Талиш-Муганська Автономна Республіка

Талиші - іраномовний народ, що проживає в Ірані та на південному сході Азербайджану. У роки перебудови вони активно брали участь в Ленкоранському Народному Фронті за перебудову, пізніше увійшов в Народний Фронт Азербайджану, одним із засновників якого був Ленкоранський автоінженер, пізніше полковник азербайджанської армії Альакрам Гумматов (Алікрам Гумбатов). З ініціативи Гумматова і талиського поета Алі Насіра в програму Ленкоранського відділення Народного фронту в 1989 році було включено положення про створення автономії в Талиських районах. 11 січня 1990 року в ході антирадянських заворушень в Азербайджані Гумматов на чолі місцевого відділення Народного фронту фактично повалив Радянську владу в Ленкорані і протягом 10 днів очолював місто, після чого був заарештований радянськими правоохоронними органами.

На початку червня 1993 року в Азербайджані виникла військово-політична криза, викликана заколотом полковника Сурета Гусейнова в Гянджі і походом його загонів на Баку. 8 червня Гумматов організував в Ленкорані масовий мітинг на підтримку Гусейнова, на якому, зокрема, було висунуто вимогу створення у Верховній Раді Азербайджану другої палати - палати національностей [2]. У момент кризи президент Абульфаз Ельчибей запрошує в Баку Гейдара Алієва. Переговори з Суретом Гусейновим, посередником на яких виступив Гейдар Алієв, ні до чого не привели. В ніч з 17 на 18 червня Ельчибей несподівано полетів в Нахічевань і оселився в своєму рідному селі Келек. В.о президента країни став Гейдар Алієв. Легітимна влада в ці дні була відсутня [2].

Альакрам Гумматов

В момент кризи 21 червня Альакрам Гумматов виступив по Ленкоранському телебаченню, оголосивши про створення Талиш-Муганської Автономної Республіки в складі Азербайджану [2]. Командування військової частини в Ленкорані зробило заяву про те, що причиною проголошення автономної республіки стало забезпечення й збереження суспільно-політичної стабільності в цьому регіоні в зв'язку з військовою і політичною кризою в Азербайджані. Ці події, головним чином, були спрямовані проти приходу до влади Гейдара Алієва [3]. Гумматов зажадав відставки в. о. президента країни Гейдара Алієва, повернення в Баку екс-президента Аяза Муталібова, а також розширення широких повноважень прем'єр-міністра Сурета Гусейнова [4].

2-3 серпня прем'єр-міністр Сурет Гусейнов та інші міністри відвідали Ленкорань для ознайомлення з проблемами регіону. 7 серпня відкрилося засідання Міллі Меджлісу ТМАР, яке схвалило створення Талиш-Муганської Автономної Республіки. На зборах Міллі Меджлісу президентом автономної республіки був обраний Гумматов, призначені голова Міллі Меджлісу Фахраддін Аббасов та голова Кабінету Міністрів Ракіф Ходжаєв, а також прийнятий конституційний закон, затверджені гімн, прапор та інші атрибути автономної республіки. Дії Гумматова засудили Народний Фронт Азербайджану, Мусават і Соціал-демократична партія Азербайджану [2] [5].

23 серпня перед будівлею міськвиконкому, де знаходилися органи автономії, зібрався протестуючий народ. Натовп увірвався в міськвиконком, але він виявився порожній: Гумматов знаходився в штабі 704-ї бригади. Мітинг перемістився до воріт військової частини. Кореспондент «Ассошіейтед прес» повідомляв з Баку, що «за оцінками, 10,000 протестувальників зібралися під час уїк-енду перед штаб-квартирою Гумматова в Ленкорані, вимагаючи його вигнання» [6]. Коли натовп виламав ворота і увірвалася на територію частини, був відкритий вогонь, в результаті чого загинули 3 людини і ще 5 були поранені [7]. «Ассошіейтед пресс» повідомляла в ті дні, що «лікарні, за повідомленнями, заповнені постраждалими від збройних зіткнень між прихильниками і противниками Алікрама Гумбатова» [6].

Після ліквідації автономної республіки, Гумматов переховувався від арешту. У телефонній розмові з кореспондентом газети Коммерсантъ у вересні 1993 року він заявив, що буде «боротися проти режиму Алієва найрішучішим способом» , оскільки не вважає його легітимним [8]. 9 грудня того ж року він був заарештований, проте 21 вересня 1994 року втік з СІЗО Міністерства Національної Безпеки і був знову заарештований 7 серпня 1995 року. У справі про Талиш-Муганську Автономну Республіку було заарештовано кілька десятків людей, які були засуджені від 2 років 9 місяців позбавлення волі до смертної кари [9]. В 1998 році смертна кара була замінена Гумматову довічним ув'язненням, а в 2004 році він був помилуваний президентом Ільхамом Алієвим.

Іноземні дослідники відзначають скоординованість дій Гумматова з заколотом Сурета Гусейнова. Згідно Тому де Ваалу:

«Гумбатов, заручившись підтримкою колишнього міністра оборони Рагіма Газієва, присягнув на вірність колишньому азербайджанському президенту Аязу Муталібову. Цей заколот, майже безкровно пригнічений в серпні, мабуть, був, подібно до заколоту Гусейнова в Гянджі, складовою частиною великої політичної інтриги»[10].

А.Рубінштейн і О.Смолянські, в цілому оцінюючи рух Гумматова як «сепаратистське повстання серед талиської меншини», вважають за можливе, що цей епізод є черговою спробу могутнього лідера збройного формування скористатися нестабільністю в Азербайджані, в даному випадку апелюючи до перських національних почуттів. Вони наводять повідомлення, що Гумматов висловлював готовність припинити свій заколот, якщо Муталиб повернеться до влади, а також вказують на наявність зв'язків Гумматова з іранською Хізбаллою і про його наміри приєднатися до Ірану, який відкинув свою причетність до цих подій [11].

На думку професора Брюса Паррота, проголошення Талиш-Муганської Автономної Республіки близьким соратником Сурета Гусейнова Алікрамом Гумматовим було серйозною загрозою територіальній цілісності Азербайджану, «однак ця пригода швидко перетворилася на фарс». Талиський характер «республіки», був мінімальним, в той час як загроза територіальній цілісності Азербайджану, яку представляло собою її існування, тільки дискредитувала Гумматова, і заодно з ним Гусейнова [12]. Расим Мусабеков, характеризуючи події, пише:

Виступ Гумбатова, щиро кажучи, важко кваліфікувати як сепаратистський, так як не він сам, ні його прихильники не заявляли про намір відокремити південь країни від Азербайджану. На території, що тимчасово вийшла з-під контролю Баку, не спостерігалося ніякого протистояння чи ворожнечі між талишами і азербайджанцями. Проголошення ТМР швидше являло собою політико-ідеологічне прикриття захоплення влади групою військових, що спиралися на місцеві кланові угруповання (як подобу путчу Сурета Гусейнова, але в локальному масштабі і з більш обмеженими цілями), і несло загрозу не стільки цілісності, скільки унітарності Азербайджану. Як би там не було, але авантюра Гумбатова та його прихильників дуже скоро провалилася [5].

• Чеченська Республіка Ічкерія
• Уральська Республіка
• Республіка Гагаузія