Сяйво (роман)

Після смерті матері Кінг придбав великий будинок у Боулдері. Попервах родина письменника їздила по околицях, оглядаючи місцеві пейзажі. Одного разу Стівен і його дружина Табіта вирішили взяти відпочинок від дітей і поїхали на вихідні до готелю «Stanley», будівля якого розміщувалась на гірському перевалі. Оскільки поїздка відбулась пізно восени, в жовтні, готель був майже порожнім, і портьє пояснив, що взимку снігопади часто відтинають готель від зовнішнього світу. За проживання вони заплатили карткою American Express — єдиною платіжною системою, яку підтримував готель. Стів замовив напої та поспілкувався з барменом на ім'я Грейді. А коли письменник проходив повз знак «Дороги можуть бути закритими після 1 листопада», то подумав, що це може стати канвою для історії.

Усі ці речі надихнули Кінга та активізували його уяву, він по-новому поглянув на масивні двері, що глушили будь-які звуки, на криваво-червоне килимове покриття, бенкетний зал, на живоплотових фігур, підстрижених у вигляді тварин. Ці деталі знайшли свої відображення в романі. Блукаючи готелем, Стівену спало на думку, що той є фактично архетипним місцем для історії про привидів. Кінги пробули в «Стенлі» всього одну ніч — в кімнаті № 217. Письменнику наснилось як його трирічний син блукав коридорами, озираючись через плече, широко розкривав очі та кричав — за ним мчав пожежний шланг. Кінг прокинувся ривком і ледь не впав з ліжка. Він випалив цигарку, дивлячись на Скелясті гори у вікно. На той момент у нього вже сформувалась основа роману. Праця над книгою відбувалась у 1974—1975 роках.

Стівен Кінг написав книгу «на одному диханні». Лише одна сцена довго не вдавалась письменнику — момент, коли на Денні кидається напіврозкладений труп жінки з кімнати № 217. Кінг буквально ціпенів щоразу, коли намагався описати її. «Мені, як і хлопчику, герою моєї книги, зовсім не хотілося обличчям до обличчя зустрічатись із цим огидним створінням із ванни», — зізнавався Стівен. Декілька ночей поспіль, допоки епізод не було написано, йому снився однаковий страшний сон про ядерний вибух, у якому грибоподібна хмара перетворюється в гігантського червоного птаха, який женеться за автором. Як тільки Кінг закінчив сцену у ванній, ці кошмари припинились. Цей епізод Кінг писав, будучи натхненним «Техаською різаниною бензопилою», знятою Тоубом Гупером, а також творчістю Меріон Кровфорд і Чарлза Діккенса. Кінг вважав, що в героях «Сяйва», як і «Протистояння», наявна чуйність, притаманна людям із робочого класу, серед яких пройшло дитинство письменника. В інтерв'ю Кінг визнав, що над головним персонажем Джеком Торренсом в дитинстві знущався батька. На питання про те, чи дійсно роман є історією про привидів, чи все надприродне відбувається в уяві героя письменник відповів: «Джек Торренс насправді сам як будинок із привидами. Його переслідує привид батька — знову, й знову, й знову». Кульмінаційним моментом роману автор вважав сцену гибелі головного героя від вибуху в готелі, яка відбулася після того, як Джек каже сину, що любить його. Кухар Хеллоран у романі описаний як, певною мірою, карикатурний чорношкірий герой, який дивиться на світ крізь рожеві окуляри.

Також до «Сяйва» є неопублікований пролог " Перед грою ". В свій час Кінга попросили видалити пролог, щоб зробити книгу дешевшою в виробництві. Кількість слів пролога дорівнює майже 12 відсотків романа. Пролог має 5 сцен. Перша про будування та заробіток «Оверлука», друга про молоду пару яка заїхала в готель, третя про бальний маскарад в готелі, четверта про дитинство Джека Торенса, п'ята про стрілянину біля президентського люксу.

На зображенні — готель «Стенлі», який надихнув автора для опису «Оверлука»

Назву для роману автор запозичив із пісні Джона Леннона «Instant Karma!», приспів до якої містив такі слова: «І всі ми сяємо все яскравіше та яскравіше». Автор вирішив не використовувати дослівну цитату «Ми сяємо», оскільки в цьому разі дієслово навіює асоціації з жаргоном афроамериканців. На написання роману автора наштовхнуло бажання дослідити таємничі пориви, що ховаються глибоко в душі. Як приклад Кінг навів заголовки National Enquirer і Weekly World News примірника кінця сімдесятих, типу «Немовля прибили до стіни». «Варто лиш вам заявити, що ви ніколи не дозволяли собі нічого схожого стосовно власних дітей, хоча кілька разів хотілося, — і ось він, готовий сюжет для жахастика», — відповідав він на питання журналістів.

Одного разу трирічний син письменника Джо схопив один із рукописів батька, взяв кольорові олівці та розмалював роман, над який тоді працював Кінг. Коли Стівен це побачив, він подумав: «Мале гаденя, так би й прибив!». Письменник працював над «Сяйвом» і мав надію, що, якщо він напише про те, що його мучило — бажання зірватись на дітях, то в реальному житті нічого схожого не трапиться. Зі спроби зрозуміти ці емоції з'явився Джек Торренс. Зокрема, Кінг підсвідомо описував свій алкоголізм. На той момент він перейшов вже на міцніші напої — з пива на віскі. Він просив про допомогу єдиним доступним способом — прозою та чудовиськами. «Я написав „Сяйво“, не розуміючи, що пишу про себе. Самоаналіз ніколи не був моєю сильною характеристикою. Люди часто просять мене пояснити прихований смисл моїх історій, порівняти їх з реальністю. Я ніколи не заперечував, що між моїми книгами… та моїм життям існує певний зв'язок, але з часом я помітив цікаву закономірність: минають роки, і я раптом збентежено усвідомлюю, що знову переніс на папір власні проблеми, підсвідомо займаючись чимось схожим на внутрішній психоаналіз». Так, Кінг не міг працювати вдома, він орендував кімнату в жінки, яку так навіть ні разу й не зустрів — Стівен залишав чек на кухні щотижня. Книгу він написав приблизно за шість тижнів. Автор писав близько 5 тисяч слів щодня, а повністю обсяг роману сягав 200 тисяч слів.

У творі використовувався архетип «Поганого місця». Одного разу Кінг прочитав теоретичну статтю, де припускалось, що будинок з привидами — це психологічний акумулятор, що поглинає емоції. Таким чином психічний феномен, який вважають «привидами», є свого роду паранормальним кінофільмом — проекцією старих голосів і образів, які були частиною подій минулого. В описаній теорії припускалось, що мешканці будинку, загинувши, можуть залишити певні психічні сліди. «А той факт, що „будинків з привидами“ уникають і що в них репутація Поганих місць, пояснюється тим, що найсильніші емоції — примітивні: гнів, страх і ненависть». Письменник казав, що сама ідея не претендує на істинність, але він ставився до цієї думки з повагою, оскільки вона знаходила відгук у його власному досвіді. У творі будинок з привидами постає як символ неспокутого гріху, в кожній з кімнат якого розігрується «особливий фільм жахів». Кінг згадував, що аудиторія підсвідомо співчуває людям, що перебувають у домашній пастці. У письменника на першому місці стояла історія, на відміну від вторинних характеристик — тематики, настрою та мови.

Ідейна цікавість книги полягає в привабливості насилля для добрих у душі людей. Деякі автори розглядали твір як пародію на американську мрію, в якій Джек постає як негативний портрет американської історії успіху, чоловік, що бажає слави та багатства за будь-яку ціну. У відповідь на це трактування Кінг пояснив, що Торренс сам зробив свій вибір і був відповідальним за вчинене. Тим не менш, існували й сили поза контролем Джека: «Що б не відбувалось, для нього, в певному сенсі, вже все було вирішено. Тому, його шлях призводить до загибелі. Ви можете піднятись у ієрархії готелю, тільки для цього потрібно бути готовим переступати через трупи. Уся історія готелю про це свідчить». Альбом із газетними вирізками постав як засіб зв'язку — він допоміг розкрити минуле та надати йому безпосереднього значення в теперішньому. У цьому контексті він виглядає, за словами автора, неприємним, він навіює погані спогади. Враховуючи драматизм експозиції історії, Кінг вважав «Сяйво» п'єсою, а не романом. Найбільшого впливу на книгу справив роман Річарда Метісона «Пекельний будинок».

Також у романі «Мізері» згадується готель «Оверлук» та «наглядач, який спалив весь готель»

Уперше українською роман видало видавництво Фоліо 2010 року[1] у перекладі Івана Андрусяка. Український переклад Андрусяка, найімовірніше, був бодай частковим машинним перекладом з російської.[2][3][4] У 2013 книгу перевидало видавництво Клуб сімейного дозвілля, у перекладі Олександра Красюка, який виконав переклад із оригіналу.