Старотітаровська

Військовий уряд вирішив розмістити населення по куренях. Сільських отаманів викликали в Катеринодар і там шляхом жеребкування визначили місця розселення 40 куренів, 38 з яких стали носити колишні запорізькі назви.

Серед них і Титарівський курінь, утворений у 1794 році.

У 1810 році його перейменували в Старотитарівський, оскільки частина мешканців з нього пішла углиб степів, подалі від кордону, який проходив по річці Кубані. Вони, пішовши утворили Новотитарівське поселення.

З 1842 року Старотитарівський курінь став називатися станицею Старотитарівською.

У районі станиці Старотитарівською було більше 230 нафтових ям і колодязів.

У 1864 році вдалося провести і перші бурові роботи, спочатку у Анапі, а потім у станиці Старотитарівської.

У 1874 році в Старотитарівський була побудована кам'яна Успенська церква, а в 1807 році була дерев'яна церква першої Пречистої Пресвятої Богородиці з дзвіницею, при ній була церковно-приходська школа.

У станиці, в 1880-і роки діяли 7 кузень, 6 риболовецьких господарств, 3 бондарських майстерень, 3 маслоробні, 4 шкіряних цехи, 1 цегляний завод, 31 водяний і вітряний млин.

У 1905 році в Старотитарівський мешкало 15 000 осіб.

На території станиці розташовані великі підприємства:

• Таманський груповий водопровід,
• Старотитарівський хлібозавод,
• ТОВ «Кубань- вино»,
• ТОВ «Транс Магістраль»

В станиці народився Лоза Василь Матвійович (нар. 1902) — радянський вчений в області виноробства[1].

Сайт Старотітарівського сільського поселення