Фестивальбар

Цей фестиваль народився у 1964 від ідеї телевізійного продюсера та ведучого Вітторіо Сальветті. Передбачалось змагання між піснями, кінцевою метою якого було символічно обрати серед них найбільш приємну та найпоказнішу пісню літнього сезону. Вимірювання симпатій публіки відбувалось через прослуховування, зафіксоване розсіяними по барах усієї Італії музичними апаратами (від цього походить і назва). Механізм був простий: до кожного пристрою був приєднаний лічильник, який фіксував скільки разів обиралася, а отже гралася пісня. Наприкінці літа, сума всіх замовлень визначала переможця. Тому Фестивальбар мав одне фінальне преміювання, у вересні, яке починаючи з 1968 стає телевізійним вечором і транслюється до 1982 на каналі Rai 2. "Історичним" місцем проведення цього фінального вечора була Арена ді Верона. Цій телепередачі завдячує появлення неологізму "gettonare" [жетонувати], який вказує на спосіб виявлення своєї симпатії до пісні або виконавця вкиданням жетону у музичний апарат.

З 1983 і у подальшому, з переходом на мережі телекомпанії Mediaset, змагання змінює правила та формат, підкорюючись радше логіці телевізійного слухання та стаючи пересувним шоу, яке продовжується щотижня на новому майданчику Італії Деякі місця ([як стадіон Alpe Adria у Ліньяно-Сабб'ядоро) стають "традиційними", даючи притулок святу декілька років уряд. Механізм вотування теж змінюється: "жетонування" відіграє менш значну ролю,, що спричиняється також поступовим зникненням музичних апаратів з барів у курортних місцевостях та зонах відпочинку Італії. Переможець визначається кількістю появ на радіо та телебаченні і результатами продажів.

Двадцять третій сезон Фестивальбару 1986 позначається новиною у регламенті: з'являється Festivalbar 33' - преміювання найкращого літнього диску на 33 оберти [відповідник сучасного CD).

У ці роки постає полеміка викликана відмовою Міністерства культурних надбань (Ministero dei Beni Culturali) надати дозвіл на проведення фінального гала-концерту на історичній Арені ді Верона. Посилаючись на нормативні заборони, державний орган справді боявся шкоди, яка могла б бути спричинена важливій пам'ятці культури викликаним фестивалем величезним напливом неоднорідної публіки, Під час цього періоду віддалення фінальний вечір також набув пересувного характеру, розгортаючись щороку у різних місцях, але завжди історично і архітектурно у дивовижному обрамленні; тут можна згадати Площу Шахів (Piazza degli Scacchi) у Маростіці або Площу Плебісциту (Piazza del Plebiscito) у Неаполі.

Популярність, якою завжди користувався конкурс, та здобутий ним телевізійний простір [завжди значний], посприяли тому, що Фестивальбар став неминучим літнім місцем зустрічи з артистами.Багато виконавців завдячують своїм подальшим успіхом появі на сцені цього фестивалю, немало з них отримали на ньому спеціальну нагороду нових талантів premio Rivelazione (Премія Відкриття) [наприклад, у 2002 надзвичайно емоційний початківець Тиціано Ферро). Фестиваль бар також приніс фортуну багатьом своїм конферансьє:став важливим трампліном для Фіорело, який з цієї оказії увійшов у міцну та успішну артистичну спілку з Алессією Маркуцці, та для Амадеуса [обидва спочатку ді-джеї та ведучі музичних програм, але після Фестивальбару стають телеведучими та шоуменами високого ґатунку].

У дев'яності Фестивальбар знову коригує свій хід. Починається традиційно в кінці травня з великого свята відкриття, яке записується в один вечір, але транслюється у двох випусках. Потім продовжується протягом червня та липня у двох-трьох зустрічах на різних італійських майданах. ці вечори, не більше двох поспіль,, транслюються пізніше поділені на уривки для передавання у декількох випусках. Після паузи у серпні, у вересні в етер виходить фінал, який обов'язково записується. Інколи він передається двома частинами, але завжди одним випуском. виконавці співають під фонограму.

Також набирає ваги програма-сателіт Anteprima Festivalbar (Попередній огляд Фестивальбару) (виходить в ефір в різний час як щоденна смуга , або одним щотижневим випуском часто опівночі або об обідню пору). Вона являє собою монтаж різних зйомок за кулісами або під час репетицій, інтерв'ю з артистами та заглиблення в місто, що приймає. Пізніше остання інформація входить до традиційної Картоліни (cartolina укр. картка, листівка) , своєрідного інформаційно–рекламного телеролика, який голосом Вітторіо Сальветті знайомить з містом, що дає притулок відповідному етапові конкурсу; в етер виходить під час трансляції самого етапу.

E ці роки Фестиваль бар часто розділяв сцену з італійським відбором на Європейський Конкурс краси The Look of the Year, що ставив за мету обрати місс, яка б репрезентувала Італію у фіналі, який провадився в кінці літа. На кожному етапі були присутні декілька конкуренток, з яких лише одна проходила тур [перемога часто визначалась через крики та аплодисменти, якими публіка на площі виявляла своє гомінливе схвалення тій чи іншій дівчині], і так до проголошення переможниці, яке зазвичай відбувалося на фінальному святкуванні фестивалю.

У 1998, творець і довгі роки єдиний ведучій Фестивальбару, Вітторіо Сальветті помер після тривалої хвороби. У наступному році його заступив син Андреа.

З 1998 фінал повертається на Арену ді Верона, чого прагнув Вітторіо Сальветті і чого добився у останньому сезоні, організатором якого він був. У 2002 вперше відкладається спів під фонограму, і всі артисти виступають вживу.

Попри ці улагодження, що їх здавалось доброзичливо зустріла публіка та програму, яка здавалося б стабільно мала втішні рейтинги, фестиваль починає відчувати тягар своїх літ.

Обкочений механізм заплішується у сезоні 2006, коли кількість прослуховувань зменшується, а цікавість публіки слабшає. Продюсери перекладають вину за беззаперечну невдачу на тогорічний Чемпіонат світу з футболу [виграний Італією],трансляція матчів якого неминуче збігається з ефірами фестивалю. "Обмовники" ж націлюють палець на тріо непідготовлених та погано дібраних конферансьє (Mago Forest - Cristina Chiabotto - Ilary Blasi), та проти самої формули шоу, засуджуючи її як старомодну і мало уважну до реальних смаків публіки, натомість орієнтовану на закони маркетингу, а через це керовану фірмами звукозапису, які пропонують власних виконавців.

Сезон 2007 зменшує кількість етапів, зачіпаючи лише два міста - Мілан для початкового шоу, та Катанію, - поза фіналу у Вероні. Щоб продемонструвати хід в ногу з часом, конкурс підключає також інтернет та web, між іншим задля "вимірювання" популярності у публіки.

Відкривається блог на MySpace (http://myspace.com/festivalbarofficial), в якому користувачі можуть безпосередньо вести діалог з командою фестивалю та переглядати контент, що складається з ексклюзивних аудіо та відео (передусім інтерв'ю та зйомки за кулісами). Також започатковується Премія Діджитал [premio Digital], яка присуджується твору, що найчастіше обирався та завантажувався віртуальними мандрівниками; її отримує Tokio Hotel з піснею Monsoon.

Фестивальбар 2008, спочатку оголошений з Тео Маммукарі та Лючіллою Аґості як ведучими, не розгорнувся через брак коштів необхідних для реалізації етапів у Падуї та Палермо Тому було вирішено також не проводити заключний етап у Вероні, щоб не спотворити конотацію літньої пересувної події, і сконцентрувати ресурси на організації сезону 2009[1], який однак не відбувся, давши змогу припустити, що фестиваль остаточно закрився. Натепер ідейно його замінив конкурс Wind Music Awards.

2008 є роком, коли Фестивальбар за 44 роки свого існування вперше не з'являється на площах та у телевізійних розкладах. Однак, незважаючи на свою відсутність як офіційної програми, була опублікована традиційна збірка [compilation), яка складалась з хітів літа. З 2009 compilation також не публікується.

З двохтисячних роківу суботніх нічних розкладах каналу Rete 4 часто з'являються спеціальні програми, підготовлені авторами передачі Ieri e oggi in TV [Вчора та сьогодні на ТБ], під час яких пропонуються монтажі різних сезонів фестивалю вісімдесятих та перших років дев'яностих.

З 12 червня 2011 передача повертається до ефіру у недільний прайм-тайм цифрового каналу Mediaset Extra, з пропозицією фінальних випусків починаючи з Фестивальбару 2000.