Теорема Гурвіца
Теоре́ма Гу́рвіца — теорема, що встановлює умови, при дотриманні яких всі корені (нулі) дійсного многочлена
розташовані строго в лівій комплексній півплощині, тобто мають від'ємні дійсні частини. Ця задача вперше була розв'язана в роботі Ш. Ерміта (1856), але залишилася невідомою, широкому колу фахівців. Повторно її сформулював Джеймс Максвелл (1868) і розв'язав Е. Раус (1877). Зручніший розв'язок тієї ж задачі незалежно від Е. Рауса знайшов А. Гурвіц (1895). В математичній і технічній літературі він отримав назву теореми (критерію) Гурвіца.
Теорема Гурвіца
Щоб усі корені дійсного многочлена (1) мали від'ємні дійсні частини, необхідно і достатньо, щоб виконувалися нерівності
Тут ,
— послідовні головні мінори матриці
складеної з коефіцієнтів многочлена (1). Многочлен, що задовольняє приведеній теоремі, називають зазвичай многочленом Гурвіца, а мінори — визначниками Гурвіца. Теорему Гурвіца застосовують в математичній теорії стійкості і теорії автоматичного регулювання як критерії стійкості лінійних (лінеаризованих) систем.
Див. також
Література
- Енциклопедія кібернетики : у 2 т. / за ред. В. М. Глушкова. — Київ : Гол. ред. Української радянської енциклопедії, 1973.