Стишовіт

Стишовіт (рос. стишовит; англ. stishovite; нім. Stishovit m) — мінерал групи рутилу, щільна модифікація оксиду кремнію (кремнезему).

Стишовіт
Загальні відомості
Статус IMA затверджений (А)[1]
IMA-номер IMA1967 s.p.
Абревіатура Sti[2]
Хімічна формула SiO₂
Nickel-Strunz 10 4.DA.40[3]
Dana 8 4.4.1.9
Ідентифікація
Сингонія Тетрагональна сингонія[4]
Просторова група кристалографічна група 136d[4]
Твердість 7,5—8[5]
Прозорість прозорий[5]
Густина 4,35[5]
Інші характеристики
Подібні мінерали коесит,
шоковий кварц
Названо на честь Sergey Stishovd[6]
 Стишовіт у Вікісховищі

Назва походить від прізвища радянського дослідника Сергія Михайловича Стишова, який першим синтезував його[5].

Синоніми: стиповерит.

Опис

Хімічна формула: SiO2.

Сингонія тетрагональна. Дитетрагонально-дипірамідальний вид. Форми виділення: субмікроскопічні волокнисті аґреґати, голчасті, рідше пластинчасті кристали. Твердість — 7,0-7,5[уточнити]. Густина — 4,35. Це на 64 % більше, ніж у кварцу, та на 45 % більше густини іншої ущільненої модифікації кремнезему — коеситу. Може бути одержаний штучно при дії великого тиску (понад 160 тис. атм.) і т-ри 1200—1400 °C на звичайний оксид кремнію, а також трапляється в метеоритній речовині. Гіпотетично може утворюватися на глибинах близько 100 км.

Поширення

Знайдений в пісковиках метеоритного кратера Каньйон Диявола (штат Аризона, США), у Баварії (ФРН), Сибіру (РФ). Супутні мінерали: коесит, лешательєрит, шоковий кварц.

Штучне одержання

До недавнього часу єдині відомі випадки стишовіту в природі сформувалися при дуже високих ударних тисках (> 100 кбар, або 10 ГПа) та температурах (> 1200 °С), що виникають під впливом метеорита на кварцову породу. У діамантах знайдені фрагменти стишовіту[7]. Постшистовітові фази були виявлені в мантійних породах надвисокого тиску[8]. Стишовіт також може бути синтезований шляхом дублювання цих умов у лабораторії або ізостатично, або через шок (див. Шоковий кварц)[9]

Див. також

Примітки
  1. International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (February 2013) — 2013.
  2. Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
  3. Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
  4. mineralienatlas.de
  5. Webmineral - Stishovite (англ.)
  6. http://www.handbookofmineralogy.org/pdfs/stishovite.pdf
  7. Wirth, R.; Vollmer, C.; Brenker, F.; Matsyuk, S.; Kaminsky, F. (2007). Inclusions of nanocrystalline hydrous aluminium silicate "Phase Egg" in superdeep diamonds from Juina (Mato Grosso State, Brazil). Earth and Planetary Science Letters 259 (3–4): 384. Bibcode:2007E&PSL.259..384W. doi:10.1016/j.epsl.2007.04.041.
  8. Liu, L.; Zhang, J.; Greenii, H.; Jin, Z.; Bozhilov, K. (2007). Evidence of former stishovite in metamorphosed sediments, implying subduction to >350 km. Earth and Planetary Science Letters 263 (3–4): 180. Bibcode:2007E&PSL.263..180L. doi:10.1016/j.epsl.2007.08.010. Архів оригіналу за 17 липня 2010.
  9. J. M. Léger, J. Haines, M. Schmidt, J. P. Petitet, A. S. Pereira & J. A. H. da Jornada (1996). Discovery of hardest known oxide. Nature 383 (6599): 401. Bibcode:1996Natur.383..401L. doi:10.1038/383401a0.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.