Тучкевич Володимир Максимович

Володимир Тучкевич народився 16 (29) грудня 1904 року в селі Янівці (Яноуци) (нині — село Іванівці, Кельменецького району, Чернівецька область). Навчався в реальному училищі, потім у школі в місті Уфі.

У листопаді 1919 року, не закінчивши школу, вступив добровольцем до лав РСЧА. Був начальником військово-санітарного поїзда, навчався у Військово-піхотній школі і одночасно на підготовчих курсах для вступу до вузу. У 1924 році Володимир Тучкевич був демобілізований.

У тому ж році вступив на фізико-математичний факультет КДУ імені Т. Г. Шевченка. Будучи студентом, з 1927 року працював в Рентгенівському інституті. Після закінчення університету в 1928 році Володимир Тучкевич навчався в аспірантурі. Одночасно працював в Метеорологічному інституті, організував і очолив фізичну лабораторію у Харківському рентгенологічному інституті. У 1931— 1935 роках працював викладачем у Харківському електротехнічному інституті.

З 1935 року Володимир Тучкевич жив у Ленінграді, де працював у Ленінградському фізико-технічному інституті АН СРСР (ЛФТІ). Був науковим співробітником, старшим науковим співробітником, вченим секретарем і завідувачем лабораторією. У цьому ж році продовжив викладацьку діяльність у Леніградському політехнічному інституті імені М. В. Калініна: спочатку був доцентом кафедри фізики, потім професором кафедри експериментальної фізики. У 1939 році Володимир Тучкевич захистив кандидатську дисертацію. Основні наукові інтереси Володимира Тучкевича були пов'язані з фізикою напівпровідників і створенням напівпровідникових приладів.

У роки війни він працював у групі Анатолія Александрова щодо захисту кораблів від магнітних мін на Балтійському та Північному морях. Також Володимир Тучкевич співпрацював з Ігорем Курчатовим, Борисом Годзевичем та з іншими відомими радянськими вченими.

У перші роки після закінчення війни керував дослідженнями, пов'язаними з розподілом ізотопів важких елементів. З 1949 року в ЛФТІ очолював сектор, де займався розробкою методів отримання чистих монокристалів германію та кремнію, що призвели до розробки в 1952 році перших германієвих площинних діодів і транзисторів.

У 1951 році Володиимир Тучкевич висунув ідею створення напівпровідникових приладів на великі струми і напруги, керував розробкою потужних германієвих і кремнієвих діодів. В лабораторії Тучкевича молодшим науковим співробітником працював майбутній лауреат Нобелівської премії з фізики — Жорес Алфьоров. У 1952 році Володимир Тучкевич вступив до лав КПРС. А у 1956 році захистив докторську дисертацію.

У 1968 році Тукчевича обрали членом-кореспондентом, а в 1970 році він став дійсним членом АН СРСР. У 1967 — 1986 роках був директором Фізико-технічного інституту імені А. Ф. ЙоффеАН СРСР.

Володиимир Тучкевич був одним з академіків Академії Наук СРСР, які підписали в 1973 році лист вчених у газету «Правда» із засудженням «поведінки академіка Андрія Сахарова». У листі Сахаров звинувачувався в тому, що він «виступив з низкою заяв, що ганьблять державний устрій, зовнішню і внутрішню політику Радянського Союзу», а його правозахисну діяльність академіки оцінювали як таку, що «ганьбить честь і гідність радянського вченого»[1][2].

Керував комплексною програмою по широкому використанню силової напівпровідникової перетворювальної техніки в народному господарстві країни. Брав участь у розробках, пов'язаних з можливістю контролю і керування конверторами з кисневим дуттям, що використовуються у виробництві чорних і кольорових металів. У 1983 році сформував у Ленінградському політехнічному інституті імені М. І. Калініна кафедру «Фізика напівпровідникових приладів» і очолив її на громадських засадах.

З 1987 року Володиимир Тучкевич завідувач групою Фізико-технічного інституту ім. А. Ф. Йоффе, став радником Президії РАН. Також він радником при дирекції інституту, завідувачем кафедри Санкт-Петербурзького державного технічного університету.

Наукові роботи Володимира Тучкевича відносяться в основному до фізики і техніки напівпровідників. Його дослідження привели до розробки принципів отримання германієвих площинних діодів та тріодів, фотоелементів і фотодіодів. В лабораторії Тучкевича у Фізико-технічному інституті були розроблені перші в нашій країні германієві і кремнієві діоди та тріоди. Спільно з Бенціоном Вулом та Сергієм Калашніковим аін заклав основи радянської напівпровідникової промисловості, створив новий напрямок — силову напівпровідникову техніку, розробивши силові напівпровідникові. Володиимир Тучкевич — автор понад 150 наукових робіт та 18 авторських винаходів.

Неодноразово обирався членом Ленінградського обкому КПРС (1970—1976 роки), членом Ленінградського міськкому КПРС (1968—1970 і 1976—1980 роки).

Жив у місті Санкт-Петербурзі. Помер Володиимир Тучкевич 24 липня 1997 року.

• 1951—1961 — Полозова вулиця, 17;
• 1961—1970 — вулиця Леніна, 25.

• На будівлі Фізико-технічного інституту (Політехнічна вулиця, 26) в Ленінграді у 2003 році була встановлена меморіальна дошка (художник Е. Х. Насібулін) з текстом: «У цьому будинку з 1936 по 1997 рік працював видатний радянський вчений Володимир Максимович Тучкевич».

• Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 грудня 1984 року за великі заслуги в розвитку радянської науки і техніки, підготовки наукових кадрів та у зв'язку з 80-річчям з дня народження Тучкевичу Володимиру Максимовичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
• три ордена Леніна
• орден Вітчизняної війни II ступеня
• орден Трудового Червоного Прапора
• заслужений діяч науки і техніки РРФСР
• Ленінська премія (1966 рік) — за дослідження складних структур з p—n переходами, розроблення технології виготовлення і впровадження в серійне виробництво силових кремнієвих вентилів
• Сталінська премія першого ступеня (1942) — за видатні винаходи і корінні удосконалення методів виробничої роботи

Деякі роботи, серед них і спільні:[3]

• В. М. Тучкевич. Физика: проблемы, история, люди: сборник научных трудов. — М.: Наука, 1986. — 247 с.
• В. М. Тучкевич, И. В. Грехов. Новые принципы коммутации больших мощностей полупроводниковыми приборами. — Л.: Наука, 1988.
• В. М. Тучкевич. Воспоминания о Я. В. Френкеле. — М.: Наука, 1976. — 277 с.

• А. А. Логунов, А. П. Александров, Ф. В. Бункин, Б. М. Вул, В. Л. Гинзбург, В. М. Тучкевич, Д. В. Скобельцын, Е. П. Велихов, Н. Г. Басов, П. Л. Капица, Р. З. Сагдеев, Р. В. Хохлов. Александр Михайлович Прохоров (К шестидесятилетию со дня рождения). // УФН. — 1976. — Т. 119, № 7.
• Чтения памяти А. Ф. Иоффе: Сб. науч. тр. / Отв. ред. В. М. Тучкевич — Л.: Наука: Ленингр. отд-ние , 1988 — 76 с.
• Е. Б. Александров, Ж. И. Алферов, Н. Г. Басов, Ф. В. Бункин, Ю. Н. Денисюк, Я. А. Имас, М. М. Мирошников, Г. Т. Петровский, A. М. Прохоров, В. М. Тучкевич. Алексей Михайлович Бонч-Бруевич (к семидесятилетию со дня рождения). // УФН. — 1986. — Т. 150, № 12.
• Е. Б. Александров, Ж. И. Алферов, Н. Г. Басов, Ф. В. Бункин, О. Н. Крохин, Б. А. Мамырин, М. М. Мирошников, В. В. Осико, П. П. Пашинин, Г. Т. Петровский, A. М. Прохоров, В. М. Тучкевич. Алексей Михайлович Бонч-Бруевич (к 80-летию со дня рождения). // УФН. — 1996. — Т. 166, № 6.
• А. М. Бонч-Бруевич, Н. И. Калитеевский, А. А. Каплянский, В. П. Линник, М. М. Мирошников, Б. С. Непорент, А. И. Рыскин, В. М. Тучкевич, С. Э. Фриш, Е. Н. Царевский. «Пётр Петрович Феофилов (К шестидесятилетию со дня рождения)» // Успехи физических наук, Т. 115, № 4 (1975).

• Смелов В. А. Политехники: Герои Сов. Союза, Герои Соц. Труда. — ЛПИ, 1989
• Владимир Максимович Тучкевич. (К 70-летию со дня рождения) // «Успехи физических наук», 1975, т. 115, в. 1.

• Тучкевич Володимир Максимович // Велика радянська енциклопедія : [у 30 т.] / гол. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М : Радянська енциклопедія, 1969—1978.
• Храмів Ю. А. Тучкевич Володимир Максимович // Фізики: Біографічний довідник / Під ред. А. В. Ахіезера. — Изд. 2-е, випр. і додат. — М: Наука, 1983. — С. 266. — 400 с. — 200 000 примірниківШаблон:Книга:Храмов Ю. А.:Физики

• Тучкевич Володимир Максимович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
• Персональна сторінка Владимира Максимовича Тучкевича на офіційному сайті РАН (рос.)(рос.)
• Моя партія — Російська академія наук // «Наукова Росія»