Січ

Січ — адміністративний та військовий центр запорозького козацтва. Вищим органом влади на Січі була рада, право участі в якій мали всі без винятку козаки. Інколи ради проводилися і на репрезентативній основі. Зібрання козаків з їхньої власної ініціативи називалося чорною радою. До компетенції ради входили всі найважливіші справи козацького товариства. Виконавча влада належала кошовому отаману. Його помічниками були суддя, осавул, писар, курінні отамани. Для організації військового походу серед старшини обирався гетьман.

Запорізька Січ

Різноманітні обставини змушували козаків змінювати місце розташування Січі. Їх налічувалося 8 :

Остання стала центром Вольностей Війська Запорозького Низового — території південноукраїнських земель, освоєних козацтвом до загарбання їх російським урядом у другій половині XVIII ст.

Частина козаків після 1775 року перебрались за Дунай де заснували Задунайську Січ (1775—1828).

Традиції Запорозької Січі не зникли після її останнього зруйнування російськими військами в 1775 році і в Російській імперії. Вони проявилися в житті козацької громади Чорноморського козацького війська, Бузького козацького війська та на Кубані.

Етимологія слова «Січ»

Існує версія, що словом «січ» називалась ділянка річки, на котрій русло роздвоюється навпіл (січеться):

Бува ріка чомусь навпіл січеться

І дві ріки течуть на обабіч.

З давних давен варягами зоветься

Це місце зрозумілим словом „січ“.

— («Книга русинів», Піснь VII, вірш 28[1])

Походження назви "січ" — спірне, а побутування слова в якості загального найменування — малодосліджене. За спостереженнями В.Німчука, в актах 17 ст., складених у Лівобережній Україні, "січами" називали земельні ділянки, розчищені від лісу. На його думку, саме це значення є першоосновою власної назви "Запорозька Січ". Натомість історики зазвичай вважають термін етимологічно тотожним із "засікою"[2] (штучна перешкода із повалених дерев, влаштована в оборонних цілях; табір, обнесений частоколом). Найдавніші відомості про "стани", "остроги" й "городки" козаків (див. Козацтво українське) в місцях їхніх промислів належать до 1520-х рр., а про дерев’яні укріплення-"засіки" — до 1-ї пол. 1580-х рр. Їх розглядають як "протосічі"/"січі", що згодом сконсолідувалися у "велику" Запорозьку Січ[3].

Цікавий факт

Словом «Січ» фігурально назвали Євромайдан (2013)[4]. Воно використувувалось також у жартівливих фразеологізмах Євромайдану: «У кожній незрозумілій ситуації будуй Січ»[5].

Див. також

Примітки
  1. Шуйський, Петро. Книга русинів. Етнічна церква русинів.
  2. Січ // Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — С. 258. — ISBN 966-00-0785-X.
  3. Кузик Т.Л. Січ, як термін // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  4. Бабченко А. Территория воли: Майдан глазами российского журналиста // Censor.net — 15.12.13.(рос.)
  5. Краткий толковый словарь Евромайдана // MMR.ua. — 16.12.2013.(рос.)

Джерела та література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.