Франсуа Араго

Франсуа́-Жан-Доміні́к Араго́ (фр. François Jean Dominique Arago, Франсе́ск-Жуа́н-Думе́нак Араго́ кат. Francesc Joan Domènec Aragó; 26 лютого 1786 — 2 жовтня 1853) — французький науковець і політичний діяч каталонського походження.

Франсуа Араго
фр. François Arago
Ім'я при народженні фр. Dominique François Jean Arago Roig[1][2]
Народився 26 лютого 1786(1786-02-26)[3][4][…]
Естажель[1][5]
Помер 2 жовтня 1853(1853-10-02)[3][4][…] (67 років) або 1853[6]
Париж, Франція[1][5]
Поховання
Пер-Лашез : 
Країна  Франція[1]
Діяльність астроном, математик, фізик, політик, науковець, викладач університету, біограф, письменник
Alma mater Lycée François-Aragod і Політехнічна школа
Галузь фізика і астрономія
Заклад Bureau des longitudes
Посада депутат Національної асамблеї Франції, Воєнний міністр Франціїd, голова уряду Франціїd і president of the Société des gens de lettresd[7]
Відомі учні Огюстен Жан Френель, Арман Іпполіт Луї Фізо, Paul Auguste Ernest Laugierd і Оґюст Конт
Членство Лондонське королівське товариство, Французька академія наук, Паризьке філоматичне товариствоd, Королівське товариство Единбурга, Шведська королівська академія наук, Баварська академія наук, Петербурзька академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Варшавське товариство друзів наукd, Прусська академія наук, Національна академія наук Італіїd, Паризька медична академія, Нідерландська королівська академія наук і Туринська академія наук[5]
Відомий завдяки: дослідження магнетизму та дисперсії світла
Рід Arago familyd[1]
Батько François Bonaventure Aragod[1]
Мати Marie Aragod[1]
Брати, сестри Jean Aragod[1], Жак Араго[1], Étienne Aragod[1], Victor Aragod[1] і Joseph Aragod[1]
Діти Emmanuel Aragod[1] і Alfred Aragod[1]
Нагороди


citizen of Edinburghd (1834)

медаль Румфорда (1850)

почесний член Королівського товариства Единбургаd

Член Американської академії мистецтв і наук

іноземний член Лондонського королівського товариства

Автограф
 Франсуа Араго у Вікісховищі

Член Паризької академії наук (з 1809 р.) і її секретар (з 1830 р.). З 1851 р. — директор Паризької астрономічної обсерваторії.

Відомий працями з астрономії, оптики, електромагнетизму, метеорології та фізичної географії. Дослідженнями спектрального складу світла, яке приходить до Землі від змінної зорі Алголь, Араго довів, що у міжзоряному просторі швидкості поширення світла всіх кольорів однакові (див. дисперсія світла).

Життя і праці

Франсуа Араго народився в Естажелі (поблизу Перпіньяна). У 1803—1805 роках вчився в Політехнічній школі в Парижі. У 1805 році був призначений секретарем Бюро довгот, в 1805—1809 як співробітник цього бюро працював у геодезичній експедиції в Іспанії. Протягом 1809—1831 років — професор Політехнічної школи, з 1830 року — директор Паризької обсерваторії.

У 1830—1848 роках — член палат депутатів, двічі призначався президентом Паризької муніципальної ради. Після Лютневої революції 1848 року увійшов до складу тимчасового уряду, спочатку займав пост міністра флоту і армії, потім — президента Виконавського комітету.

Наукові роботи відносяться до оптики, електромагнетизму, астрополяриметрії, а також до історії астрономії, фізики і математики. Відкрив (1811) хроматичну поляризацію світла, сформулював (1811) умови, необхідні для виникнення кілець Ньютона, вперше спостерігав (1812) обертання площини поляризації в кварці, відкрив часткову поляризацію світла при віддзеркаленні та заломленні. Першим спостерігав (1820) намагнічування залізної тирси електричним струмом, відкрив (1824) магнетизм обертання — дія металевого диска, що обертається, на магнітну стрілку.

Створив низку оптичних приладів для астрономії, фізики та метеорології. У 1811 році сконструював полярископ для визначення ступеня поляризації. За допомогою цього приладу вперше вивчив поляризацію випромінювання сонячної корони, кометних хвостів, поверхні Місяця; відзначив, що поляризація світла від місячних морів більша, ніж від материкових ділянок. У 1815 році створив ціанометр для вимірювання ступеня блакиті неба (пізніше цей прилад використовувався для визначення глибини моря). У 1833 році побудував фотометрію для визначення блиску зірок. Удосконалив окулярний мікрометр для вимірювання малих кутів і визначав з його допомогою діаметри планет.

Низка досліджень присвячена атмосферній оптиці. У 1805—1806 роках разом з Ж. Б. Біо вивчав чинники, що впливають на рефракцію світла в земній атмосфері, і експериментально довів, що головними є температура і тиск повітря, а вплив вологості неістотний. Пояснив мерехтіння зірок явищем інтерференції та асиметрією шарів атмосфери щодо спостерігача. У 1809 році знайшов, що випромінювання денного неба частково поляризоване і що максимальна поляризація спостерігається на відстані 90 від Сонця, знайшов точку на небі з нульовою поляризацією (нейтральна точка Араго).

Справив великий вплив на французьку науку. Підтримав О. Френеля в розробці хвильової теорії світла. За його вказівками Іпполіт Фізо і Леон Фуко зміряли швидкість світла й отримали перші фотографії Сонця, а Урбен Ле Вер'є зайнявся вивченням руху Урану, що привело його до відкриття Нептуна.

Араго був талановитим популяризатором науки. З 1813 по 1846 рік регулярно читав у Паризькій обсерваторії лекції для широкої публіки. Автор «Популярної астрономії» (т. 1-4, 1854—1857), а також «Біографій знаменитих астрономів, фізиків і геометрів» (т. 1-3, 1859—1861).

Іноземний почесний член Петербурзької АН (1829).

Див. також

Примітки
  1. Pouvoirs et société / за ред. G. Bonet — Publications de l'olivier, 2011. — Т. 1. — 699 с.
  2. http://archives.cd66.fr/mdr/index.php/docnumViewer/calculHierarchieDocNum/325051/322715:328129:328130:325051/922/1152
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Архів історії математики Мактьютор
  5. Туринська академія наук — 1757.
  6. Library of the World's Best Literature / за ред. Ч. Д. Уорнер
  7. https://www.sgdl.org/17-sgdl/presentation/82-presidents-sgdl

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.