Струнні щипкові інструменти
Струнні щипкові інструменти — група струнних музичних інструментів, звук на яких видобувається защипуванням струни пальцем або спеціальним пристроєм.
Історія
Найстаріші свідчення про струнні щипкові інструменти свідоцтва припадають на 2 тисячоліття до н. е. — це скульптурні зображення Месопотамії. У них відображені інструменти з невеликим корпусом, який був зроблений, з панцира черепахи або з гарбуза (обтягнутого, ймовірно, шкірою). Інше стародавнє зображення щипкового інструменту було знайдено на фризі буддійського монастиря Ертама поблизу Термеза (Узбекистан) і відноситься до періоду 1 тисячоліття до н. е. — 3 тисячоліття н. е.
Важливою віхою еволюції щипкових була поява резонаторного корпусу, що складається з трьох частин: деки, верхньої деки і двох обичайок, які їх з'єднують. Найдавніші зразки цих інструментів були відомі в Китаї в 3 або 4 столітті н. е., звідки вони поширилися на Середньому Сході. У Стародавньому Китаї широко використовувалися різні види лютні з довгою шийкою. Особливо привертає увагу так званий нефер (що в перекладі означає «краса»). Важлива роль у цьому процесі належить Єгипту. Як зазначає К. Омо, «починаючи з 9 століття на заході цієї країни європейська лютня називається китаро; крім того, очевидна спорідненість між нефером і першими інструментами, зображеними на іспанських манускриптах. Нашестя арабів могло послужити — це стосується і лютні — чинником зв'язку між Північною Африкою і Південною Європою, але не можна виключити і певного впливу Малої Азії — через греко-романський світ.
Багатоманіття щипкових інструментів
В симфонічному оркестрі щипкові представлені лише одним інструментом — арфою. В популярній музиці таким інструментом є гітара та всі її різновиди, як акустичні так і електронні.
В етномузикознавстві виділяють шийкові щипкові (лютнеподібні) та з резонаторним коробкою (цитроподібні)[1]. Лютнеподібні інструменти найбільш поширені — до цього типу належать українські бандура, кобза, торбан, а також європейські лютня і мандоліна, російська балалайка, поширені серед народів Азії тар, ситара, домбра і багато інших. Представником цитроподібних інструментів є гуслі та цитра. До цієї ж групи належать японський кото. Окрему групу, не представлену в українській народній культурі, складають арфоподібні інструменти.
Примітки
- Л. М. Черкаський Українські народні музичні інструменти Архівовано 28 вересня 2018 у Wayback Machine.
Джерела
- Струнные щипковые музыкальные инструменты // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).