Старий Мерчик

Стари́й Ме́рчик — селище міського типу Валківського району Харківської області України, розташоване майже за 40 км на захід від Харкова. 1772 мешканців (2013 рік, 5200 станом на 1966). Відстань до райцентру становить 24 км і проходить автошляхом E40, який збігається із М03 та згодом переходить у Т 2106.

смт Старий Мерчик
Герб Старого Мерчика Прапор Старого Мерчика
Одна з вулиць селища
Одна з вулиць селища
Країна  Україна
Область Харківська область
Район/міськрада Валківський
Рада Старомерчицька селищна рада
Код КАТОТТГ:
Облікова картка Старий Мерчик 
Основні дані
Засноване 1665
Статус із 1938 року
Площа 44,75 км²
Населення ▼ 1827 (01.01.2017)[1]
Густота 39,7 осіб/км²
Поштовий індекс 63011
Телефонний код +380 5753
Географічні координати 49°58′55″ пн. ш. 35°44′49″ сх. д.
Висота над рівнем моря 161 м
Водойма р. Мокрий Мерчик
Відстань
Найближча залізнична станція: Мерчик
До станції: 3 км
До райцентру:
 - автошляхами: 24 км
До обл. центру:
 - фізична: 38 км
 - залізницею: 40 км
 - автошляхами: 39,9 км
Селищна влада
Адреса 63011, смт Старий Мерчик, вул. Центральна, 5
Голова селищної ради Бреславець Володимир Володимирович
Карта
Старий Мерчик
Старий Мерчик

Старий Мерчик у Вікісховищі

У селищі є меблева фабрика, цегельня, історичний музей (заснований у середині XVII століття), палац Григорія Шидловського XVIII століття — пам'ятка української садибної архітектури.

Географічне розташування

Селище міського типу Старий Мерчик знаходиться на обох берегах річки Мокрий Мерчик, і витягнулося уздовж річки майже на 9 км, вище за течією примикає до села Гурине, нижче за течією — до сіл Добропілля і Новий Мерчик.

На річці велике водосховище. Селище перетинають балки Капустяна та Кам'яна, по яких протікають пересихаючі струмки.

За 3 км проходить залізниця, лінія Люботин — Суми, найближчі станції Мерчик і Просторе. Поруч із селом садові ділянки. За 3 км проходить автомобільна дорога М03 (E40).

Історичні відомості

Старий Мерчик відокремився від села Всесвятського, яке було засноване в 1665 р. Всесвятське розділилося на села Старий Мерчик, Добропілля і Новий Мерчик. Населення села відноситься до перших поселенців Слобідської України. Заселялося вихідцями з Правобережної України і Гетьманщини.

1680 — перша дерев'яна церква Всіх Святих.

1938 — зміна статусу на селище міського типу. За даними на 1864 рік у власницькому селі, центрі Старомерчанської волості Валківського повіту, мешкала 1431 особа (709 чоловічої статі та 722 — жіночої), налічувалось 315 дворових господарств, існували православна церква, богодільня, селітровий та цегельний заводи[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2798 осіб (1376 чоловічої статі та 1422 — жіночої), з яких всі — православної віри[3].

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 3717 осіб[4].

19 жовтня 1941 року радянські війська з боями відходять зі Старого Мерчика[5].

Відомі люди

Народилися

Пам'ятки
Садиба Шидловських
Флігель західний
  • Історичний музей.
  • Церква Всіх Святих. Перша дерев'яна церква Всіх Святих була заснована в 1680 році. У 1778 році власник села Шидловський Григорій Романович замінив постарілий храм новим кам'яним. У радянський час закритий, храм було повернуто церкві в 1994 році.
  • Гідрологічний заказник місцевого значення «Мерчицький». Площа 37,0 га.
  • Старомерчицький парк — парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Площа 69,0 га. Розташований в селищі Старий Мерчик. Заснований у другій половині 18 ст. Парк ландшафтного типу. У парку ростуть дерево-чагарникові породи місцевого походження (дуб, клен, липа, сосна). На території парку розміщено декілька пам'яток архітектури 18 ст.
  • Палацово-парковий комплекс «Старомерчанський» (Садиба Шидловських) — ансамбль будівель 1770-1780-х рр. в стилі раннього класицизму, арх. П. Ярославський. Збереглися головний будинок, флігелі, залишки гроту, винний льох. Після 1994 року церква була відреставрована.

Палац (фотогалерея)

Галерея

Див. також

Джерела

Примітки
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-250)
  4. рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.
  5. Бойові дії під Харковом (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.