Фонетика японської мови

Положення 5 основних голосних звуків при артикуляції. Схематичне зображення ротової порожнини людини оберненої вліво. Чим лівіше розміщений звук, тим сильніше язик виступає вперед, а чим вище положення звук займає, тим рот стає вужчим. Під час вимови звуку [o] губи округляються.

В японській мові існує 5 голосних звуків. У фонології їх фонеми позначаються таким чином:

• /a/ • /i/ • /u/ • /e/ • /o/   (українською — /a/ • /i/ • /у/ • /e/ • /o/)

З позиції фонетики ці 5 голосних звуків записуються так:

• [a] • [i] • [ɯ] • [e] • [o]    (українською — [a] • [i] • [у] • [e] • [o][7])

В японських текстах ці голосні записуються такими літерами японської абетки кана:

• あ ・ い ・ う ・ え ・ お

В японській мові важливе місце займає довгота голосних. На письмі вона позначається знаком довготи (ー) або відповідними літерами для позначення голосних. В фонології її вважають особливою морою[8] і записують окремою фонемою:

• /R/

Фонетично довгота не є окремим звуком, тому її позначають знаком [ː], який додають після голосної:

• [aː] [iː] [ɯː] [eː] [oː]

Залежно від довготи голосного значення слів міняється. Наприклад:

• /tori/ → [tori] (鳥, とり, торі, «птах»)
• /toori/ → [toːri] (通り, とおり, то: рі, «вулиця»)

У сучасній літературній японській мові подовжено вимовляються сполучення /еі/ (えい) та /ou/ (おう) — як довге «е» ([eː]) та довге «о»([oː]). Наприклад:

• /eien/ → [eːen] (永遠, えいえん, ейен, «вічність»)
• /ou/ → [oː] (王, おう, о:, «ван», «король»)

Функцію подовження попереднього голосного у сполученні з іншими знаками абетки кана так само виконують /і/ (い) та /u/ (う). Наприклад:

• /tokei/ → [tokeː] (時計, とけい, токей, «годинник»)
• /sougi/ → [soːgi] (葬儀, そうぎ, соґі, «похорон»)

Винятком з цього правила є регіональна японська мова, зокрема говори західних та південних районів Кюсю та Сікоку, де сполучення /ei/ (えい) вимовляється як «еі» ([ei]), а також окремі слова на зразок «ей» (海鷂魚, えい[9]), в яких присутні подвійний голосний. Крім цього, в мові японців, які чітко вимовляють усі літери, або під час співу, де виспівуються кожна мора, сполучення /еі/ (えい) також звучить як [ei].

Закриті голосні /і/ (い) та /u/ (う) наприкінці слова або в позиції між глухими приголосними часто редукуються. Наприклад:

• /desu/ → [desɯ̥] (です, дес, службова частка в кінці речення)
• /masu/ → [masɯ̥] (ます, мас, службова частка в кінці дієслова наприкінці речення)
• /kiku/ → [kʲi̥kɯ] (菊, きく, кіку, «хризантема»)
• /tikara/ → [ʨi̥kaɾa] (力, ちから, тікара, «сила»)
• /hukai/ → [ɸɯ̥kai] (深い, ふかい, фукай, «глибокий»)
• /hanatu/ → [hanaʦɯ̥] (放つ, はなつ, ханацу, «випускати»)
• /aki/ → [akʲi̥] (秋, あき, акі, «осінь»)

Мора, на яку припадає тоновий наголос, як правило не редуціюється. Проте в живій розмовній мові правило редукції голосних не завжди виконується; це залежить від стилю, швидкості та умов мовлення. В діалекті регіону Кінкі редукція голосних практично відсутня.

Голосні, які передують приголосному звуку «н» (ん) мають тенденцію до назалізації.

В японські мові сполучення /ai/, /au/, /ae/, /ui/, /oi/ зазвичай вимовляються як дифтонги:

[ai̯] (ай), [au] (ау), [ae] (ае), [ui̯] (уй), [oi̯] (ой).

Під час чіткої дикції та повільної вимови ці сполучення вимовляються як два окремі звуки:

[a.i] (аї), [a.u] (ау), [a.e] (ае), [u.i] (уї), [o.i] (ої).

В японській мові існують наступні приголосні звуки, яких з позиції фонології існує 14. Фонеми цих звуків записуються наступним чином.

• /k/ ・ /s/ ・ /t/ ・ /h/ (чистий) (українською — /к/ ・ /с/ ・ /т/ ・ /х/)
• /ɡ/ ・ /z/ ・ /d/ ・ /b/ (дзвінкий) (українською — /ґ/ ・ /з/ ・ /д/ ・ /б/)
• /p/ (напівдзвінкий) (українською — /п/)
• /n/ ・ /m/ ・ /r/ (українською — /н/ ・ /м/ ・ /р/)
• /j/ ・ /w/ (напівприголосний) (українською — /й/ ・ /в/)

З позиції фонетики система приголосних є складнішою.

На письмі ці звуки передаються літерами силабічної абетки кана з відповідних стовпчиків: /ka/, /ga/, /sa/, /za/, /ta/, /da/, /na/, /ha/, /ba/, /ba/,/ma/, /ja/, /ɽa/, /wa/ (か ・ が ・ さ ・ ざ ・ た ・ だ ・ な ・ は ・ ば • ぱ • ま ・ や ・ ら ・ わ行)

Зазвичай для фонетичного запису знаків стовпчика /ka/ використовується звук [k], для /sa/ — [s] (інколи [θ][10]), для /ta/ — [t], для /da/ — [d], для /na/ — [n], для /ha/ — [h], для /ba/ — [b], для /pa/ — [p] і для /ma/ — [m].

Приголосні стовпчика /ra/ на початку слова вимовляються подібно до [d] і є слабопроривним[11]. Деякі мовці вимовляють його як [l]. Точного фонетичного знаку для позначення цього звуку немає, але інколи його записують як дзвінкий ретрофлексний проривний [ɖ][12]. У середині та наприкінці слова приголосні стовпчика /ra/ перетворюються на одноударний [ɾ] або [ɽ].

Приголосний звук /wa/ як правило позначається велярним [ɰ] (не плутати з [ɯ] («у»)), але деякі японці його часто вимовляють як лабіалізований велярний [w]. Цим фонетичним знаком позначають також звуки, що потрапили з японської мови в іноземну, такі як [wi], [we], [wo], однак багато мовців промовляють їх як [ɯi], [ɯe], [ɯo].

Приголосні стовпчика /za/ на початку слова або після знаку «н» (ん) записуються як африкат [ʣ], а в середині слова — як фрикативний [z]. Частина мовців, незалежно від позиції голосного, завжди послуговується африкатом, але у словах зі складною вимовою інколи міняє його на фрикативний приголосний. Звуки старояпонської мови, які записувалися знаками /di/ (ぢ) і /du/ (づ) зі стовпчика /da/, вимовляються у сучасній мові однаково з знаками /zi/ (じ) та /zu/ (ず).

При додаванні голосної /і/ до приголосних звуків стовпчиків /ka/ і /ma/, відбувається їх «пом'якщення», так зване явище палаталізації. Наприклад:

• /ki/ → [kʲ] (き, кі)
• /mi/ → [mʲ] (み, мі)

Якщо після палаталізованого приголосного слідує голосний /а/, /u/, /о/, то він записується наступним чином:

• /kia/ → [kʲа] (きゃ, кя)
• /kiu/ → [kʲɯ] (きゅ, кю)
• /kio/ → [kʲо] (きょ, кьо)

У японських словах іншомовного походження до палаталізованих приголосних інклои додаеться /e/:

• /kie/ → [kʲt] (きぇ, кє)

На письмі йотовані склади утворюються шляхом додавання до приголосного рядку /і/ напів-приголосних стовпчику /ja/ маленького розміру:

• き + ゃ /kia/ → [kʲа] (きゃ, кя)
• み + ゅ /miu/ → [ьʲɯ] (みゅ, мю)
• り + ょ /ɽio/ → [rʲо] (りょ, рьо)

При додаванні голосної /і/ до приголосних звуків стовпчиків /sa/, /za/, /ta/, /da/, /ha/, вони не просто палаталізуються, а набувають ознак нового звуку. Наприклад:

• /si/ → [ɕi] (し, між сі • ші)[13]
• /ti/ → [ʨi] (ち, між ті • чі)[14]
• /zi/ → [ʥі] на початку слова і після «н» (ん); [ʑі] в середині слова (じ, між дзі • джі • жі)[15]
• /di/ → так само як /zi/ (ぢ)[16]
• /hi/ → [çі] (ひ, хі)

Залежно від мовця, приголосні зі стовпчиків /na/, /ɽa/ і /ta/ можуть вимовлятися двояко:

• /ni/ → [nʲ] або [ɲʲ] (に, ні)
• /ɽi/ → [rʲ] або [ɽʲ] (に, рі або лі)
• /ti/ → [tʲ] або [cʲ] (に, ті • чі або ці)

У стовпчику /ha/ приголосний мори /hu/ (ふ) звучить як глухий білабіальний фрикатив [ɸ]. Він вважається рудиментом старої звукової системи японської мови, в якій приголосні стовпчику /ha/ еволюціонували у порядку [p] → [ɸ] → [h]. Приголосний фонеми /tu/ (つ) стовпчика /ta/ відповідає звуку [ʦ]. В автентичних японських словах звуки [ɸ] і [ʦ] передують лише звуку [ɯ]:

• /hu/ → [ɸɯ] (ふ, фу)
• /tu/ → [ʦɯ] (つ, цу)

Для передачі іншомовних звуків /fa/, /fs/, /fe/, /fo/ до знаку ふ додаються малі літери ぁ, ぃ, ぇ, ぉ так само як при утворенні йотованих складів. Для написання звуків [t] [tu] [du] використовуються знаки トゥ і ドゥ.

Особливі мори подвоєння, що записується у вигляді маленького /tu/ (っ), і назального звуку «н» (ん) зображаються в фонології як /Q/ і /N/ відповідно. В фонетиці мора подвоєння записується у вигляді подвоєння голосно зі знаком [ ̚ ]. Наприклад:

• [-k̚k-] • [-s̚s-] • [-ɕ̚ɕ-] • [-t̚t-] • [-t̚ʦ-] • [-t̚ʨ-] • [-p̚p-]

Мора /N/, яка назалізуєься перед голосними, записується різними фонемами залежно від положення у слові:

• [ɴ] — наприкінці слова або коли самостійно виступає окремим словом.
• [m] — перед приголосними /p/ • /b/ • /m/.
• [ŋ] — перед приголосними /k/ • /g/.
• [n] — перед приголосними /t/ • /d/ • /n/
• [ṉ] — перед приголосною /ɽ/.