Скобєльцин Дмитро Володимирович

Могила Д. В. Скобєльцина на Новодівочому кладовищі Москви.

Син Володимира Володимировича Скобєльцина. Закінчив Тенішевське училище (1910) і Петроградський університет (1915). Наукову діяльність розпочав з вивчення ефекту Комптона в лабораторіях Петроградського університету і Політехнічного інституту (1916-1937). Працював у ленінградському Фізико-технічному інституті (1925-1939) і Паризькій лабораторії Марії Склодовської-Кюрі (1929-1931).

Професор Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова з 1940 року, навесні 1946 р. розпочав читання лекцій з курсу «Радіоактивний розпад і ядерні реакції» для студентів кафедри «Будова речовини». Однак, вже в травні 1946 р. Скобєльцин, за розпорядженням Ради Міністрів СРСР, був відряджений в Нью-Йорк[3] відповідальним референтом[4] Радянського представництва в Комісії Об'єднаних Націй з контролю над атомною енергією[5]. Перебував відповідальним референтом в ООН аж до 1948 року.

У 1948-1960 роках — директор НДІЯФ МДУ. Директор Фізичного інституту ім. П. Н. Лебедєва РАН (1951-1972). Член-кореспондент АН СРСР (1939). Академік АН СРСР (1946). Член-кореспондент Французької академії наук (1943).

Був одним з академіків АН СРСР, які підписали в 1973 році лист вчених в газету "Правда" з засудженням "поведінки академіка О. Д. Сахарова". У листі Сахарова звинуватили в тому, що він "виступив з низкою заяв, які ганьблять державний устрій, зовнішню і внутрішню політику Радянського Союзу", а його правозахисну діяльність академіки оцінювали як таку, що "ганьбить честь і гідність радянського вченого" [6][7].

Д. В. Скобєльцин похований на Новодівочому кладовищі в Москві[8].

Основні праці з фізики атомного ядра та фізики космічних променів. Першим використав газову камеру Вільсона, вміщену в магнітне поле, для кількісного дослідження Комптон-ефекту і космічних променів. У 1927-1929 роках відкрив заряджені частинки космічних променів і встановив їх появу генетично пов'язаними групами (зливами), заклавши тим самим основи фізики частинок високих енергій. В цих експериментах вперше зареєстрував позитрони, хоча і не зміг довести їх природу (що зробив пізніше Карл Андерсон. З 1945 року займався дослідженням широких атмосферних злив космічних променів. Відкрив спільно з учнями утворення електронно-ядерних злив і ядерно-каскадний процес (Сталінська премія, 1951).

• Скобельцын Д. В. Космические лучи, Л. — М., 1936
• Скобельцын Д. В. Парадокс близнецов в теории относительности, — М., 1966

• Герой Соціалістичної Праці (13.03.1969)
• шість орденів Леніна (29.10.1949; 19.09.1953; 23.11.1962; 13.03.1969; 02.12.1972; 17.09.1975)
• орден Жовтневої Революції (24.11.1982)[9]
• два ордени Трудового Червоного Прапора (04.11.1944; 10.06.1945)
• медалі
• Ленінська премія (1982)[10] — за цикл робіт «Дослідження первинного космічного випромінювання надвисокої енергії» (1947-1980)
• Сталінська премія першого ступеня (1951) — за відкриття і вивчення електронно-ядерних злив і ядерно-каскадного процесу в космічних променях, викладені у серії статей, опублікованих у журналах «Доповіді Академії наук СРСР», «Журнал експериментальної і теоретичної фізики» і «Вісник Академії наук СРСР» (1949-1950)
• Золота медаль імені С. І. Вавилова АН СРСР (1952)

• Депутат Верховної Ради СРСР 4-8-го скликань
• У 1950-1955 рр. — Голова Комітету з Міжнародних Сталінських премій
• Учасник Пагвоського руху вчених за мир

• Науково-дослідний інститут ядерної фізики ім. Д. В. Скобєльцина

• Дмитрий Владимирович Скобельцын (К шестидесятилетию со дня рождения) // УФН. — 1953. — Т. 49. — С. 296—299.
• В. И. Векслер. Дмитрий Владимирович Скобельцын (К семидесятилетию со дня рождения) // УФН. — 1962. — Т. 78. — С. 539—544.
• Н. Г. Басов, С. Н. Вернов, А. И. Исаков. Дмитрий Владимирович Скобельцын (К восьмидесятилетию со дня рождения) // УФН. — 1972. — Т. 108. — С. 771–772.
• Н. Г. Басов и др. Дмитрий Владимирович Скобельцын (К девяностолетию со дня рождения) // УФН. — 1982. — Т. 138. — С. 535–536.
• А. М. Балдин и др. Памяти Дмитрия Владимировича Скобельцына // УФН. — 1991. — Т. 161. — С. 183–186.
• К 120-летию со дня рождения академика Д. В. Скобельцына // УФН. — 2013. — Т. 183. — С. 423—444.
• Храмов Ю. А. [1175 Скобельцын Дмитрий Владимирович] // Физики.
• Г. Зацепин, Г. Христиансен, Дмитрий Владимирович Скобельцын // Physics Today, май 1992, стр. 74—76.
• Долгая жизнь ученого, Г. Т. Зацепин, И. Л. Розенталь, А. Е. Чудаков, Журнал «ЭЛЛФИ».

• Скобєльцин Дмитро Володимирович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
• Персональна сторінка Дмитра Володимировича Скобєльцина на офіційному сайті РАН (рос.)
• Біографічні відомості на сайті ІС АРАН