Північно-західна частина Чорного моря

Північно-західна частина Чорного моря (скорочено — ПЗЧМ) — мілководна шельфова частина Чорного моря, обмежена мисами Тарханкут на сході та Каліакра на південному-заході.[1]

Північно-західна частина Чорного моря відділена червоною лінією

Загальна характеристика
Мис Тарханкут — східна межа району
Мис Каліакра — південно-західна межа району

Це — найбільший на Чорному моря шельф, ширина якого у центральній частині становить 200 км. Для району характерна нерівність берегової лінії, що утворює велику кількість лиманів, серед яких найбільшими є Дніпровський лиман, Дністровський лиман, Разелм. Рельєф дна простий. Існує багато кіс, завдяки яким частина району відділена від впливу водних мас основної частини моря. У північно-західній частині Чорного моря домінують глинисті й карбонатні мули та черепашники; в прибережних областях відкладається пісок і черепашковий детрит.[2]

Гідрохімічний режим

Сучасний гідрохімічний склад вод Чорного моря є результатом останніх етапів геологічної історії чорноморської улоговини. Північно-західна частина моря перебуває під впливом стоків Дніпра, Дністра і Дунаю. Солоність поверхневих шарів води тут нестабільна, коливається у межах 10-17 ‰, при згінних вітрах до 18 ‰,[1] а в окремі роки знижується до 5-7 ‰.[3]

Течії

Загальний рух водних мас, як і в усьому морі, носить циклонний характер. Крім того тут утворюються антициклонічні рухи води. Останні спостерігаються переважно навпроти ділянок узбережжя мису Бурнас-Дністровський лиман і Сулинське гирло-Георгіївське гирло, а також навпроти Кілійського гирла, на північ від острова Зміїного. Розміри і положення в морі цих круговоротів залежить від океанографічного режиму прибережжя і руху розпріснених вод з Дніпра і Дунаю.

Для північно-західної частини моря характерна велика мінливість циркуляції водних мас, що пов'язано зі змінами полів вітру. Тут спостерігається також пошарова циркуляція вод. У більшості випадків для цього району характерно двошарова циркуляція із різноспрямованими поверхневим і придонним рухом вод.

Швидкість течій у цьому районі досить велика: від 0,3 до 0,5 вузла, іноді до 1 вузла на поверхні, і 0,1-0,3 вузла у придонному шарі. У відкритій частині моря застійних вод (течії відсутні) не існує. Але застійні явища трапляються у закритих лиманах і невеликих бухтах.

Лимани ПЗЧМ
Дніпровсько-Бузький лиман — зберіг свої первинні обриси з четвертинного періоду
Група приморських озер Разелм-Сіное — солонуваті лагуни в дельті Дунаю

Чисельні коливання рівня моря спостерігались в четвертинному періоді, що призвело до утворення лиманів, які є наслідком затоплення річкових долин у зв'язку з опусканням суші або підйомом рівня моря.[4] З лиманів того часу зберегли старовинні обриси Хаджибейський, Куяльницький, Тилігульський, Бузький і, можливо, Дністровський.

У більшості лиманах ґрунти складаються з піщаних і гравійно-галькових алювіальних відкладень, а також лиманних і лиманно-морських утворень переважно глинистої структури.[5] У сучасних умовах більша площа дна лиманів зайнята мулами.[6] Піщані відкладення з великою кількістю черепашкового детриту простягнулися вузькою смугою вздовж берегів, відступаючи від них у вигляді кіс. У лиманах Хаджибейському, Тилігульському, Березанському окремими плямами розташовуються черепашники (2-3 % площі).

Лимани можна умовно поділити на лимани естуарного і лагунного типів. Серед лиманів естуарного типу можна виділити лимани із значним надходженням прісної води: Хаджибейський (штучне розпріснення) і Дніпровсько-Бузький, Дністровський (річкова вода) лимани, а також лимани із незначним надходженням прісної води: Тилігульський лиман, Березанський лиман. До лиманів лагунного типу відносяться такі, як Будацький лиман, група Тузловських лиманів, група лиманів Разелм-Сіное в дельті Дунаю (лимани лагунного типу також називають прибережними озерами).

Посилання
  1. Зайцев Ю. П. Экологическое состояние шельфовой зоны Черного моря у побережья Украины (обзор) // Гидробиол. журн. — 1992. — 28, № 4. — С. 3-18.
  2. Сучков И. А., Ларченков Е. П., Черепова Е. В. Геохимические особенности донных отложений и экологическая характеристика северо-западного шельфа Черного моря // Экологические проблемы Черного моря. — Одесса: ОЦНТЭИ, 1999. — С. 159—162.
  3. Гаркавая Г. П., Богатова Ю. И., Берлинский Н. А., Гончаров А. Ю. Районирование Украинского сектора северо-западной части Черного моря (по гидрофизическим и гидрохимическим характеристикам) // Экологическая безопасность прибрежной и шельфовой зон и комплексное использование ресурсов шельфа/ В. А. Иванов и др. — Севастополь, 2000. — С. 9-24.
  4. Старушенко Л. И., Бушуев С. Г. Причерноморские лиманы Одесщины и их рыбохозяйственное использование. — Одесса: Астропринт, 2001. — 152 с.
  5. Лиманно-устьевые комплексы Причерноморья: географические основы хозяйственного освоения/ Г. И. Швебс. — Л.: Наука, 1988. — 303 с.
  6. Полищук В. С., Замбриборщ Ф. С., Тимченко В. М. и др. Лиманы Северного Причерноморья/ О. Г. Миронов. — К.: Наук. думка, 1990. — 204 с.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.