Формула-1 — Чемпіонат 1950
Перший чемпіонат Формули-1 відбувся у 1950 році.
1-й чемпіонат світу Формули-1 | |
---|---|
◄ немає Сезон 1950 1951 ► | |
Ніно Фаріна став першим в історії чемпіоном Формули-1 | |
Чемпіон світу | |
Ніно Фаріна (Alfa Romeo SpA) |
Передісторія
Передумови перегонів "Формули-1" з'явилися в 1920-і і 1930-і роки на чемпіонатах Гран-прі Європи. Перед Другою світовою війною організаціям, які беруть участь у Гран-прі, був сформульований перший регламент проведення чемпіонату. Планувалося, що він почне діяти в 1941, але через війну, що почалася, ці правила вступили в силу тільки в 1946.
Сформована FIA (Міжнародна автомобільна федерація), в 1946 представила остаточно сформовані правила "Формули 1", які вступили в силу у 1947 році.
1947 прийнято вважати початком ери "Королівських автоперегонів — Формули 1". Саме з цього року почали проводитися змагання у класі "Формула А", він передбачав робочий об'єм атмосферних двигунів 4500 см³, а оснащених компресором — 1500 см³. Цей клас і став прабатьком першої формули. Рішення про проведення чемпіонатів світу з автоперегонів у класі "Формула 1" було прийнято FIA в 1949 за ініціативою делегата від Італії Антоніо Брівіо Сфорца.
Вимоги до автомобілів з класу "Формула А" дозволяли брати участь у перегонах автомобілів довоєнної розробки, таким, як "Alfa-Romeo-158" або "Maserati-4CL".
Система нарахування очок була прямо протилежна тим, що використовувалися в чемпіонатах світу серед марок в 1925-1927 і чемпіонатах Європи у 1935-1939: там використовувалася система "штрафних" очок, і завданням учасників було набрати їх якомога менше, а за регламентом Формули 1, очки в чемпіонаті нараховувалися за місця на фініші з першого по п'яте за наступною схемою: 8-6-4-3-2; ще одне очко присуджувалося за найкраще коло в гонці. Чемпіоном ставав гонщик, який набрав найбільшу кількість очок. У залік чемпіонату йшли чотири найкращі результати із семи етапів, причому одним з них стала американська 500-мильні перегони в Індіанаполісі — таким чином, FIA вирішила спробувати звести разом європейський і американський автоспорт, шляхи яких до того часу вже встигли дещо розійтися.
Команди та пілоти
Команда | Конструктор | Шасі | Двигун | Шини | Пілот |
---|---|---|---|---|---|
Alfa Romeo SpA | Alfa Romeo | 158 159 |
Alfa Romeo 158 1.5 L8s | P | Хуан-Мануель Фанхіо |
Джузеппе Фаріна | |||||
Луїджі Фаджолі | |||||
Редж Пернелл | |||||
Консальво Санезі | |||||
П'єро Таруффі | |||||
Scuderia Ambrosiana | Maserati | 4CLT/48 | Maserati 4CLT 1.5 L4s | D | Девід Маррі |
Девід Хемпшир | |||||
Редж Пернелл | |||||
T.A.S.O. Mathieson | ERA | E | ERA 1.5 L6s | D | Леслі Джонсон |
Automobiles Talbot-Darracq | Talbot-Lago | T26C-DA T26C T26C-GS159 |
Talbot 23CV 4.5 L6 | D | Ів Жиро-Кабанту |
Луї Роз'є | |||||
Філіп Етанселен | |||||
Ежен Мартен | |||||
Раймон Соммер | |||||
Officine Alfieri Maserati | Maserati | 4CLT/48 | Maserati 4CLT 1.5 L4s | P | Луї Широн |
Франко Роль | |||||
Enrico Platé | Maserati | 4CLT/48 | Maserati 4CLT 1.5 L4s | P | Туло де Граффенрід |
Бірабонгзе Банубанд | |||||
Scuderia Achille Varzi | Maserati | 4CLT/48 4CL |
Maserati 4CLT 1.5 L4s Maserati 4CL 1.5 L4s |
P | Хосе Фройлан Гонсалес |
Альфредо Піан | |||||
Нелло Пагані | |||||
Тоні Бранка | |||||
Equipe Gordini | Simca-Gordini | T15 | Simca-Gordini 15C 1.5 L4s | E | Робер Манзон |
Моріс Трентін'ян | |||||
Scuderia Ferrari | Ferrari | 125 166F2-50 275 375 |
Ferrari 125 F1 1.5 V12s Ferrari 166 F2 2.0 V12 Ferrari 275 F1 3.3 V12 Ferrari 375 F1 4.5 V12 |
P | Луїджі Віллорезі |
Альберто Аскарі | |||||
Раймон Соммер | |||||
Доріно Серафіні | |||||
Scuderia Milano | Maserati-Speluzzi | 4CLT/50 | Speluzzi 1.5 L4 | P | Феліче Бонетто |
Франко Комотті | |||||
Milano-Speluzzi | 1 | Феліче Бонетто | |||
Ecurie Lutetia | Talbot-Lago | T26C-DA | Talbot 23CV 4.5 L6 | D | Ежен Шабу |
часні заявки | Maserati | 4CL 4CLT/48 |
Maserati 4CL 1.5 L4s Maserati 4CLT 1.5 L4s |
D | Джо Фрай |
Брайан Шоуі-Тейлор | |||||
Тоні Бранка | |||||
Пауль Піч | |||||
ERA | E B A |
ERA 1.5 L6s | D | Пітер Волкер | |
Тоні Ролт | |||||
Кат Гаррісон | |||||
Боб Джерард | |||||
Talbot-Lago | T26C | Talbot 23CV 4.5 L6 | D | Джонні Клез | |
Філіп Етанселен | |||||
Ежен Шабу | |||||
Луї Роз'є | |||||
Анрі Луво | |||||
Гаррі Шелл | |||||
П'єр Левег | |||||
Раймон Соммер | |||||
Шарль Поцці | |||||
Гі Мересс | |||||
Alta | GP | Alta 1.5 L4s | D | Джо Келлі | |
Джефф Кросслі | |||||
Cooper-JAP | T12 | JAP 1.1 V2 | D | Гаррі Шелл | |
Ferrari | 125 | Ferrari 125 F1 1.5 V12s | D | Пітер Вайтгед | |
Ferrari-Jaguar | 166S | Jaguar XK 3.4 L6 | P | Клементе Біондетті |
Чемпіонат
Гран Прі Великої Британії
Перший чемпіонат світу відкрився 13 травня 1950 перегонами на Гран Прі Великої Британії на трасі Сільверстоун. Несподіванок вона не піднесла: заводська команда "Alfa-Romeo", зі своїми автомобілями моделі "-158" домінувала на гоночних трасах в післявоєнні роки, не підвела і тут. Три її основних гонщика — Джузеппе Фаріна, Хуан Мануель Фанхіо і Луїджі Фаджолі — зайняли перші три місця на старті. Фанхіо був змушений зійти через поломку двигуна, і першим до фінішу прийшов Фаріна, на 2,6 секунди випередивши Фаджолі. Інші два місця у заліковій п'ятірці дісталися гонщикам на французьких "Talbot-Lago-T26C" — Іву Жіро-Кабанту і Луї Розьє, — але вони програли Фаріна по два кола.
Гран-Прі Монако
На наступному етапі — Гран-Прі Монако 21 травня — вже на старті стався великий завал, в результаті якого з перегонів відразу вибуло дев'ять учасників, в тому числі Фаріна і Фаджолі. За їхньої відсутності Фанхіо, який, вигравши старт з поул-позиції, уникнув всіх колізій, виграв з середньою швидкістю 98,70 км/г (ці перегони досі залишаються найповільнішими в історії чемпіонатів світу). Друге місце з колом відставання зайняв італієць Альберто Аскарі, що представляв тут команду дебютанта "Ferrari". Третім став знаменитий гонщик довоєнних років Луї Широн на заводській "Maserati", четвертим — Раймон Соммер на "Ferrari" (їхнє відставання від Фанхіо склало вже два і три кола відповідно).
Індіанаполіс
Третім етапом чемпіонату офіційно вважалася американська 500-мильні перегони в Індіанаполісі. Але ніхто з основних учасників чемпіонату туди не приїхав, і в Індіанаполісі правили бал місцеві зірки. Перегони виграв Джонні Парсонс, отримавши дев'ять очок в залік чемпіонату світу.
Гран Прі Швейцарії
Потім відбувся Гран Прі Швейцарії, де тріо гонщиків "Alfa-Romeo" знову царювало на трасі. Вже звично зайнявши перші три місця в кваліфікації, а потім впоравшись з прорвом на старті вперед з другого ряду Аскарі, Фанхіо, Фаріна і Фаджолі тікали все далі й далі від решти, на чолі яких йшли Аскарі і Віллорезі на "Ferrari". У підсумку переміг Фаріна, Фаджолі став другим, відставши на 0,4 секунди, а от Фанхіо, як і в Сільверстоуні, не пощастило: поломка двигуна. Зійшли і обидва гонщики "Ferrari", і третє місце зайняв Розьє.
Гран Прі Бельгії
За підсумками чотирьох етапів таблицю чемпіонату очолював Фаріна з 18 очками. У Фаджолі було 12, а у Фанхіо — всього дев'ять. Однак аргентинець не змирився з таким станом речей і виграв п'ятий етап, який відбувся в Бельгії. Фаджолі знову зайняв друге місце, а третім став Розьє. Лідер чемпіонату, стартувавши з поул-позиції, фінішував лише четвертим, відчуваючи проблеми з трансмісією на останніх колах. Деяку інтригу в перегони вніс Соммер на "Talbot", що лідирував п'ять кіл після того, як гонщики "Alfa-Romeo" відвідали бокси для дозаправки. До нещастя, француз змушений був припинити боротьбу: згорів двигун на його автомобілі.
Гран-Прі Франції
Шостий етап Гран-Прі Франції знову закінчився перемогою Фанхіо, на рахунку якого тут було й найкраще коло. Фаджолі в третій раз поспіль фінішував другим, а третє місце зайняв Пітер Вайтгед на новій "Ferrari 375" з атмосферним двигуном, що дебютувала на минулому етапі в Спа-Франкоршамп (він, проте, був приватним гонщиком, а сама "Scuderia Ferrari" в Реймсі відсутня). Що до Фаріни, то він спочатку йшов першим, потім проблеми з подачею палива відкинули його далеко назад. Джузеппе зумів прорізати пелотон і вийти на третє місце, але лише для того, щоб незабаром зійти остаточно.
Після шести перегонів у чемпіонаті склалася така ситуація: Фанхіо мав 26 очок, Фаджолі — 24, Фаріна — 22. Тільки ці три гонщики могли розіграти між собою титул чемпіона світу: у Розьє на четвертому місці було тільки 10 очок.
Гран Прі Італії
Чемпіонат закінчувався Гран Прі Італії в Монці. Вдруге в сезоні в перший ряд стартового поля прорвався гонщик на автомобілі іншої марки, ніж "Alfa-Romeo": першим був у Монако Хосе Фройлан Гонсалес на "Maserati", а в Монці Аскарі за кермом "Ferrari" показав у кваліфікації другий результат. Зі старту перегони очолив Фаріна, постійно відбиваючи атаки Аскарі. Альберто навіть зумів на два кола вийти вперед. Фанхіо йшов на третьому місці, показавши найкраще коло в гонці, але зійшов на двадцять четвертому колі через поломку коробки передач. Трьома колами раніше зійшов і Аскарі. Обидва вони продовжили перегони: Фанхіо — на автомобілі П'єро Таруффі, а Аскарі — Доріна Серафіно.
Але якщо Аскарі вдалося фінішувати на другому місці, то Фанхіо незабаром остаточно з'їхав: згорів двигун. Фаріна виграв перегони, випередивши Аскарі на 1 хвилину 18,6 секунд, і став першим чемпіоном світу в класі Формула-1. Третім, слідом за екіпажем Аскарі — Серафіно, фінішував Фаджолі, однак до свого рахунку він нічого не додав — його 24 очки були отримані за чотири других місця — і, таким чином, став третім, маючи загальну суму очок на одне більше, ніж Фанхіо, який посів друге місце.
Аргентинець Хуан-Мануель Фанхіо в наступні роки п'ять разів ставав чемпіоном світу. Фанхіо запам'ятався одним з найбільших гонщиків Формули-1 і довгий час був рекордсменом за кількістю чемпіонських титулів.
Заліку Кубка Конструкторів в ті роки не існувало, але, якщо б він проводився, то переможцем перших перегонів Формули-1 стала б з великим відривом команда "Alfa-Romeo".