Феодора (імператриця)

Античні актриси. Помпейська фреска I століття. Згідно з описами Прокопія, одяг в театрі мімів у VI столітті майже не змінився.

Феодора народилася близько 500 року[1] (за однією з версій на Кіпрі[2]) в сім'ї служителя константинопольського цирку звірів, який після смерті залишив у злиднях вдову і трьох малолітніх дочок, з яких Феодора була середньою. Пізніше з поваги до імператорського дому з'явилися біографії, в яких її батько називався сенатором[3]. Мати Феодори вдруге вийшла заміж знову за доглядача за звірами, і дівчатка стали заробляти на життя роботою в цирку[4].

Єдиним автентичним джерелом про молодість Феодори є памфлет її сучасника Прокопія Кесарійського «Таємна історія», написаний у 550 році (через 2 роки після смерті Феодори) проти її чоловіка, імператора Юстиніана. У памфлеті подружжю приписуються усілякі пороки та зловживання.

З юних років, як стверджував Прокопій, Феодора стала гетерою і разом з сестрами брала участь у виставах мімів — «Коміто, вже сяяла серед своїх ровесниць-гетер; наступна ж за нею Феодора, одягнена в хітончик з рукавами, як личить служниці-рабині, супроводжувала її». Про цей етап біографії Феодори Прокопій відгукувався непринадно: «Але тільки но вона підросла і дозріла, вона прилаштувалася при сцені і одразу стала гетерою з тих, котрих в давнину називали „піхотою“. Бо вона не була ні флейтисткою, ні арфісткою, вона навіть не навчилася танцю, а лише продавала свою юну красу, й служила своєму ремеслу всіма частинами свого тіла»[4].

Прокопій із засудженням спорядив опис занять Феодори в театрі мімів багатьма подробицями, однак визнав, що «була вона незвичайно витончена і дотепна. Через це всі захоплювалися нею». За його словами Феодора переривала часті вагітності, викликаючи викидні.

Початковий етап життя майбутньої імператриці і святої не підтверджується і не спростовується текстом житій Феодори, де коротко вказується — «була спочатку грішницею, але потім розкаялася»[5].

Сучасник Феодори, Іоанн Ефеський, хоча й прихильно ставився до неї, проте в своєму творі «Житія східних святих» назвав її «Феодорою з борделю». Саме так називали в Константинополі коханку впливового воєначальника Юстиніана, котрий ще не став імператором, і до якої за заступництвом звернулися сирійські монофізити, переслідувані імператором Юстином[6][7].

Феодора залишила Константинополь, щоб вирушити на північний берег Африки за коханцем Гекеболом, який отримав посаду архонта Пентаполіса. Але невдовзі той прогнав її, і Феодора була змушена знову заробляти собі на життя проституцією в єгипетській Александрії. Перебуваючи у великому культурному та науковому центрі свого часу, Феодора потрапила під вплив того освіченого середовища, познайомилася з монофізитством, яким потім таємно опікувалася[8][9]. Там же Феодора познайомилася з патріархами Тимофієм IV Александрійським і Севіром Антіохійським, які часто у своїх проповідях звертатися до жінок і, можливо, сприяли змінам в її способі життя[3].

Імператор Юстиніан. Фрагмент мозаїки в базиліці Сан-Вітале

По поверненні до Константинополя Феодора стала заробляти на життя рукоділлям (прядінням пряжі), полишивши колишні способи добування грошей. Красою, розумом, надзвичайною чарівністю і твердою волею вона підкорила серце майбутнього імператора Юстиніана, який наближався до 40-річного віку. Існує низка версій щодо їхнього знайомства: за однією з них він побачив її у вікні, за іншою їх познайомила актриса Македонія, в будинку якої Феодора жила після повернення з Александрії[9].

До 523 року він підніс її до статусу патриціїв. Для можливості їх законного шлюбу в 524 році був навіть змінений закон Костянтина Великого, який забороняв шлюби знатних осіб з жінками низького походження, актрисами і дочками актрис. За новим законом такі шлюби допускалися з особистого дозволу імператора, якщо жінка кидала акторське ремесло[10]. Весілля Юстиніана, на той час лише спадкоємця престолу, і Феодори відбулося ймовірно у 525 році у Софійському соборі.

Юстиніан ніколи не надавав значення походженню Феодори, вважав її рівною собі. Це пояснюється тим, що сам Юстиніан був вихідцем з селянської родини[11], хоча й отримав завдяки своєму дядькові, неписьменному імператору Юстину, хорошу освіту і владу. Імператор справді любив Феодору, про що свідчить, зокрема, перейменування ним фортеці Аназарв (в Сирії) на Феодоріаду та утворення однойменної єпархії в Сирії[12].

Після заміжжя, за Прокопієм, Феодора більше не заплямувала себе якими-небудь любовними історіями. Коли її запідозрили у прихильності до раба-варвара Ареовінда, того за наказом Феодори покарали батогами і відправили у заслання[13]. Прокопій натомість повідомляє, що Ареовінд просто зник, і ніхто про нього більше нічого не чув.

У Феодори і Юстиніана дітей не було. Прокопій у своєму трактаті повідомляє про її сина Іоанна, народженого до шлюбу і вихованого в Аравії батьком. Коли Іоанн з'явився в Константинополі, щоб повернутися до матері, та, злякавшись гніву Юстиніана, зробила так, що більше його ніхто не бачив. Історик Шарль Діль згадує про дочку Феодори, також народжену до шлюбу[14]. Син дочки Феодори (тобто її онук) здобув при візантійському дворі того часу високе положення, а це дозволяє припустити, що його походження імператора не бентежило. Даний факт підтверджує Прокопій, розповідаючи про старання Феодори вдало влаштувати шлюб свого онука з донькою полководця Велізарія.

Племінниця Феодори Елія Софія була нею видана заміж за майбутнього імператора Юстина II; матір'ю Елії Софії могла бути одна з відомих за Прокопієм сестер Феодори — Анастасія чи Коміто, які також характеризувалися автором як гетери.

Палацовий побут Феодори детально описує Прокопій Кесарійський: відповідно до стародавніх рецептів збереження краси імператриця майже весь час спала, приймала особливі ванни (наприклад купалася в крові тварин, ходили чутки, що немовлят), витрачалася на дорогі східні притирання тощо. Відвідини Юстиніаном апартаментів Феодори були її зоряним часом, а також відвідування цирку або інших видовищ, де вона «являлася» народові[15].

Імператрицею Феодора стала 1 квітня 527 року, коли її чоловік був коронований імператором, співправителем вмираючого імператора Юстина I. Через 4 місяці Юстин помер. Феодора правила державою 22 роки нарівні з Юстиніаном: усувала і призначала вищих посадових осіб в імперії, впливала на законодавчу і зовнішньополітичну діяльність імператора, займалася дипломатичним листуванням, приймала іноземних послів тощо. Значне положення Феодори як у житті Юстиніана, так і в справах управління імперією, підкреслює напис, зроблений Юстиніаном на передньому боці золотого престолу в Софійському соборі, реконструйованому ним: «Твоя від Твоїх приносимо Тобі Твої, Христе, раби Юстиніан і Феодора»[8]. За повідомленням «Хронографії Феофана» Феодору в її поїздці на теплі Піфійські води «супроводжували градоначальник патрицій Мінас і патрицій Ілля, начальник милостинь та інші патриції, спальники і вельможі, всіх до чотирьох тисяч»[16].

Прокопій подає випадок, достовірність якого сумнівна, але характеризує вплив Феодори в державі. Коли в горах Кавказу перське військо зазнавало невдач, цар персів Хосров зачитав лист Феодори своєму вельможі Завергану з наступною фразою: «За це я обіцяю тобі багато благ з боку мого чоловіка, який нічого не робить, не порадившись зі мною»[4]. Ці слова викликали певний підйом бойового духу у персів, погляди яких на роль жінки в суспільстві залишалися патріархальними. На думку Прокопія будь-яке призначення на посаду, зроблене без узгодження з Феодорою, закінчувалося для тієї людини «найганебнішою смертю»[4]. Феодора була мстивою жінкою і імператрицею, ніколи не прощала своїх ворогів.

В управлінні імперією відбулося розмежування інтересів: Юстиніан проводив загальну політичну лінію, а Феодора цікавилася її деталями. Іоанн Ефеський, розповідаючи про хрещення нубійського племені (див. нижче в розділі релігійна діяльність), повідомляє про те, що візантійські чиновники на місцях більше боялися імператрицю, ніж імператора. Один з них виправдовується перед послом Юстиніана: «Страх перед царицею добре мені відомий, тому я не посмів противитися їм [посланцям Феодори]»[17].

Вплив Феодори не слабшав аж до її смерті. З впливом Феодори пов'язують прийняття низки законів, які поліпшували становище жінок, а також суворих норм по відношенню до гомосексуалів, які передбачали покарання у вигляді публічного оскоплення[18].

Імператриця Феодора.
Візантійська скульптура VI століття. Кастелло Сфорцеско, Мілан

У скрутні хвилини вона виявляла рідкісну мужність і невгамовну енергію. Ці риси особливо яскраво проявилися в 532 році під час повстання Ніка, коли у стані загальної паніки вона завадила втечі Юстиніана з Константинополя і тим самим, на думку низки дослідників, зберегла трон[19][20]. У момент, коли імператор готовий був залишити місто, вона на засіданні імператорської ради звернулася до нього з промовою, що приводиться у Прокопія в трактаті «Про перську війну», і промовила слова, які стали афоризмом:

Зараз, я думаю, не час розмірковувати, чи пристойно жінці проявити сміливість перед чоловіками і виступити перед наляканими з юнацькою відвагою. Тим, у кого справи перебувають у найбільшій небезпеці, не залишається іншого, як влаштувати їх кращим чином. По-моєму, втеча, навіть якщо коли-небудь і давала порятунок і, можливо, дасть його зараз, є негідною. Той, хто з'явився на світ, не може не померти, але тому, хто одного разу царював, бути втікачем нестерпно. І не позбутися мені цієї порфіри, і не дожити до того дня, коли зустрічні не назвуть мене панною! Якщо ти бажаєш врятувати себе втечею, володарю, це неважко. У нас багато грошей, і море поруч, і судна є. Але дивись, щоб порятованому тобі не довелося віддати перевагу смерті перед спасінням. Мені ж подобається стародавній вислів, що царська влада — найкращий саван[21].

Літературним зразком для цієї промови можливо стала наведена у Геродота промова карійської правительки Артемісії на раді персів перед Саламінською битвою, хоча за змістом Артемісія закликала до протилежного, відмови від бою[22]. Слова «царська влада — найкращий (прекрасний) саван» — були запозичені Прокопієм у сіракузького тирана Діонісія Старшого. У 403 році до н. е. Діонісій був в облозі повстанців у фортеці, і на пропозицію друга рятуватися, відповів: «Тиранія — прекрасний саван»[23]. Промова Феодори була літературно оброблена Прокопієм, проте ніхто з істориків не сумнівається в тому, що Феодора вимовила щось подібне, хоча й не в настільки блискучих виразах.

Для колишніх куртизанок і повій Феодора відкрила монастир на березі Босфору (так званий монастир розкаяння). За упередженою думкою Прокопія умови проживання там були настільки суворими, що багато жінок уночі кидалися з висоти, щоб покінчити з муками[4].

Іоанн Малала, сучасник Прокопія, не так вороже налаштований по відношенню до Феодори і повідомляє наступне про добрі діяння імператриці:

Водночас благочестива Феодора після інших своїх добрих справ зробила наступне. Так звані власники кубел шмигали навколо, виглядаючи крізь бідняків, що мають дочок, і, давши їм обіцяння і трохи номісм, вони забирали тих [дівиць] нібито на виховання. [Самі ж] виставляли їх публічно, користуючись їх нещастям і отримуючи низьку вигоду від [продажу] їхніх тіл. І змушували їх виставляти себе. Таких власників кубел вона [Феодора] повеліла розшукати з усією пильністю. І коли вони були приведені разом з дівицями, вона наказала кожному розповісти про клятву, дану їх батькам. Ті сказали, що дали по п'ять номісм за кожну [дівицю]. Після того як сказане було підтверджене клятвою, благочестива василіса, давши гроші, звільнила дівиць від ярма гіркого рабства, звелівши, щоб не було власників кубел, а дівиць, обдарувавши одягом і давши по номісмі, відпустила[12].

Феодора таємно протегувала монофізитам: сприяла обранню константинопольським патріархом Анфіма, а після його скинення у 536 році укривала його 12 років в таємній келії свого палацу[8][24]. Так само не без її участі відбувалося заміщення александрійського патріаршого престолу монофізитами. У її половині палацу (можливо за згодою Юстиніана) разом з Анфімієм проживав привезений до Константинополя в 538 році патріарх Феодосій Александрійський, який створив там свого роду монастир і поводився як глава всесвітньої монофізитської церкви[25]. На думку А. В. Карташева саме Феодора «штучно розмножила монофізитські хіротонії та прямо створила і зміцнила історичне існування монофізитських церков аж до наших днів»[8].

Незважаючи на уподобання дружини, Юстиніан все ж не припиняв переслідування монофізитів, що почалися після четвертого Вселенського собору, хоча й був в них непослідовним, а через вплив Феодори занадто нерішучим. Наприклад, після землетрусу в листопаді 533 року, коли народ на вулицях скандував — «Август, спали томос Халкідонського собору!», він видав богословський указ, розтягнутий і не цілком ясний, з формулами: «Одному і Тому ж Христу належать і дива і страждання». Так, на думку Карташева, почали здаватися позиції Халкідонського собору[8]. Але все ж гнані монахи-монофізити в Сирії плюндрували портрети Юстиніана і водночас молилися про здоров'я праведної імператриці, а з іншого боку православні, спостерігаючи за поступками Юстиніана монофізитам, бажали йому скоріше позбутися Феодори. Цей антагонізм використовувався Юстиніаном і Феодорою для здійснення впливу на обидві сторони суперечки.

Інтерес Феодори у зміцненні позицій монофізитів виразився також у її пошуках кандидата на престол римського понтифіка. Ним став Вігілій, зведений на престол через ініційований за вказівкою Феодори судовий процес за звинуваченням папи Сільверія в політичній зраді[8].

Історик Шарль Діль, даючи оцінку Феодорі, писав, що вона, як всі візантійки, була дуже побожною, але при цьому як тонкий політик розуміла, що багаті провінції Сходу, де в той час панувало монофізитство, були потрібні імперії. Сирія і Єгипет, на його думку, через релігійні розколи проявляли свій сепаратизм, і Феодора, ставши на бік монофізитів і роблячи їм усілякі поступки, змогла заспокоїти їх невдоволення[3][26]. Також існує думка, що Феодора, будучи прихильницею Халкідонської віри[20], вважала що «монофізити кола Севіра були дуже близькі до православ'я і що якщо до них ставитися з терпимістю і повагою, вони не зможуть не зрозуміти і не прийняти Халкідонський собор»[25]. При цьому відзначають, що особиста протекція, яку Феодора надавала лідерам монофізитів, привела до створення паралельної церковної структури і посилення розколу.

Феодора не тільки брала участь в релігійній боротьбі, а й дбала про поширення християнства. Так, єпископ Іоанн Ефеський повідомляє, що Феодора з радістю прийняла пропозицію посланника александрійського патріарха монофізитів Феодосія про навернення у християнство народу нобадів (одне з нубійських племен):

Піклуючись про цей народ, блаженний Юліан явився і повідомив покійній цариці Феодорі, щоб викликати її завзяття до навернення цього народу. Цариця горіла ревністю Божою, вона прийняла (його) з радістю і обіцяла, що буде зроблено все, щоб відвернути цей народ від омани шанування ідолів. Про цю радість вона сповістила переможного імператора Юстиніана і обіцяла подбати, щоб блаженний Юліан був туди посланий. Імператор же не зрадів, коли дізнався, що цього противника собору (Халкідонського) прагнуть послати туди …[17]

Незважаючи на заперечення Юстиніана, Феодора хитрістю змогла направити місіонерів-монофізитів до народу нобадів.

Феодора померла 28 червня 548 року[12] після тривалої хвороби. Єпископ Віктор Туннунський, який розходився з імператрицею у питаннях релігії, залишив такий запис у своїй хроніці: «Августа Феодора, ворогиня Халкедонського собору, уражена по всьому тілу раковою пухлиною, незвичайним чином закінчила життя»[27].

Вона була похована з усіма імператорськими почестями в церкві Дванадцяти апостолів у Константинополі. Після смерті дружини Юстиніан, даючи урочисті обіцянки, клявся її ім'ям, яке він увічнив у назвах багатьох міст і провінцій Візантії та завойованих територій. На згадку про дружину Юстиніан в монастирі Святої Катерини на Синаї в головній базиліці, побудованій за його наказом, велів зробити напис: «Упокоєнню блаженної пам'яті імператриці Феодори»[15]. По смерті Феодори овдовілий Юстиніан залишився вірний її пам'яті і більше не вступав у шлюб.