Ткаченко Борис Іванович

Народився в родині селян Івана Давидовича Ткаченка, і Марії Панасівни (у дівоцтві Шостак). Діда Давида родом із Лебедина розкуркулили і родина опинилася на Донбасі, там батько Іван побрався з матір’ю, яка родом теж з Лебедина. Приїхали до Гадяча, де народився Борис. Після смерті матері батько привіз дітей до Лебедина.

До школи пішов у 1945 році в Лебедині, розташована у будинку де, колись жив Т. Г. Шевченко. Після закінчення 7 класів поступив до Висторопського сільськогосподарського технікуму.

1956-1959 служив в армії у Прикарпатському ВО. Був інструктором водієм, готував водіїв для армії.

Ткаченко Б.І. в робочому кабінеті

• 1989  — "Совість"  — публіцистичні матеріали про глибинні процеси, що відбуваються на селі, про землю-годувальницю, її болі й тривоги, про справжніх на ній господарів.

• 1991  — "Поле без гербіцидів, душа без погонича"  — нариси про колгосп ім. Орджонікідзе Шишацького району Полтавської області.

• 1993  — "Під чорним тавром" : документи, факти, спогади  — грунтовне історичне дослідження причин і наслідків голодомору 1932-1933 років на Сумщині, зокрема, на Лебединщині. Перша в Україні книжка про голодомор. Номінована на Шевченківську премію.

• 1994 — "Під чорним тавром": документи, факти, спогади — перевидання.
• 2000 — "Лебедія" : історичні нариси в двох книгах. Кн.1. — Історія дореволюційної Лебединщини.

• 2001 — "За горами гори. Правда про Чечню"

• 2003 — "Пісні рідного краю"  — фольклорна збірка, куди увійшло більше 1000 народних пісень, записаних Борисом Івановичем разом із дружиною на Лебединщині.

• 2007 — "Важка стежка до Бога"  — про справжні причини більшовицького терору, голодомору, переслідування священнослужителів та віруючих

• 2008 — "Під чорним тавром":  документи, факти, спогади — видання друге, доповнене.

• 2010 — "Погром"  — про знищення українського мистецтвознавства, митців, які ціною свого життя рятували мистецькі скарби свого народу, зокрема про С. А. Таранушенка.
• 2014 — "Лебедія у пазурах червоного антихриста".Кн. 2. — історія Лебединщини перших трьох десятиліть радянської влади. Маловідомі факти
• 2015 — "З ким воюємо, брате?!" — про сьогоднішні події в Україні на тлі російсько-української війни, погляд на розвиток та становлення української державності, яка нині звільняється від російських лабетів.[1]
• 2016 — "Погром". Видання 2-ге, доопрацьоване.
• 2019 — "Сповідь у храмі совісті". — розповідь про своє життя.

• 1984 — лауреат конкурсу журналу "Україна" за проблемну статтю "Одвічний трудяга млин".[2]
• 1987 — лауреат журналу "Україна" 1987 року за статті "В Савонисі лобода, а в Києві..." та "Хочу червивого яблука".[3]
• 1993 — звання Почесного члена Всеукраїнської спілки краєзнавців.
• 1998 — лауреат премії ім. Хвильового.
• 2000 — лауреат премії обласної ради в галузі літератури та мистецтва у номінації "За кращі літературні та публіцистичні твори (за книги "Під чорним тавром", "Лебедія").
• 2005 — орден "За заслуги" III ступеня.[4]
• 2007 — орден "За заслуги" II ступеня.[5]
• — церковний орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня єпископом Сумським і Охтирським Мефодієм за книгу "Важка стежка до Бога".
• — диплом почесного члена Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Т. Г. Шевченка "за значний особистий внесок у справу розбудови та зміцнення Української держави.
• З 23 травня 2008 року  — почесний громадянин Лебедина.
• Лауреат Премії імені Василя Стуса 2013 року[6].
• 2017 — медаль "За жертовну любов до Батьківщини" від Патріарха Київського і всієї України-Руси блаженнійшого Філарета.

Вдівець. Має 3 дітей: Наталка, Тарас і Максим. Максим Ткаченко  — колишній голова Лебединської районної адміністрації, відзначився активною підтримкою культурологічних українських організацій.