Ткаченко Всеволод Іванович

Все́волод Іва́нович Ткаче́нко (14 березня 1945(19450314), с. Дернівка, Баришівський район, Київська область —18 травня 2018, м. Бориспіль) — український перекладач, поет, дипломат, енциклопедист, літературо- і країнознавець.

Ткаченко Всеволод Іванович
Народився 14 березня 1945(1945-03-14)
Дернівка, Баришівський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Помер 18 травня 2018(2018-05-18)[1] (73 роки)
Бориспіль, Київська область, Україна
Поховання Дернівка
Діяльність перекладач, поет, дипломат
Alma mater КНУ імені Тараса Шевченка
Членство Національна спілка письменників України

Життєпис

Закінчив факультеті іноземних мов (перекладацьке відділення) Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Був на перекладацькій, культурно-освітній і редакторській роботі, державній і дипломатичній службах, зокрема:

  • 1969—1972 — в рамках надання технічної допомоги працював перекладачем французької мови в Алжирі.
  • 1994—2005 — на дипломатичній роботі в Міністерстві закордонних справ України. Має дипломатичний ранг радника першого класу МЗС України.[2]
  • 1999—2002 — перший секретар Посольства України в країнах Бенілюксу.

Помер 18 травня 2018 випавши з вікна 3 поверху готелю в Борисполі, де був на щорічному фестивалі ронделя — жанру поезії, що має 13-рядкову структуру вірша. Серед ночі він вирішив подихати свіжим повітрям. Поручні у номері були низькі. Він не втримався і випав з вікна.[3]

Похований у селі Дернівка Баришівського району на Київщині.[3]

Творчість

Захоплювався перекладом ще зі студентства[2] Талант Всеволода Ткаченка оцінив перекладач Григорій Кочур, рекомендувавши його до Спілки письменників України:

Всеволода Ткаченка помітив ще в 1967 році Іван Світличний, залучивши його перекладати Беранже в серії „Перлини світової лірики“.[4]

Вже на початку 1970-их років, самотужки вивчаючи історію, культуру, літератури й традиції народів Африки, перекладав вірші поетів 19 африканських країн. За порадою Григорія Кочура перекладач і поет упорядкував антологію «Поезія Африки» (Київ, 1983), де вперше було представлено розмаїття поезії африканського континенту. Ця антологія незабаром здобула помітний резонанс за межами України, стала подією в житті сучасного українського художнього перекладу.[4]

Автор численних статей про зарубіжні літератури й письменників та країни світу в Українській літературній енциклопедії та Енциклопедії сучасної України, а також у періодичних виданнях.[2]

Координатор серії видань «Об'єднана Європа — українським дітям» (ВЦ «Просвіта») та літературно-мистецького і громадсько-політичного часопису творчих сил глибинної України «Ятрань».[5]

Автор численних україномовних перекладів з французької, англійської, іспанської, португальської, російської та кримсько-татарської класичної і сучасної поезії.[2]

Автор перекладів:

  • з французької перекладав твори
    • П'єра-Жана Беранже («Пісні», 1970, 1980),
    • Артюра Рембо («П'яний корабель», 1995),
    • Робера Десноса («Вірші для слухняних дітей», 1985; «Троє цуценят покидають Париж», 1991; «Баєчкопісеньки і квітопісеньки», 2008),
    • Моріса Карема («Доброта», 2004), «Антології кохання»;
  • з португальської Н. Нето;
  • з іспанської «Поезія та проза чилійського опору», «Поезія Африки» (Київ, 1983);

Книга перекладів поезії Артюра Рембо «П'яний корабель» (1995) здобула перекладачеві широке коло шанувальників і прихильників.[4]

Перекладав також поезію Жоашена дю Белле, П'єра де Ронсара, Марселіни Деборд-Вальмор, Віктора Гюґо, Жерара де Нерваля, Альфреда де Мюссе, Поля Верлена, Еміля Верхарна, Шарля Бодлера, Ґійома Аполлінера, Луї Араґона, Поля Елюара, Жака Превера, Рене Шара, Рене-Ґі Каду, Жоржа Брасенса, Жака Бреля, Леопольда Седара Сенґора, Ж. Ґ. Пільона, А. Гебер, Р. Ляньє, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Ешмирзи, Ш. Алі та багатьох інших.[2]

У 2011 році вийшов перший том персональної антології французької любовної лірики Всеволода Ткаченка «Сад божественних поезій. Тематична антологія ХІ-ХХ віків» (Київ, «Просвіта»).

Радіожурналістика

Від 2008 автор і ведучий програми «Поезія без кордонів», від вересня 2010 — «Література без кордонів» на радіоканалі духовного відродження «Культура» Національної радіокомпанії України[6].

Громадська діяльність

Член Національної спілки письменників України з 1997.

Від 2006 був головою творчого об'єднання перекладачів Київської міської організації НСПУ, керівником поновленої Робітні художнього перекладу.[2]

Відзнаки

Примітки
  1. http://bukvoid.com.ua/events/sum/2018/05/20/110058.html
  2. Перекину кладку — Січеслав, № 3 (9) 2006.
  3. Всеволод Ткаченко випав з вікна готелю. Новини на Gazeta.ua. 25 травня 2018.
  4. Всеволоду Ткаченку – 60! Архівовано 9 липня 2017 у Wayback Machine. — Пост Чорнобиль, 17.11.2005.
  5. Всеволод Ткаченко — Захід-Схід.
  6. Всеволод Ткаченко: «Любов рухає також письменниками і митцями» Архівовано 19 листопада 2018 у Wayback Machine. — Українська літературна газета, № 20 (52) 7.10.2011.
  7. Олена О'Лір (13 червня 2015). Всеволод Ткаченко про нинішній стан українського художнього перекладу. Українська літературна газета.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.