Тереза Саксен-Гільдбурггаузенська

Тереза народилась 8 липня 1792 року у літній резиденції саксен-гільдбурггаузенського двору, замку Landséjour, у Зайдінґштадті.[3] 13 липня новонароджену охрестив придворний священик Андреас Ґенслер. Ім'я дівчинка отримала на честь імператриці Марії Терезії.

Дівчинка була шостою дитиною і четвертою донькою в родині герцога Фрідріха Саксен-Гільдбурггаузенського та його дружини Шарлотти. На момент її народження живими залишалися старший брат Йозеф Георг та сестра Катаріна Шарлотта.

За наступні дванадцять років у них з'явилося ще шестеро братів та сестер, з яких четверо досягли дорослого віку. Діти росли в умовах економії у замку Хільдбурґхаузен.

Замок Гільдбурггаузен у 1800

Вихованням Терези у дусі лютеранської віри займались гувернантка Йоганна Нонне та придворний священик Генріх Кюнер. Зростала принцеса у культурній та ліберальній обстановці, відносини між дітьми були теплими та дружніми, не зважаючи на те, що батьківський шлюб був не надто вдалим. Дівчина вивчала класичну німецьку літературу та французьку мову. Живопис їй викладав Карл Август Кесслер, а музику — Йоганн Петер Гошкель, давав уроки також Карл Марія фон Вебер.

У 1809 Тереза була у списку принцес, які могли стати нареченою Наполеона. Проте, у грудні до Фрідріха завітав кронпринц Баварії Людвіг, який хотів взяти за дружину одну з гільдбурггаузенських принцес. Обираючи між Луїзою та Терезою, він, врешті, обрав старшу, хоча Луїза і вважалася більш привабливою. У січні кронпринц мав намір отримати на шлюб дозвіл батька та Наполеона. 12 лютого 1810 згода була отримана, проте тривали перемовини щодо шлюбного контракту. Тереза у католицьку віру переходити відмовлялась.

6 жовтня принцеса вирушила із батьківського дому до Мюнхена. Весілля відбулося ввечері 12 жовтня у каплиці Мюнхенської резиденції. Терезі на той час виповнилося 18 років, Людвігу — 24.

Наступні п'ять днів у Мюнхені тривали пишні урочистості з приводу свята, що завершилися 17 жовтня великими перегонами, в яких брала участь і національна гвардія. Дія відбувалася в місцині, що згодом отримала назву «Луг Терези». Святкування оплачувало герцогство Саксен-Гільдбурггаузен. Витрати виявилися величезними, навіть за рік, батько нареченої визнав, що ще не зміг відновити фінансову рівновагу в країні, і більше не може виплачувати борг з державного бюджету.

До 1816 року подружжя проживало у палаці Мірабель у Зальцбурзі, оскільки Людвіг був призначений губернатором тамтешнього округу. Згодом резиденцію перенесли до Вюрцбурга. Іноді родина жила в палаці Йогеннесбург в Ашаффенбурзі. Літо проводили в Бад-Брюкенау.

Людвіг та Тереза у Ашаффенбурзі

У подружжя народилося дев'ятеро дітей:

• Максиміліан (1811—1864) — наступний король Баварії, був одружений із Марією Пруською, мав двох синів, що не залишили нащадків;
• Матильда (1813—1862) — дружина великого герцога Гессенського та Прирейнського Людвіга III, дітей не мала;
• Отто (1815—1867) — король Греції у 1833—1862, був одружений із Амалією Ольденбурзькою, дітей не мав;
• Теоделінда (1816—1817) — померла немовлям;
• Луїтпольд (1821—1912) — регент Баварії за синів Максиміліана II, був пошлюблений із Августою Тосканською, мав трьох синів і доньку;
• Альдегунда (1823—1914) — дружина герцога Модени та Реджо Франческо V д'Есте, мала єдину доньку, що померла немовлям;
• Хільдегарда (1825—1864) — дружина герцога Тешинського Альбрехта, мала трьох діточок;
• Александра (1826—1875) — настоятелька релігійної общини святої Анни у Вюрцбурзі та Мюнхені, померла неодруженою, дітей не мала;
• Адальберт (1828—1875) — принц Баварії, був одружений із Амелією Філіпіною Іспанською, мав п'ятеро дітей.

У 1813 та 1815 кронпринцеса відвідувала рідний Хільдбурґхаузен, де бачилася із матір'ю.

Тереза — королева Баварії

13 жовтня 1825 року помер Максиміліан I в королем став Людвіг. У віці 33 років Тереза стала королевою Баварії. Родина оселилася у Мюнхені.

1827 був створений Орден Терези. Королева займалася благодійницькою діяльністю, опікуючись долею удів, сиріт та бідних, створювала лікарні та інші соціальні заклади, і була дуже популярною серед народу.

Вона проявляла інтерес до державних справ і вважалась мудрою у політиці. Кожного разу, коли Людвіг їхав зі столиці, королева отримувала доповідь щодо стану справ у країні та при дворі. Тереза стверджувала, що король має знати все, що діється в його країні.

У 1832 році її другого сина Отто обрали королем новоствореного Грецького королівства. Людвіг з цього приводу також консультувався з нею. Отто, вийїхавши невдовзі до нових володінь, писав матері листи, в яких сповіщав про справи своєї держави.

Співчувала долі Каспара Хаузера.

Подружні відносини ґрунтувались на взаємному коханні та повазі.[4] Після тридцяти років шлюбу Людвіг писав, що «Не існує кращої матері та кращої дружини. Жодна жінка не порівняється з нею у коханні та доброчесності. Якби я міг обрати жінку ще раз, я б обрав тільки її». В той же час, чоловік часто заводив коханок і навіть запрошував їх до двору. Чергове його захоплення танцівницею Лолою Монтес, на яку він витрачав незліченну кількість грошей, призвело до втрати трону через народне обурення. Людвіг зрікся престолу на користь сина Максиміліана і продовжив життя як приватна особа.

Подружжя після 1852 проводило час на віллі Ludwigshöhe біля Пфальцького лісу.[5] В церкві містечка Ебедкобен поблизу досі можна побачити стілець королеви, з вишитою на ньому літерою «Т».

Померла у 1854 році під час епідемії холери. Спочатку була похована у королівському склепі Віттельсбахів у Театинеркірхе, а в 1857 — перепохована в абатстві святого Боніфація, також у Мюнхені.

Чоловік пережив її на чотирнадцять років і пішов з життя у 1868. Похований поруч.

• Adalbert Prinz von Bayern: Max I. Joseph von Bayern. Pfalzgraf, Kurfürst und König. Bruckmann, München 1957.
• Manfred Berger: Therese Charlotte Luise Friederike Amalie. In: Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon (BBKL). Band 23. Bautz, Nordhausen 2004, ISBN 3-88309-155-3, Sp. 1485—1491.
• Egon Cäsar Conte Corti: Ludwig I. von Bayern. 7. neu bebilderte, gekürzte Auflage. Bruckmann, München 1979.
• Heinz Gollwitzer: Ludwig I. von Bayern. Königtum im Vormärz. Eine politische Biographie. Süddeutscher Verlag, München 1986, ISBN 3-7991-6287-9.
• Elfi M. Haller: Ludwig I. und Prinzessin Therese von Sachsen-Hildburghausen. Porträt einer königlichen Ehe. In: Festzug zur Feier der Jubelehe des Königs Ludwig und der Königin Therese zu München am 4. Oktober 1835. = Festzug zur Feyer der Jubel-Ehe Ihrer Majestäten des Königs Ludwig und der Königin Therese zu München am vierten October 1835. Bayerische Vereinsbank, München 1983, S. 7–28.
• Rudolf Armin Human: Chronik der Stadt Hildburghausen. = Chronik der Stadt, der Diözese und des Herzogtums Hildburghausen. Kesselring, Hildburghausen 1886 (Nachdruck, herausgegeben von Hans-Jürgen Salier. Verlag Frankenschwelle, Hildburghausen 1999, ISBN 3-86180-082-9).
• Georg Lohmeier: Die Ahnen des Hauses Bayern. Die Geschichte der Wittelsbacher (= Goldmann-Taschenbuch. Bavarica 26527). Goldmann, München 1980, ISBN 3-442-26527-4.
• Golo Mann: Ludwig I. von Bayern (= Fischer 14491 Monographie). Herausgegeben und mit einem Vorwort von Hans-Martin Gauger. 3. Auflage. Fischer-Taschenbuch-Verlag, Frankfurt am Main 2002, ISBN 3-596-14491-4.
• Ina Ulrike Paul: Therese Charlotte Luise, Königin von Bayern. In: Karl Bosl (Hrsg.): Bosls bayerische Biographie. Ergänzungsband. 1000 Persönlichkeiten aus 15 Jahrhunderten. Pustet, Regensburg 1988, ISBN 3-7917-1153-9, S. 161 (online auf der Website der Universitätsbibliothek Regensburg).
• Hans Rall: Führer durch die Fürstengrüfte mit Verzeichnis aller Wittelsbacher Grablegen und Grabstätten. Wittelsbacher Lebensbilder von Kaiser Ludwig bis zur Gegenwart. Wittelsbacher Ausgleichsfonds, München 1979.
• Hans Rall, Marga Rall: Die Wittelsbacher. Von Otto I. bis Elisabeth I. Sonderausgabe. Wien, Tosa Verlag 1994, ISBN 3-85001-485-1.
• Martha Schad: Bayerns Königinnen (= Piper 4598). Durchgesehene Taschenbuchausgabe, Neuausgabe. Piper, München 2005, ISBN 3-492-24598-6.
• Martha Schad: Bayerns Königshaus. Die Familiengeschichte der Wittelsbacher in Bildern. Pustet, Regensburg 1994, ISBN 3-7917-1396-5.
• Heinrich Ferdinand Schoeppl: Die Herzoge von Sachsen-Altenburg ehemals von Hildburghausen. Tyrolia, Bozen 1917 (Unveränderter Nachdruck. Altenburger Verlag, Altenburg 1992 (= Das herzogliche Haus von Sachsen-Altenburg 1)).
• Gabriele Stadler: Königin Therese von Bayern. Bayerischer Rundfunk, München 1994.
• Hanspeter Wulff-Woesten: Hildburghäuser Hoheiten — Dem Volk verbunden (1792—1992). Evangelische Kirchgemeinde, Hildburghausen 1992.

• Слідами короля Людвіга I (нім.)
• Профіль на Geneall.net (нім.)
• Профіль на Thepeerage.com (англ.)
• Генеалогія Терези Саксен-Гільдбурггаузенської (англ.)