Сусак звичайний

Європа: майже вся територія, крім Ісландії й Мальти; Північна Африка: Алжир, Марокко, Туніс; Азія: Китай, Афганістан, Індія, Кашмір, Казахстан, Киргизстан, Монголія, Пакистан, Росія, Таджикистан, Узбекистан, Азербайджан, Туреччина, Ізраїль, Ліван, Сирія; натуралізований: пн. США, пд. Канада. Населяє нерухомі або повільні води озер, ставків і каналів[5][6][7].

В Україні зростає на заболочених луках, на берегах річок і ставків, у повільних водах — на всій території, звичайний[2]. Входить у перелік видів, які перебувають під загрозою зникнення на території Запорізької області[3].

Багаторічна прибережна рослина заввишки від 40 см до 1,5 м, з пучком лінійних прямостоячих листків. Кореневище товсте, горизонтальне. Стебло безлисте (усі листки прикореневі), на верхівці розташоване зонтикоподібне суцвіття. Листки в нижній частині тригранні, вище — пласкі, у глибокій  воді й на швидкій течії іноді тонкі, стрічкоподібні. Стебло голе, округле. Цвіте в червні-липні. Численні біло-рожеві квітки до 25 мм у діаметрі зібрані в суцвіття-зонтик. Завдяки схожості гарних блідорожевих суцвіть сусака із зонтиком рослина дістала свою назву.[8] Квітки на довгих квітконіжках, мають три зеленувато-червоні чашолистки, три рожевих пелюстки, дев'ять тичинок і шість червоних маточок.[4] Плоди — збірні листівки.

У сухих кореневищах міститься 60 відсотків крохмалю, 14 відсотків білка, 4 відсотка жиру[4].

Ще в 1871 році іркутські хіміки, досліджуючи якутський «хліб», писали: «У борошні з коріння сусака є все необхідне для харчування людини»[4].

У Японії, Південній Кореї та Китаї бульби сусака — популярні овочі. Бульбоподібні утворення на коренях споживають замість картоплі, готуючи смажені, печені й варені гарніри до рибних, м'ясних і овочевих страв.[9]

З кореневища сусака роблять борошно. З одного кілограма кореневищ виходить 250 грамів борошна[4]. З борошна печуть хліб і коржі. Крім того, кореневища печуть і смажать з салом. У Монголії сусак заготовлюють на борошно та крупу, яку додають до монгольського чаю.[10]

Якути і калмики вживають в їжу сусак. В Італії жителі П'ємонту заготовляють про запас нарізані і висушені кореневища сусака. Засмажене кореневище є хорошим сурогатом кави.[4]

Щоб не сплутати сусак з дуже отруйною рослиною — цикутою (отруйна рослина родини зонтичних, зростаюча біля води), в якої дрібні білі квітки зібрані в суцвітт'я — складну парасольку, сусак прекрасно розпізнається за своїм характерним, суцвіттям-парасолькам і більш крупними квітками. Але збирають кореневища його або пізно восени, або навесні до цвітіння (у червні), для цього під час цвітіння його відзначають стрічками, кілочками або іншими знаками, з тим щоб по них можна було знайти кореневища восени і навесні.[4]

Стебла й листки використовують для плетіння різних виробів та на підстилку худобі.[8]

Кореневище необхідно заготовлювати рано навесні до того моменту поки рослина починає цвісти, можна пізно восени, коли закінчується вегетація. Для того, щоб дістати його з водойми, необхідно використовувати вила, їх промити під проточною водою, позбавиться від надземної частини, гнилі. Товстий корінь потрібно порізати на невеликі шматки, потім пров'ялити, сушити в приміщенні, яке постійно провітрюється, можна в спеціальній сушарці. Корінці і кореневище необхідно дрібно нарізати кружальцями, соломкою, покласти на деко, зверху прикрити, потім необхідно підсушити найкраще на сонці. Сушитися рослини до 7 годин, температура повинна бути до 60 градусів. Коли корінь добре висохне, його необхідно охолодити, опустити в бляшану або скляну банку, місце для збереження повинно бути сухим і темним. Коли корінь висохне, можна його подрібнити до консистенції порошку, додавати в суп, соуси, борошно, здобу[11].

• 
  Квіти
• 
  Суцвіття Сусаку зонтичного (Butómus umbellátus), що не до кінця розпустилось. Берег річки Тетерів поблизу с. Кухарі Київської області.Червень 2016 року
• 
  Суцвіття Сусака зонтичного (Butómus umbellátus) з бджолою медоносною (Apis mellifera)]
• 
  Типовий пейзаж річки під час цвітіння сусаку

• Гліцерія

• Сусак зонтичний // Дикі їстівні рослини України / Рева М. Л., Рева Н. Н.. — Київ : «Наукова думка», 1976. — С. 66, 85, 133.