Фоміних Євген Іванович

Народився 24 грудня 1906 року в селі Кайданово (нині місто Дзержинськ Мінської області, Білорусь) в робітничій родині. Росіянин. Член ВКП(б) з 1925 року.

У 1914 році з родиною переїхав до міста Златоуст Челябінської області. Закінчив 6 класів залізничної школи, працював учнем слюсаря паровозного депо залізничної станції Златоуст. З 1923 року — помічник машиніста паровозу. Очолював комсомольську організацію депо. З 1926 року — секретар райкому комсомолу станції Златоуст.

У листопаді 1928 року призваний на строкову службу до лав РСЧА. Закінчив полкову школу при 11-й залізничному полку й служив молодшим командиром. У вересні 1930 року демобілізований.

У травня 1931 року вступив до Саратовської бронетанкової школи, яку закінчив у 1932 році. Залишений командиром навчального взводу при школі.

У листопаді 1935 року направлений на навчання й у 1941 році закінчив інженерний факультет Військової академії механізації і моторизації РСЧА імені Й. В. Сталіна.

З травня 1941 року — командир батальйону важких танків 45-го танкового полку 23-ї танкової дивізії 12-го механізованого корпусу Прибалтійського особливого військового округу (ПрибОВО).

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Брав участь в прикордонних боях на Північно-Західному фронті, де 12-й мехкорпус було розбито німецькими військами. З серпня 1941 року — командир танкового батальйону 56-го танкового полку 28-ї танкової дивізії на новгородському напрямку. У критичний момент перейняв на себе командування полком. Наприкінці серпня 1941 року через важку хворобу направлений на лікування до шпиталю.

Після одужання, з грудня 1941 року — викладач тактики 2-го Харківського танкового училища.

З квітня 1942 року — старший помічник начальника штабу 25-ї танкової бригади Західного фронту. Брав участь у Ржевсько-Сичовській операції. У серпні 1942 року поранений, перебував у шпиталі. З жовтня 1942 року — начальник штабу 25-ї танкової бригади.

З листопада 1942 року — командир 12-го окремого гвардійського танкового полку прорива.

З березня 1943 по березень 1944 року — начальник штабу, з 19 квітня 1944 року — виконувач обов'язків командира, з липня 1944 року — командир 29-го танкового корпусу 5-ї гвардійської танкової армії на Степовому й 2-му Українському фронтах. Брав участь в боях на Курській дузі, Бєлгородсько-Харківській, Кіровоградській, Корсунь-Шевченківській, Умансько-Ботошанській наступальних операціях. 11 березня 1944 року присвоєно військове звання «генерал-майор танкових військ».

З 10 листопада 1944 року й до кінця війни — командир 25-го танкового корпусу 3-ї гвардійської армії на 1-му Білоруському та 1-му Українському фронтах. Брав участь в Вісло-Одерській, Нижньо-Сілезькій та Берлінській операціях.

З липня 1945 по січень 1947 року — командир 25-ї танкової дивізії (переформаваниої з 25-го танкового корпусу) в складі Центральної групи військ.

У 1948 році з відзнакою і золотою медаллю закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова.

З січня 1949 року — командуючий бронетанковими і механізованими військами Закавказького військового округу.

З березня 1953 року — 1-й заступник начальника Військової академії бронетанкових військ.

З лютого 1958 року — командувач 6-ї гвардійської танкової армії. Обирався депутатом Верховної Ради Української РСР 5-го склакання (1959—1963).

З вересня 1960 року — в запасі. Мешкав у Москві. Помер 22 травня 1977 року. Похований на Ваганьковському цвинтарі.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 травня 1945 року за успішне керівництво військами, особисту мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками генерал-майорові танкових військ Фоміних Євгену Івановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 6699).

Нагороджений двома орденами Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденом Кутузова 1-го ступеня, двома орденами Суворова 2-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями, іноземними нагородами.

Ім'ям генерала Є. І. Фоміних названо вулицю в місті Дзержинськ Мінської області (Білорусь).

• Біографія Є. І. Фоміних на сайті «Герои страны» (рос.)