Трюфель

Трю́фель (народна назва земляне серце[1]) (Tuber) — рід сумчастих грибів із підземними м'ясистими плодовими тілами з порядку пецицієві. До справжніх трюфелів належать їстівні види, які вважають цінним делікатесом. «Трюфелями» називають й інші гриби зі схожими плодовими тілами, наприклад із родів Choiromyces, Elaphomyces та Terfezia. Серед них також є їстівні, але в кулінарії їх цінують значно менше. Інколи вони потрапляють у продаж як «фальшивий делікатес». Трюфелі можуть жити на глибині 30—50 см під землею. За деякими джерелами стало відомо, що трюфелі ростуть і в Україні[2].

?
Трюфель літній

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Гриби (Fungi)
Підцарство: Вищі гриби (Dikarya)
Відділ: Аскомікотові гриби (Ascomycota)]
Підтип: Pezizomycotina
Клас: Pezizomycetes
Порядок: Пецицеві (Pezizales)
Родина: Трюфелеві (Tuberaceae)
Рід: Трюфель (Tuber)
Посилання
Вікісховище: Tuber
EOL: 16356
NCBI: 36048
MB: 5629
IF: 5629

Опис та екологія

Ростуть у лісах як сапротрофи або створюють мікоризу з коренями дерев. Деякі плодові тіла у розрізі за малюнком нагадують мармур. Міцелій трюфелів утворює мікоризу з корінням дуба, рідше граба[2]. Розмножується спорами, як і всі гриби[2].

Види

Практичне значення

Справжні трюфелі їстівні. Найбільше цінують такі: трюфель перигорський, італійський та зимовий. Ростуть насамперед у дубових та букових гаях Південної Франції та Північної Італії, де вони мають велике промислове значення. Мають грибний смак з присмаком підсмаженого насіння чи волоських горіхів та сильний характерний запах. Якщо потримати трюфель у воді, то він набуде присмаку соєвого соусу. Трюфелі шукають у диких гаях за допомогою спеціально навчених пошукових собак та свиней з тонким нюхом. Самостійно під листям можна знайти трюфель, якщо над ним літають мушки.

Трюфель у культурі

На відміну від поширеної хибної думки, трюфелі все ж таки можна культивувати. Перші вдалі спроби здійснили вже в 1808 році. Було помічено, що трюфелі росли поміж коренями тільки деяких дубів. У 1808 році Жозеф Талон (Joseph Talon) висадив жолуді з тих дубів, під якими знаходили трюфелі. Через декілька років, коли дерева виросли, під їхніми коренями знайшли трюфелі. В 1847 році Оґюст Руссо (Auguste Rousseau) засадив 7 гектарів таких жолудів і зрештою зібрав великий урожай трюфелів, за що отримав приз на всесвітній виставці в Парижі в 1855 році.

У кінці 19-го сторіччя трюфельними гаями було засаджено вже 750 км2, з яких зібрали до 1000 тонн «чорних алмазів кулінарії». Однак внаслідок занепаду сільського господарства у Франції у 20-му сторіччі багато з трюфельних гаїв покинули. Кількість зібраних трюфелів з року в рік скорочується. В останні роки урожай цих грибів не перевищував 50 тон.

Існують французька, австралійська тощо технології вирощування трюфелів.

Трюфелі в косметології

Італійський концерн ISHI-Dafla Group виробляє з трюфелів косметику. За твердженням фірми, дослідження показали, що декілька крапель екстракту з трюфелів здатні значно зменшити глибину зморшок, підтягнути шкіру і буквально розчинити пігментні плями.

Інші трюфелі

Білий, польський або троїцький трюфель має плодове тіло зі світлою м'якоттю, схоже зовнішнім виглядом та розмірам на картоплю; росте у лісах Західної Європи, України, Білорусі. Їстівний.

Серед так званих степових трюфелів, «томболанів»(рід Terfezia) теж є їстівні. Ростуть у Південній Європі, Північній Африці, Південно-Західній Азії — в Азербайджані та в Туркменістані.

Поширення в Україні

В Україні зимовий трюфель росте в дібровах Лісостепу Правобережної України та Криму. Літній трюфель поширеніший у тому числі в дубових лісах Лісостепу східних регіонів країни[2]. Зимовий трюфель утворює плодове тіло з листопада по березень, літній — у серпні–вересні[2].

Галерея

Примітки
  1. Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко: в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 150.
  2. Дитяча енциклопедія: Живий світ України / О. Ф. Цеханська, Д. Г. Стрєлков. — Харків: Ранок, 2007. — 128 с., іл. (сторінка: 12)

Див. також

Література
  • Ботаніка : курс лекцій для здобувачів ступеня вищої освіти «Бакалавр» напряму 6.090101 «Агрономія». – Ч. 1 / В.Г. Миколайчук. – Миколаїв : МНАУ, 2016. – С. 51. (PDF-файл)
  • Визначник грибів України : В 5-ти т. Том 2 : Аскоміцети / Морочковський С.Ф., Зерова М.Я. та ін. — Київ: Наукова думка, 1969. — 517 с. (DjVu-файл)
  • Зерова М. Я., Вассер С. П. Ïcтiвнi та отруйнi гриби карпатських лiсiв. - Ужгород: Карпати, 1972. - С. 43, 44. (Читати он-лайн)
  • Христюк П.М. Грибы. Очерк о съедобных и ядовитых грибах Крыма (Серия Природа Крыма). - Симферополь: Крым, 1966. - С. 9, 10.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.