Трансатлантичний телефонний кабель
Трансатлантичний телефонний кабель (англ. transatlantic telephone cable) — будь-який підводний кабель для передачі телефонного трафіку і даних, прокладений дном Атлантичного океану.
Історія
До прокладки трансатлантичних телефонних кабелів з 1927 зв'язок між Європою і Америкою здійснювався за допомогою довгохвильового радіозв'язку. Вартість послуги становила 9 фунтів стерлінгів за 3 хвилини. Таким чином здійснювалося близько 2000 розмов на рік.
Перший трансатлантичний телеграфний кабель було прокладено ще в XIX столітті для забезпечення телеграфного зв'язку між континентами. Ініціатором і організатором прокладки кабелю був американський підприємець і фінансист Сайрус Вест Філд. Хоча експедиції, яка пройшла в 1857–1858 рр., і вдалося прокласти кабель, вже за декілька тижнів він вийшов з ладу (ймовірно, у зв'язку з порушенням ізоляції).
Протягом наступних 10 років було зроблено ще п'ять спроб і врешті вдалося прокласти відразу декілька трансатлантичних телеграфних ліній з більшою довговічністю. Для ізоляції в ті часи використовували озокерит, який постачався з бориславських покладів під Львовом.
До 1919 р. число кабелів досягло 13, і більшість з них належали Великій Британії.
Перші трансатлантичні телефонні кабелі
Прокладання трансатлантичного телефонного кабелю почала обговорюватися ще в 1920 р., проте практична необхідність в нім з'явилася лише в кінці 1940-х рр.
- Перший трансатлантичний телефонний кабель ТАТ-1 було прокладено між містами Обан (Шотландія) і Кларенвілль (Ньюфаундленд) протягом 1955–1956 рр. і введено в експлуатацію 25 вересня 1956 р. Він містив 36 незалежних каналів передачі мови із смугою пропускання 4 кГц і 51 підсилювач, розташовані на відстані 70 км один від одного. За перших 24 години з його допомогою було здійснено 588 дзвінків Лондон—США і 118 — Лондон—Канада. Незабаром кількість каналів було збільшено до 48, а смуга пропускання звузилася до 3 кГц. У 1978 р. Tat-1 був відключений.
- Другий трансатлантичний телефонний кабель ТАТ-2 був введений в експлуатацію 22 вересня 1959 р. Завдяки технології концентрації каналів шляхом використання природних пауз в розмові (англ. time-assigned speech interpolation, TASI), число каналів в нім було доведено до 87. При використанні цієї технології клієнтові виділявся канал лише в ті моменти, коли він дійсно говорив.
- Заснований на коаксіальному кабелі ТАТ-3 сполучав Велику Британію та Нью-Джерсі і включав 138 голосових каналів, здатних підтримувати 276 одночасних з'єднань, що, проте, зажадало зменшити відстань між підсилювачами до 37 км.
Сучасні трансатлантичні кабелі створюються на базі оптоволоконних каналів і топології «самовідновлюване кільце» («self-healing ring»).
Хронологічна таблиця
| Назва кабелю | Роки експлуатації | Початкове число каналів | Остаточне число каналів | Початок | Кінець |
|---|---|---|---|---|---|
| TAT-1 | 1956–1978 | 36 | 48 | Шотландія | Ньюфаундленд |
| TAT-2 | 1959–1982 | 48 | 72 | Франція | Ньюфаундленд |
| CANTAT-1 | 1961–1986 | 80 | — | Ньюфаундленд | Шотландія |
| TAT-3 | 1963–1986 | 138 | 276 | Англія | Нью-Джерсі |
| TAT-4 | 1965–1987 | 138 | 345 | Франція | Нью-Джерсі |
| TAT-5 | 1970–1993 | 845 | 2112 | Род-Айленд | Іспанія |
| BRACAN I | 1973 | — | — | Іспанія | Бразилія |
| PENCAN I | 1973 | — | — | Іспанія | Бразилія |
| CANTAT-2 | 1974–1992 | 1 840 | — | Нова Шотландія | Англія |
| TAT-6 | 1976–1994 | 4 000 | 10 000 | Род-Айленд | Франція |
| TAT-7 | 1978–1994 | 4 000 | 10 500 | Нью-Джерсі | Англія |
| TAT-8[1] | 1988–2002 | 40 000 | — | США | Франція |
| PTAT-1 | 1989 | 3 × 140 Мбіт/с | Бермудські острови | Ірландія/Англія | |
| TAT-9 | 1992–2003 | 80 000 | — | США | Іспанія |
| TAT-10 | 1992–2003 | 2 × 565 Мбіт/с | — | США | Норден, Німеччина |
| TAT-11 | 1993–2003 | 2 × 565 Мбіт/с | — | США | Франція |
| CANTAT-3 | 1994 | 2 × 2,5 Гбіт/с | Канада | Німеччина | |
| TAT-12/13 | 1996 | 2 × 5 Гбіт/с | — | США | Англія/Франція |
| TAT-14 | 2001 | 64 × 10 Гбіт/с | — | США | Англія |
Виноски
- перший оптоволоконний кабель
Посилання
- Подводные кабели: Атланитика
- Подводные кабели во всем мире
- А. Кларк. Голос через океан. Сокр. пер. Л. Силантьева и А. Бердникова. — М.: Связь, 1964. — 236 стр.