Удовиченко Петро Платонович
Петро Платонович Удовиченко (17 лютого 1914; с. Броварки, нині Заможне, Глобинський район, Полтавська область – 29 травня 1992, Київ) — міністр освіти УРСР (1967–1971), український радянський дипломат, історик, педагог, Академік АПН СРСР. Депутат Верховної Ради УРСР 7-го скликання.
| Удовиченко Петро Платонович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
17 лютого 1914 Заможне, Глобинський район, Полтавська область |
| Помер |
29 травня 1992 (78 років) Київ, Україна |
| Країна |
 Російська імперія.svg.png.webp){kind=small} Українська Радянська Соціалістична Республіка СРСР Україна |
| Діяльність | дипломат, історик, політик |
| Alma mater | Вища партійна школа при ЦК ВКП(б)d (1944) |
| Науковий ступінь | кандидат історичних наук |
| Заклад | Організація Об’єднаних Націй |
| Посада | депутат Верховної Ради УРСР |
| Партія | КПРС |
| Нагороди |
  |
Життєпис
Народився 17 лютого 1914 року, в селі Броварки (нині Заможне) Глобинського району Полтавщині. Закінчив Новомосковський педагогічний інститут Дніпропетровська область (1934), історичний факультет; Вищу партійну школа при ЦК ВКП(б) (1944); Кандидат історичних наук (1947); Дійсний член Академії педагогічних наук СРСР по Відділенню загальної освіти (1967); Професор (1971).
У 1934 — 1936 роках — учитель історії в школі міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області. У 1936 — 1937 роках — служба в Червоній армії. У 1937 — 1939 роках — учитель історії, директор середньої школи міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
У 1939 — 1941 роках — директор Тарнопольського педагогічного училища.
З 1941 — на партійній роботі. У 1941 році працював інструктором, заступником завідувача відділу пропаганди і агітації Тернопільського обласного комітету КП(б)У.
У 1941 — 1942 роках — завідувач військового відділу Магнітогорського міського комітету ВКП(б) Челябінської області РРФСР. У 1942 — 1944 роках — слухач Вищої партійної школи при ЦК ВКП(б). У 1944 році працював в Народному комісаріаті закордонних справ СРСР.
З 1944 року — помічник члена Політбюро ЦК КП(б)У, помічник заступника Голови Ради Міністрів Української РСР Дмитра Захаровича Мануїльського.
На 1946 рік — в.о. завідувача Політичного відділу Міністерства закордонних справ Української РСР.
З 1947 — викладач Київського державного університету імені Т. Г. Шевченко.
У 1948 — 1952 роках — заступник міністра закордонних справ Української РСР.
У 1952 — 1956 роках — доцент кафедри історії міжнародних відносин та зовнішньої політики СРСР. У 1956 — 1958 роках — проректор з навчальної роботи Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
24 березня 1958 — 1961 р. — Постійний представник Української РСР при ООН.
У 1961 — 1967 роках — завідувач кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики СРСР Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Одночасно, у 1964 — 1967 роках — секретар партійного комітету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.
21 січня 1967 — 2 березня 1971 роках — міністр освіти УРСР[1].
У 1971 — 1984 роках — в.о. професора кафедри історії міжнародних відносин та зовнішньої політики СРСР Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка[2].
Потім — на пенсії у Києві.
Автор: «З історії зовнішньої політики УРСР 1919–1922» (1957).
Ненависть до української мови
На одній з нарад у Москві Петро Удовиченко так висловився про українську мову: «Пора покончить с этим языком!» (укр. Пора покінчити з цією мовою!). За що отримав догану від міністра освіти СРСР Геннадія Ягодіна, мовляв, «Ещё рано» (укр. Ще зарано)[3].
Джерела
- Гай-Нижник П. Удовиченко Петро Платонович // Тернопільський Енциклопедичний Словник. — Тернопіль: ВАТ ТВПК «Збруч», 2009. — Т.4 (додатковий). А–Я. — С.644.
- Головченко В. І. Удовиченко Петро Платонович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.