Сіазань

Місто в межиріччі Гільгільчаю і Атачаю. На заході видніються гори Великого Кавказу, на сході — Каспійське узбережжя. Самур-Дівічинську низовину, на якій розташована Сіазань, поруч із містом перетинає Самур-Апшеронський канал. Через Сіазань проходять автомобільна і залізнична магістралі республіканського значення.

До Сіазанського міського муніципалітету входять: селище, водопровід та мікрорайон Гянджлик. Село Агбаш і санаторій Кала-алти (Чираг-гала) лежать на території Сіазанського району, але входять до складу Дівічинського району.

Вигляд на місто

Околиці Сіазані лежать на території давніх торговельних шляхів. Однак відомостей про постійне поселення немає, хоча район рясніє різними старовинними пам'ятками архітектури. Міське поселення Сіазань пов'язане з освоєнням природних ресурсів регіону, головним чином нафти й газу, хоча є тут також і поклади вапняку, глини та гравію.

Назва сходить до татського siyə — «чорний» і zən — «жінка». До 1954 року Сіазань була селищем під назвою Кизил-Бурун. Після скасування в 1959 році Сіазанського району місто увійшло до складу Дівічинського району Азербайджанської РСР. У 1992 році місто знову стало адміністративним центром новоутвореного Сіазанського району.

Попри невідомість у широких колах, в місті Сіазань і його околицях є кілька визначних культурних об'єктів. Саме місто — типове міське поселення радянського планування. В ньому є кілька парків, пам'ятників діячам Азербайджану і меморіалів сучасної історії краю. В Сіазанському районі є об'єкти світового значення. Насамперед, це розташована за 15—18 км від міста фортеця Чирах-кала (IV—VI ст.). Її руїни представляють залишки колись потужної Каспійської (Гільгільчайської) оборонної лінії. Фортецю використовували як дозорно-сигнальну вежу аж до XVIII століття.

Іншою важливою пам'яткою є гора Бешбармаг (П'ять пальців) на південь від Сіазані. Крім того, що гора від найдавніших часів слугувала орієнтиром для мандрівників і торговців, це місце овіяне легендами. На вершині є джерело, яке нібито виконує бажання. Біля підніжжя Бешбармагу розташований «Пір Хидир Зунджа» — культове місце для паломників. Тут же лежать руїни міста Хурсангала.

У північній частині міста розташований Шахаргах. Поблизу Сіазані зберігся водопровід 1906 року.

Пам'ятники:

• Пам'ятник Д. Джаббарли.
• Пам'ятник М. Мушфігу.
• Нізамі Гянджеві.

• Меморіальний комплекс «20 січня».
• Меморіальний комплекс «Нефтчі шехідляр».

Парки:

• Міський парк імені Джафара Джаббарли.
• Парк і музей імені Гейдара Алієва.

За всесоюзним переписом населення 1989 року в Сіазані мешкало 18 655 осіб[2]. Перепис населення 2010 року виявив населення міста 27 600 осіб. Національний склад міста: азербайджанці, тати, лезгини, росіяни. За переписом 2012 року населення міста становило 28 127 осіб.

У районі міста ведеться видобуток нафти, є газобензиновий завод. Розвинута рибна промисловість.

• Сиазань // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
• Великий Енциклопедичний Словник
• Історія Сіазані: фото, статті
• Сторінка міста в соціальній мережі Facebook