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.