Станкевич Михайло Євстахійович

Михайло Євстахійович Станкевич (1 серпня 1948, с. Жизномир, Україна — 16 березня 2017[1]) — український мистецтвознавець, педагог. Доктор мистецтвознавства (1995), професор (2000), член НСЖУ (1988), голова Спілки критиків та істориків мистецтва (СКІМ — з 1999), член-кореспондент Національної академії мистецтв України (секція естетики та культурології, 2002). Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких (2011), обласної премії імені С. Гординського (Львів, 2005).

Михайло Євстахійович Станкевич
Михайло Євстахійович Станкевич
Михайло Євстахійович Станкевич
Народився 1 серпня 1948(1948-08-01)
с. Жизномир, Бучацький район, Тернопільська область, Україна
Помер 16 березня 2017(2017-03-16) (68 років)
Країна УРСР →  Україна
Національність українець
Діяльність мистецтвознавець
Alma mater Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Звання професор
Ступінь доктор мистецтвознавства
Відомий завдяки: мистецтвознавець, педагог
 Станкевич Михайло Євстахійович у Вікісховищі

Життєпис

Михайло Євстахійович Станкевич народився 1 серпня 1948 року в селі Жизномирі Бучацького району Тернопільської області, нині Україна.

Закінчив Бучацьку художню школу (1964 р., педагоги — Омелян Ментус, О. Марченко); Косівське училище прикладного мистецтва (1968, вчителі з фаху — Г. Колос, Олексій Соломченко), Київський державний художній інститут, тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури (1978 факультеті теорії, та історії мистецтва, педагоги — П. Білецький, Л. Міляєва, О. Тищенко).

Працював у Бучачі вчителем образотворчого мистецтва і креслення (СШ № 1, тепер Бучацька гімназія імені В. М. Гнатюка), художником-оформлювачем, викладачем естетики в радгоспі-технікумі.

З 1980 року у Львові в Музеї етнографії та художнього промислу молодшим, з 1986 — старшим науковим співробітником.

З 1991 по 2008 завідувач відділу народного мистецтва в Інституті народознавства НАН України. З 2008 року до 2017 очолював кафедру дизайну і теорії мистецтва, спеціалізовану вчену раду по захисту кандидатських дисертацій в Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника.

Дружина Марія Станкевич (1954) — народний майстер лемківських писанок. Син Юрій Станкевич (1977) — кандидат мистецтвознавства. Дочка Наталія Станкевич (1979) — дизайнер.

Помер Михайло Станкевич 16 березня 2017 року, похований в м. Бучач на міському цвинтарі на горі Федір.

Наукова діяльність

Починаючи з 1972 р. опублікував понад 200 дослідницьких і науково-популярних праць (переважно про декоративне мистецтво, архітектуру, дизайн) українською, російською, польською мовами.

Поряд із науковою роботою з 1996 р. викладає у вищих навчальних закладах: Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника, Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка, Національному університеті «Львівська політехніка», Львівській національній музичній академії ім. М. Лисенка (2000—2008). Головний редактор наукового збірника «Мистецтвознавство» СКІМ (від 1999), голова редколегії вісника Прикарпатського університету серія «Мистецтвознавство», науковий редактор понад 20 фахових монографій та ін. видань.

Кандидатську дисертацію «Прорезной орнамент в системе декора украинского жилища» захистив 1986 р. у Науково-дослідному інституті теорії історії мистецтва Академії мистецтв СРСР (Москва), докторську «Українське художнє деревообробництво XVI — ХХ ст. (іконографія, номінація, стилістика, типологія)» — у Львівській національній академії мистецтв 1995 р.

Під керівництвом Михайла Станкевича захищено 23 кандидатських дисертацій, одна докторська (Олена Никорак).

Доробок

Основні книжкові публікації
  • «Українські витинанки: Ретроспективна виставка» (1981)
  • «Українські витинанки» (1986)
  • «Скульптура Володимира Мельника» (2000)
  • «Українське художнє дерево XVI—XX ст.». (2002)
  • «Автентичність мистецтва. Питання теорії пластичних мистецтв» (2004).
  • «Бучач та околиці» (2010).
  • «Теорія рами» (2015).
  • «Етноестетика. Філософія народного мистецтва» (2020)

Співавтор колективних праць
  • «Народні художні промисли УРСР» (1986).
  • «Украинские Карпаты: Культура» (1989)
  • «Соціалістичні перетворення в культурі та побуті західних областей України» (1989)
  • «Декоративно-прикладне мистецтво з практикумом у навчальних майстернях» (1991).
  • «Народное искусство и современная культура». (1991)
  • «Декоративно-прикладне мистецтво» (1992).
  • «Мистецтво і традиційна культура українського зарубіжжя» (1992)
  • «Проблеми Гуцульщини» (1993)
  • «Українське народознавство» (1994)
  • «Мистецтво України: Енциклопедія. Т. 1» (1995)
  • «Хрест в українському мистецтві» (1996)
  • «Українська хрестологія» (1996)
  • «Konteksty: Polska sztuka ludowa» (1996)
  • «Українська хрестологія: Мистецтвознавчі дослідження» (1997)
  • «Сколівщина. Історико-етнографічне дослідження» (1996)
  • «Лемківщина. Історико-етнографічне дослідження» (2002)
  • «Енциклопедія сучасної України» (2003—2012)
  • «Словник українського сакрального мистецтва» (2006)
  • «Етногенез та етнічна історія Українських Карпат» (2006)
  • «Мала енциклопедія українського народознавства» (2007)
  • «Народна ікона на склі» (2008)
  • «Школа мистецьких традицій» (2011)

Примітки
  1. Помер мистецтвознавець Михайло Станкевич // Галичина. — 2017. — 16 березня.

Джерела

Література

  • Глинчак В. Дивосвіт витинанки // Україна. — 1986. — № 4. — С. 12.
  • Саноцька Х. Ажурні візерунки // Вільне життя. — 1987. — 9 жовт.
  • Селівачов М. Р. Монографічне дослідження витинанки // Народна творчість та етнографія. — 1988. — № 1. — С. 79-80.
  • Росінський О. М. Народознавча наука за півстоліття // Народна творчість та етнографія. — 1989. — № 5. — С. 62.
  • Дуда І. Тернопільщина мистецька // Свобода. — 1992. — 12 берез. — С. 6.
  • Звірянський Т. Слово про Михайла Станкевича // Нова доба. — 1993. — 7 груд. — С. 4.
  • Павлюк С. Інститут народознавства Національної академії наук України // Народна творчість та етнографія. — 1996. — № 1. — С. 41-44.
  • Захарчук-Чугай Р. В. За комплексне дослідження народного декоративного мистецтва України // Народознавчі Зошити. — 1997. — № 2. — С. 124.
  • Откович В. Спроба портрета / Вступна стаття до бібліографічного покажчика Михайло Станкевич. — Львів, 1998. — С. 5-8.
  • Захарчук-Чугай Р. Полудневий ужинок Михайла Станкевича // Народознавчі Зошити. — 1998. — № 4. — С. 417-419.
  • Станкевич Михайло Євстахійович // Хто є в Україні. — Київ: «К. І. С.», 2000. — С. 461.
  • Шкурган В., Корпанюк В., Лосюк П. Народне мистецтво — обличчя нації // Гуцульський край. — 2001. — № 49. — С. 6.
  • Маценко Г. Погляд на дерево крізь віки // Деревообробник. — 2003. — № 3. — С. 11.
  • Паранчак М. Художнє дерево довкола нас // За вільну Україну. — 2003. — № 20. — С. 16.
  • Слободян О. Дослідження мистецького феномену дерева // АЛКОС: Літературно-мистецький альманах. — 2003. — № 1. — С. 51-52.
  • Боднар О. Станкевич Михайло. Українське художнє дерево // Мистецтвознавство'02: Науковий збірник. — Львів: СКІМ, 2003. — С. 226-227.
  • Жук О. Михайло Станкевич: «Бучачани можуть пишатися своїми мистецькими традиціями» // Нова доба. — 2004. — № 17. — С. 4.
  • Довідник Національної спілки художників України. — Київ, 2005. — С. 370.
  • Академія мистецтв України. Інформаційний довідник. — Київ, 2006. — С. 184–185
  • Наш земляк Михайло Станкевич — лауреат премії братів Лепких // Нова доба. — 4 березня. — № 9. — 2011.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.