Фотій (митрополит Київський)

Фотій був родом з пелопонеського міста Монемвасії (Мальвазії).

Ще підлітком він поступив у монастир і був пострижеником старця Акакія, великого подвижника (згодом Митрополита Монемвасійського). 1408 року, коли Фотій знаходився в Константинополі з дорученням від Митрополита, постало питання про заміщення Руської кафедри після кончини Святителя Кипріана (†1406). Вибір Патріарха Матфія (1397-1410) ліг на Фотія, відомого своєю вченістю і святістю життя.

1 вересня 1408 року Святитель Фотій був возведений у сан Митрополита і через рік прибув до Русі. Півроку провів у Києві (вересень 1409 — лютий 1410), упорядковуючи справи південних єпархій Руської Церкви, що входили тоді до складу Великого князівства Литовського, точніше — Литовського, Руського і Жемойтського. Святитель бачив, що престол митрополита — духовний осередок церковного життя Русі — не може знаходитися в Київській землі, яка все більше потрапляла в залежність від католицької Польщі. За прикладом колишніх Руських митрополитів, які перенесли своє місцеперебування спочатку до Владимира, а потім до Москви, у день Великодня 1410 року прибув до Москви.

Охрестив у Слуцьку в 1420 році останнього київського князя Симена Олельковича[1]. 22 роки святитель ніс служіння Предстоятеля Руської Церкви. За складних умов воєн, міжусобиць, грабіжницьких набігів татар він зумів високо підняти духовне життя, матеріальну забезпеченість і благоустрій храмів Московської кафедри. Добробут Церкви дозволяв Святителю Фотію надавати значну допомогу Константинопольському Патріархату, що перебував тоді у скруті, укріплювати міжнародне значення Руської Православної Церкви .

Вороги не раз намагалися перешкодити церковно-патріотичному служінню Фотія. Навесні 1410 року, коли святий Фотій прибув з Москви до Володимира, хан Едигей, який розорив за два роки до того Руську землю, здійснив новий похід з метою захопити в полон самого митрополита. Татарські загони швидко узяли Володимир. Але напередодні, не підозрюючи про небезпеку, святитель виїхав у заміський Святоозерський монастир. Коли татари почали наздоганяти його, він сховався в невеликому селищі, оточеному непрохідними болотами, на річці Сеньзі. Не зумівши захопити митрополита, розлючені татари пограбували Володимир і Успенський кафедральний собор. Ключар собору Патрікей зазнав страшних тортур і прийняв мученицьку кончину від татар, але не відкрив місце, де заховав церковні святині й скарби.

Стараннями святого митрополита Фотія була відновлена єдність Руської Церкви: окрема Литовська Митрополія, встановлена під тиском князя Вітовта для південних і західних православних єпархій, 1420 року була скасована. Того ж року святитель відвідав повернені єпархії і привітав паству учительним посланням — після смерті Митрополита Григорія Цамблака.

20 квітня 1430 року святий Фотій за переказами був сповіщений ангелом про майбутню кончину і мирно помер у вказаний йому час, у день свята Положення Ризи Пресвятої Богородиці, 2 липня 1431 року.

Мощі святителя були знайдені 1471 року. В Оружейній палаті Московського кремля зберігаються два саккоси митрополита Фотія.

• Чин обрання і возведення у сан єпископа (1423)
• Повчання про важливість священного сану і обов'язки священнослужителів
• Духовний заповіт
• Спільноруське літописне зведення (бл.1423, редактор)