Фаусто Зонаро

Мехмед II і османська армія наближається до Константинополя, перевозячи гігантську бомбарду.

Фаусто і Еліза, які поєднали свої долі у цьому місті в 1891 році, почали жити в квартирі, орендованій біля площі Таксима[11]. Тут в 1892 році народився старший син. Продавши торговцю картину з невеличким краєвидом, що показував сцени з життя міста та району Бейоглу, Фаусто Зонаро відразу став знаменитим в Стамбулі. Незабаром, за підтримки італійського посольства, він відкрив курси живопису, в якому брали участь дружини працівників іноземних посольств. Ферід Паша, міністр культури того часу, запросив Фаусто Зонаро до палацу, де він познайомився з Османом Хамді Беєм.

Фаусто Зонаро став палацовим маляром у 1896 році, коли представив картину під назвою Ертурульський кавалерійський полк на мосту Галата. Вважається, що султан, якому сподобався твір[12], нагородив його орденом Меджида і присвоїв звання «Палацовий художник»[6].

У 1897 році Фаусто Зонаро отримав постійну офіційну посаду з фіксованою платнею, і мав можливість переїхати в Акаретлерські будинки[6]. Художник отримав в подарунок від султана одну з будівель Акареті і Сенії, і використовував цей будинок і як житло, і як майстерню та виставковий зал. В цій будівлі продовжує функціонувати центр мистецтв[13]. Джелаль Есат Арсевен[14], який був учнем Фаусто Зонаро, в своїх спогадах зазначить що бачив в майстерні Зонаро таких художників як Ходжа Алі Риза, Абдул-Меджид, Джіллель Ічмет[15] та Міхрі Мюшфік Ханим[16].

Дівчина, що грає в Саз, початок 20 століття.

Фаусто Зонаро виставив більш ніж 57 картин на виставки Стамбульських залів у 1901 та 1902 роках[6]. У 1905 році Абдулхамід попросив художника намалювати картини із зображенням Завоювання Стамбула. Картини мали успіх, і його платня була підвищена[11]. Поки Фаусто Зонаро продовжує своє мистецьке життя як живописець, його дружина Еліза продовжує фотографувати картини, складаючи таким чином дуже дорогоцінний архів із сотень фотографій, особисто опікується будинком та дітьми, проводить уроки живопису, фотографії, зустрічає шанувальників, працює з друкованими творами чоловіка, які вона сама пакує вручну, заробляючи таким чином відзнаки та медалі, які піднімуть її до соціального рангу дружин іноземних послів. Дім подружжя Зонаро, таким чином, протягом приблизно 10 років стає міцною точкою культурного обміну між Сходом та Заходом, місцем зустрічі різних менталітетів, звичаїв та релігій[13]. В палаці, який був подарований султаном, Зонаро готує постійну виставку своїх робіт, виділяючи лише третій поверх для приватного житла. На початку ХХ століття, Зонаро був на вершині своєї художньої та життєвої слави. У 1894 році він був призначений придворним лицарем, в 1897 році великим офіцером, в 1904 році нагороджений Орденом корони Італії, в 1900 році і в 1903 році народилися дві дочки Йоланда і Мафалда.

У вересні 1907 року Фаусто Зонаро, який був присутній на виставці присвяченій 31-й річниці трону Абдул Гаміда в Стамбулі отримав високі оцінки художніх критиків своїх робіт. За час перебування в Стамбулі він часто брав участь у європейських виставках[6].

Після повстання 31 березня в країні встановилась конституційна монархія, у жовтні 1909 року Фаусто Зонаро повідомили, що звання палацового художника було скасовано. Його просять платити оренду, щоб продовжувати жити в палаці Бешикташ. Зонаро не може довести документами, що Палац є його власністю, тому що це був подарунок султана, і, ображений та розлючений, він вирішує повернутися до Італії. Художник покинув Туреччину у 1911 році з дружиною та чотирма дітьми[17]. У Константинополь Зонаро ніколи більше не повернеться.

Виїхавши із Стамбулу, художник оселився в Санремо, і продовжував малювати картини із зображеннями Стамбула[18]. Він був відомою людиною у своїй країні. Виставка, відкрита художником у казино Санремо в 1912 році, пізніше супроводжувалася виставками в Ніцці, Монтекарло, Рапалло, Генуї, Мілані, Комо та Монц[19]. В 1924 р. Фаусто Зонаро написав свої спогади про життя в Туреччині, однак книга не була опублікована, а залишалася в сімейному архіві. Лише у 2008 році книга була опублікована під назвою «Двадцять років за правління АбдулГаміда»[20][21].

19 липня 1929 р. у віці 75 років помер почесний громадянин Сан-Ремо, Фаусто Зонаро. З державними почестями він був похований на монументальному кладовищі Фоце у Санремо.

Дочка англійського посла в паланкіні (анг.The Daughter of the English Ambassador Riding in a Palanquin) — картина Фаусто Зонаро кінця 19 століття[22].

Дочка англійського посла, що їде на паланкіні

На полотні зображена жінка під вуаллю, яку несуть дві людини. Робота включена до колекції фонду Suna та Inan Kıraç[23] та експонується в музеї Пера в Стамбулі. Фаусто Зонаро отримував замовлення полотен від іноземних послів та посольських кіл у Стамбулі[24]. 1893-1898 рр. послом Великої Британії в Османської імперії був сер Філіп Вудхаус Керрі, який і був замовником картини[25].Згідно з підрахунками, проведеними дружиною Зонаро, Елізою Зонаро, сер Керрі заплатив 42,27 ліри Зонаро в травні 1896 року в обмін на масляну картину та акварельну картину, про які не згадувалося в записах. Картина, що відповідає цій даті, вважається цією картиною маслом[26].

Картини, які Фаусто Зонаро малював протягом двадцяти років у Стамбулі, були настільки ж барвистими та різноманітними, як і космополітичне населення міста в той час. Зонаро став одним із небагатьох художників-східників свого періоду, які використовували в своїх картинах основні сюжети східного живопису. Творчість Зонаро на східну тему, враховуючи, що він почав працювати з 1891 року, слід розглядати як пізнього художника-східника, Тим не менш, жодного джерела, де б художник назвав себе сходознавцем, не знайдено[27].