Ахієзер Олександр Ілліч

Закінчив Київський політехнічний інститут (1934). Від 1938 — завідувач теоретичного відділу, 1955—1959 — заступник директора з наукової частини, від 1988 — радник при дирекції Українського фізико-технічного інституту АН УРСР (нині Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут»); у 1940—1975 — завідувач кафедри Харківського університету. Був одним із найближчих співробітників Л. Ландау і активним учасником його всесвітньовідомої наукової школи. Створив власну наукову школу з теоретичної фізики (академіки В. Бар'яхтар, Д. Волков, С. Пелетмінський, О. Ситенко та Я. Файнберг; члени-кореспонденти К. Степанов, П. Фомін та понад 30 докторів наук).

Наукові праці стосуються різних ділянок атомної та ядерної фізики, квантової електродинаміки та фізики елементарних частинок, фізики плазми і теорії прискорювачів заряджених частинок, радіофізики та фізики магнітних явищ фізичної кінетики та фізики твердого тіла.

З ім'ям Ахієзера пов'язаний розвиток низки нових напрямів у теорії фізиці:

• теорії дифракційних явищ у ядерній фізиці,
• теорії розсіяння нейтронів у кристалах,
• теорії взаємодії струменів заряджених частинок з плазмою,
• теорії кінетичних процесів у феромагнетиках та антиферомагнетиках,
• теорії поглинання звуку у твердих тілах.

Докторська дисертація присвячена дослідженню взаємодії ультразвуку з кристалами. Механізм поглинання, зумовлений модуляцією енергії квазічастинки зовнішнім полем, має назву «механізм Ахієзера».

У 40-50-х рр. разом із І. Померанчуком брав участь у розробленні ядерних реакторів, зокрема розрахунках їх критичних розмірів, передбачив можливість існування холодних нейтронів, побудував теорію резонансних ядерних реакцій (1948).

Разом із О. Ситенком передбачив ефект дифракціювання розщеплення дейтронів і розвинув теорію цього ефекту (1955).

Фундаментальні результати одержано при дослідженні фізики плазми. Спільно з Я. Файнбергом Ахієзер передбачив явище струменевої нестійкості плазми (1949), на основі якого запропоновано новий метод нагрівання плазми.

Детально розроблено теорію коливань у магнітоактивній плазмі, теорію флюктуацій у плазмі, теорію ударних хвиль у магнітній гідродинаміці. Дослідження колективних ефектів у плазмі дало змогу Ахієзеру разом з учнями сформулювати основи електродинаміки плазми.

Спільно з В. Бар'яхтаром і С. Пелетмінським відкрив нове явище — магнітоакустичний резонанс (1956).

Розробив теорію кінетичних, релаксаційних і високочастотних процесів у феродіелектриках та антиферодіелектриках, розвинув теорію когерентних квантово-електродинамічних ефектів у кристалах.

• Некоторые вопросы теории ядра. Москва, 1950 (співавт.);
• Квантовая электродинамика. Москва, 1953 (співавт.);
• Квантовая электродинамика. Москва, 1959 (співавт.);
• Коллективные колебания в плазме. Москва, 1964 (співавт.);
• Quantum electrodynamics. New York, 1965 (співавт.);
• Курс общей физики. Москва, 1965 (співавт.);
• Collective oscillations in a Plasma. Oxford, 1967 (співавт.);
• Спиновые волны. Москва, 1967 (співавт.);
• Spin waves. Amsterdam, 1968 (співавт.);
• Дифракционное рассеяние адронов при больших энергиях и кварковая модель взаимодействия элементарных частиц. К., 1968;
• О поведении ферродиэлектриков и антиферромагнетиков в быстро осциллирующем магнитном поле. К., 1968 (співавт.);
• Фотообразование нейтральных векторных мезонов на легких ядрах. К., 1969 (співавт.);
• Абсолютная, конвективная и глобальная неустойчивость, усиление и непропускание колебаний. К., 1970 (співавт.);
• Введение в физическую кинетику. К., 1971 (співавт.);
• Невозможность введения в квантовую механику «скрытых» параметров. К., 1971 (співавт.);
• Развитие квантовой электродинамики. Москва, 1971; Кинетическое уравнение Больцмана. К., 1973 (співавт.);
• Теория явлений переноса в газах. К., 1973 (співавт.);
• Еволюція фізичної картини світу. К., 1973; Электродинамика плазмы. Москва, 1974 (співавт.);
• Plasma electrodynamics. Vol. 1. Linear theory. Vol. 2. Non-linear theory and fluctuations. Oxford, 1975 (співавт.);
• К кинетической теории каскада столкновений в твердом теле. Х., 1975 (співавт.);
• Электродинамика адронов. К., 1977 (співавт.);
• Методы статистической физики. Москва, 1977 (співавт.);
• Об излучении релятивистских заряженных частиц в кристаллах при каналировании. Х., 1977 (співавт.);
• Фізика елементарних частинок. К., 1978 (співавт.);
• К классической теории излучения быстрых частиц в кристаллах. Х., 1978 (співавт.);
• Биография элементарных частиц. К., 1979 (співавт.);
• А. Эйнштейн и развитие современной физики. К., 1980;
• Современная физическая картина мира. Москва, 1980 (співавт.);
• Общая физика. Электрические и магнитные явления: Справоч. пособ. К., 1981;
• Электромагнетизм и электромагнитные волны: Учеб. пособ. Москва, 1985 (співавт.);
• Поля и фундаментальные взаимодействия. К., 1986 (співавт.);
• Элементарные частицы. Москва, 1986 (співавт.);
• Атомная физика: Справоч. пособ. К., 1988 (співавт.);
• Электродинамика ядер. К., 1989 (співавт.);
• Теория фундаментальных взаимодействий. К., 1992 (співавт.);
• От квантов света до цветных кварков. К., 1993 (співавт.);
• Теория фундаментальных взаимодействий. К., 1993;
• Электродинамика высоких энергий в веществе. Москва, 1993 (співавт.);
• Nuclear electrodynamics. Berlin, 1994 (співавт.).

• У 2018 році Національна академія наук України заснувала іменну премію імені О. І. Ахієзера, яку вручає за видатні наукові роботи в галузі теоретичної фізики та фізики плазми[1].
• 3 грудня 2021 р. відкрито меморіальну дошку Ахієзеру на будинку по вул. Чайковській, 20 у Харкові, де жив вчений.[2]
• На його честь було названо «механізм Ахієзера», Інститут теоретичної фізики імені О. І. Ахієзера Національного наукового центру «Харківського фізико-технічного інституту», кафедра теоретичної ядерної фізики та вищої математики імені О. І. Ахієзера ХНУ імені В. Н. Каразіна[3].

• Александров А. П. Ядерная физика и развитие атомной техники в СССР // Октябрь и научный прогресс. Москва, 1967;
• Бессараб М. Ландау Л. Страницы жизни. Москва, 1971;
• Обреїмов І. В. Історія природничо-наукової думки за півстоліття // Вісн. АН УРСР. 1971. № 10;
• Кордун Г. Г. Становлення і розвиток радянської фізики. К., 1977;
• 50 лет Харьковскому физико-техническому институту. К., 1978;
• Харьковский государственный университет. 1805—1980: Истор. очерк. Х., 1980;
• Александр Ильич Ахиезер. К., 1981;
• 70-річчя академіка АН УРСР // Вісн. АН УРСР. 1981. № 10;
• Выдающиеся педагоги ВШ Харькова; Физики.
• О. Г. Ситенко Енциклопедія сучасної України. — Т. 1. — Київ, 2001., стор. 816—817
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Ахієзер Олександр Ілліч // Вкарбовані в літопис науки / уклад. О. І. Вовк, А. В. Григор'єв, С. М. Куделко; гол. ред. В. С. Бакіров. — 2-ге. — Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2020. — С. 23. — 376 с. — ISBN 978-966-285-613-2.

• Персональна сторінка на сайті Національної академії наук України

1. Національна академія наук України оголошує конкурс на здобуття премій імені видатних учених України. Офіційний сайт Національної академії наук України. 22.06.2018.
2. У Харкові відкрили меморіальну дошку видатному фізику Олександру Ахієзеру. https://www.city.kharkov.ua/ (укр.). Процитовано 3 грудня 2021.
3. Вкарбовані в літопис науки, 2020, с. 23.