Теодор (митрополит Галицький)

Теодор, Феодор, Ходор — предстоятель Галицької митрополії 13311347 рр. (ймовірно з перервою).

Єпископ Галицький

Під час своєї поїздки до Галицько-Волинської держави у травні 1328 році, митрополит київський Теоґност рукоположив ієромонаха Теодора, обраного з-поміж трьох кандидатів на єпископа Галицького (кандидатами були також ченці Антоній та Петро)[1]. Церемонія відбулась на соборі, у якому брали участь єпископи володимирський Афанасій (також рукоположений у цей час), луцький Теодосій, перемишльський Марко, турівський Стефан і холмський Григорій (Йоан). Такий формат хіротонії був на той час загальноприйнятий у руській церкві з огляду на її реформу. Однак, очевидно, візит Теоґноста відбувався в атмосфері прагнення галицько-волинських володарів мати власного митрополита[2], незалежного від політики Золотої Орди, котру тоді опосередковано представляв київський митрополит, що мешкав в Москві, і вплив на якого однаково справляли як золотоординські хани, так і нерідко союзні їм візантійські імператори.

Після короткотривалого періоду відновлення Галицької Митрополії та зведення Теодора у статус митрополита в 1331 (-1332) р, він знову був повернутий у сан єпископа, в якому перебував до 1337 року. На грамоті Юрія ІІ 1334 року Теодор визначається як «галицький єпископ» («Chodor, episcopus galicensis»)[3]. Згідно записів канцелярії київської митрополії (під керівництвом Теоґноста) впродовж цього часу він визнає юрисдикцію Теоґноста та разом із ним і іншими ієрархами Руської церкви бере участь у рукоположеннях єпископів ряду інших міст. Зокрема у жовтні 1329 р. у хіротонії ієромонаха Антонія на єпископа Ростова, у серпніі 1331 р. в виборах архіепископа Василія для Великого Новгорода (відбувались у Володимирі-Волинському), у грудні 1331 р. у поставленні Трифона на єпископа Луцька, квітні 1332 р. у висвяченні єромонаха Павла на єпископа Чернігова (відбувалось у Галичі або Володимирі-Волинському), у вересні 1337 р. у рукоположенні Йоана на єпископа Брянська[4].

Митрополит Галицький

У 1331 році Теодор перебував у Константинополі де патріархом Ісайєю був наречений митрополитом відновленої Галицької Митрополії[5] і у квітні того ж року на соборі Константинопольського Патріархату він згадується як митрополит Галицький «τοῦ Γαλίτζης καὶ ὑπερτίμου»[6]. До цього ж року відноситься рукоположення Теодором, та рядом інших єпископів Малої Русі, Арсенія на архиєпископа Новгорода і Пскова яке було опротестоване Теоґностом. Останній відправився до Орди і Константинополя із скрагою на дії галицько-волинського духовенства, в результаті чого митрополичий статус Теодора був скасований. У грамоті Юрія ІІ 1334 року він визначається як «галицький єпископ»).

Під 1335 роком, у документах константинопольської патріархії, вписаний без зазначення сану. У 1337 році Теодор бере участь у Константинопольському соборі де згадується разом із архиєреями Ефесу, Гераклеї, Діррахіуму, Амастріди та рядом інших[7]. Оскільки собор розглядав питання, які не стосувались безпосередньо справ Руської церкви, можна припустити, що присутність Теодора пов'язана із черговою спробою відновлення Галицької митрополії. І дійсно, до цього ж часу відносяться відомості про відновлення митрополичого сану Теодора[8]. Закріплення митрополичого статусу Галича відбулось впродовж 1341-42 роках (ймовірно за політичної підтримки князя Дмитра-Любарта), коли його визнав новий імператор Іоанн V Палеолог та патріарх Іоанн XIV Калекас[9].

Станом на 1345р. до складу Галицької митрополії входили: Полоцька, Турово-Пінська, Володимирська, Перемишльська, Луцька, Холмська, Чернігівська, Смоленська, Брянська та Білгородська єпархії[5], відтак, вона набула найбільшого територіального поширення у своїй історії. У цей час, однак, після смерті Юрія ІІ, влада в Галичині фактично перебувала в руках боярської верхівки на чолі із Дмитром Дедьком, державно-праврвий статус якої, у тодішньому феодальному суспільстві, був неоднозачним. Перемога Іоанна VI Кантакузина та зміна політичної кон'юнктури у Візантії, з одного боку, та зусилля московського князя з іншого — знову створили сприятливий ґрунт для ліквідації Галицької митрополії. У 1347 році, на прохання московського князя Симеона, який одночасно прислав велике пожертвування на ремонт Софійського собору, золотою імператорськоюю буллою, підтвердженою рішеннями Синоду, Галицька митрополія була ліквідована, а її предстоятель (очевидно мається на увазі Теодор) був викликаний на патріарший суд[10]. Подальша доля Теодора залишається невідомою. Згідно з дослідженням І. Скочиляса, він опинився у вигнанні на Волині, де його прийняв князь Дмитро-Любарт[11].

Особливості управління

Як зазначає Семен Побуцький, час управління Теодором Галицькою єпархією та митрополією можна поділити на два принципових відрізки. Перший із них співпадав із часом правління князя Юрія ІІ та полягав «у недопущенням встановлення папського контролю над галицько–волинськими землями та фактичному оправданні на релігійно-світоглядному рівні процесу абсолютизації князівської влади». Після смерті Юрія і утвердження правління Дмитра Дедька «роль галицького митрополита полягала, в першу чергу, у захисті православ'я в Галичині та в боротьбі за збереження своєї влади»[12].

Печатка Теодора

На грамоті князя Юрія ІІ Тройденовича написаній у Львові в 1334 році та адресованій Великому Магістру Тевтонсього ордену і брауншвайґському герцогу Людеру збереглася воскова печатка Теодора із зображення Богородиці[13]. Це зображення Ярослав Пастернак вважав ознакою зв'язку із кафедральним Успенським собором Галича і давньою традицією перебування там осередку духовної влади[14].

Місце перебування

З огляду на давню екклезіальну традицію резиденція Галицьких єпископів та митрополитів розташовувалась на Крилоській горі у Галичі поруч із великим кафедральним Успенським собором побудованим Ярославом Осмомислом. Однак, приблизно у період служіння Теодора, собор, за свідченням археологічних досліджень, вже перебував у занедбаному стані[15]. Наявність в 1334 році Теодора у Львові (про що свідчить його печатка на виданому у цьому місті документі), може вказувати на його постійне перебування у новій столиці Галицько-Волинської держави (Малої Русі), близько до резиденції князя, як це було у Галичі та відповідало візантійській традиції єдності світської та духовної влади. Із цим фактом, певним чином, в'яжеться існування на території княжого міста у Львові церкви св. Теодора та, згодом і площі Святого Теодора.

Примітки

  1. Скочиляс І. Галицька митрополія XIV — першої половини XV століть: особливості еклезіального, правового та суспільного статусу, Княжа доба: історія і культура. № 4, 2011 -с. 264
  2. Грушевський М. Історія України- Руси. — Т. 3. — С. 272—273
  3. Барвінський Б. Українські сфрагістичні пам'ятки XII—XIV століть // Записки НТШ. — 1996. — Т. 231. — С. 246.
  4. РИБ. — Т. 6: Приложенія. — Стб. 433—436, 443—444 (док. № 7)
  5. Рубан М, Болдар О. Історичні передумови та наслідки утворення Галицької Митрополії, Труди Київської Духовної Академії № 16 (188), 2016, -с.282
  6. Acta et diplomata graeca medii aevi sacra et profana collecta / Ed. F. Miklosich, I. Müller. — Vindobonae, 1860. — Vol. 1. — P. 164 (док. № 73)
  7. Miklošich F., Müller I. Acta et diplomata graeca medii aevi sacra et profana. Vol. I. Vindobonnae, 1860. Akt LXXV, p. 171.
  8. .Грушевський М. Історія України-Руси. — Київ, 1994. — Т. 5. — С. 398—399, 403;
  9. Рудовичъ І. Коротка исторія Галицко- Львовскои єпархій. (На основъ грецкихъ жерелъ и иншихь новъйшихь подручниковъ). Жовква, 1902. С. 12
  10. Тихомиров, Н. Галицкая митрополия. Церковно-историческое исследование. СПб.: Печатня Евдокимова, 1896. С. 86–89.
  11. Скочиляс І. Галицька митрополія XIV — першої половини XV століть: особливості еклезіального, правового та суспільного статусу, Княжа доба: історія і культура, № 4, 2011 -с.267
  12. Побуцький С. Галицька митрополія в контексті міждержавних і міжконфесійних відносин XIV—XV століть: автореф. дис … канд. іст. наук: 09.00.11. –Київ: Б.в., 2008. –с.15-16
  13. Лаппо-Данилевский А. Печати послҍдних галичско-владим.князей и ихъ советников, С.-П.: 1906,-с.293
  14. Пастернак Я. Старий Галич, Ів.-Франківськ: «Плай», 1991, -с.25
  15. Пастернак Я. Старий Галич, Ів.-Франківськ: «Плай», 1991, -с.166
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.