Френсіс Бекон

Френсіс Бекон
англ. Francis Bacon
Західна філософія
Народження 22 січня 1561(1561-01-22)
Стренд, Лондон
Смерть 9 квітня 1626(1626-04-09) (65 років)
Хайгейт, Міддлсекс
Пневмонія
Поховання St Michael's Church, St Albansd
Громадянство (підданство)  Королівство Англія
Національність англійці
Знання мов
  • латина і англійська[1]
  • Ім'я при народженні Francis Bacon
    Діяльність
  • письменник, суддя, політик, адвокат, астролог
  • Член Gray's Innd
    Школа / Традиція Філософія Відродження
    Основні інтереси Натурфілософія, Філософська логіка
    Значні ідеї емпіризм
    Вплинув Томас Гоббс, Ісаак Ньютон, Джон Локк, Вільям Петті, Енциклопедисти, Томас Джефферсон
    Alma mater Триніті-коледж (Кембридж) і Університет Пуатьє
    Літературний напрям eмпіризм
    Зазнав впливу
  • Вчителі John Whitgiftd
    Історичний період XVI —XVII століття
    Титул віконт
    Посада член Палати громад у Парламенті Англіїd, Attorney General for England and Walesd, Member of the 1572-83 Parliamentd[2], Member of the 1584-85 Parliamentd[2][2], Member of the 1586-87 Parliamentd[2][2], Member of the 1589 Parliamentd[2][2], член Парламенту 1593d[2][2], член Парламенту 1597-1598d[2][2], член Парламенту 1601d[2][2], член Парламенту 1604-1611d[2][2], член Парламенту 1614d[2][2] і лорд-канцлер Англії
    Конфесія англіканство
    Батько Nicholas Bacond[3][4]
    Мати Anne Bacond[3][4]
    Брати, сестри Elizabeth Bacond, Anthony Bacond[4], Nathaniel Bacond, Edward Bacond, Sir Nicholas Bacon, 1st Baronet, of Redgraved і Anne Bacond[4]
    У шлюбі з Alice Barnhamd[4]
    Автограф
    Нагороди

     Френсіс Бекон у Вікісховищі
     Висловлювання у Вікіцитатах

    Сер Фре́нсіс Бе́кон (англ. Francis Bacon, 22 січня 1561, Лондон 9 квітня 1626) — англійський політик, державний діяч, вчений, філософ і есеїст. Лорд-хранитель Малої печатки і Лорд-канцлер Англії в 1617—1621 роках. Один із творців емпіризму філософського напряму, який твердить, що головне — власний досвід.

    Став лордом-канцлером у 1618 році й того ж року, будучи викритим у хабарництві, був оштрафований на 40000 фунтів (згодом суму було зменшено королем). Провів 4 дні в лондонській в'язниці.

    Помер у віці 65 років після того, як проводячи досліди із заморожування м'яса для його тривалого зберігання у розпал холодної зими, набивав тушку курки снігом, переохолодився та застудився. Смерть настала, ймовірно, від найчастішого ускладнення застуди пневмонії. Перед смертю Бекон начебто промовив: «І все ж таки дослід чудово вдався!».

    Його роботи: «Есе» (1597 рік), що характеризується особливою стислістю; «Успіх навчання» (1605 рік), що розглядає науковий підхід в освіті; «Новий Органон» (1620 рік), у якій він перевизначив завдання природничої науки, вбачаючи у ній засіб для експериментального відкриття і метод посилення влади людини над природою; «Нова Атлантида» (1626 рік), де він описав той утопічний стан, у якому звичайно відбувається пошук і використання наукової істини.

    Бекон розробив новий, антисхоластичний метод наукового пізнання. Догматичній дедукції схоластів він протиставив індуктивний метод, що ґрунтується на раціональному аналізі дослідних даних. Матеріалізм Бекона — непослідовний. Визнаючи об'єктивність і пізнаванність матеріального світу, активність матерії та її рух, вірячи у силу розуму і науки, Бекон робив поступки теології та дотримувався вчення про так звану двоїсту істину. Найважливіші філософські твори Бекона: «Новий Органон», «Про принципи і начала».

    Філософія Френсіса Бекона

    Bacon, Sylva sylvarum

    Філософія Френсіса Бекона присвячена свідомій спробі формування науки та наукового пізнання. Трактат у вигляді проєкту (який не був завершений повністю) «Великого відродження наук», доповнений 1620 року трактатом «Новий Органон», є найпопулярнішим у філософії минулого та сьогодення.

    Бекон послідовно піддав критиці філософію як форму споглядання і пропагує філософію, як науку про реальний світ, що базується на дослідному пізнанні. Такою позицією він, власне, висловив нову фундаментальну ідею, що лягла у фундамент сучасного природознавства, об'єктивного пізнання дійсності. Його творчість у багатьох місцях пронизана компромісом концепції «двоїстої істини», тобто істини «одкровення», істини про Бога (теологічної істини) та істини філософської, тобто істини, відкритої в науковому пізнанні.

    Місце науки Бекон вбачав у вирішенні суспільних проблем і суперечностей сучасного йому суспільства. Визначаючи місце науки, Бекон визначив цілі наукового пізнання: «істинні цілі науки, щоб не займалися нею ні задля свого духу, ні задля вчених дискусій, ні задля приниження інших, ні задля користі та слави, ні задля влади, а задля того, щоб мати від неї користь та успіх самого життя суспільства». Цьому спрямуванню науки підкорив Бекон і наукові методи, завдання яких він вбачав у пізнанні об'єктивного, реально існуючого світу. Незалежним від суб'єктивних спрямувань людини знаряддям такого пізнання він визнав експеримент та його наслідки. Ідеалом наукового знання визнав відсутність розбіжності між думками та речами. Саме для подолання такої розбіжності Бекон сформулював принципи наукового методу в «Новому Органоні».

    Теоретичне обґрунтування емпіризму

    Згідно з теорією двоїстої істини Бекон здійснив розрізнення чуттєвої та розумної душі людини. Розумна душа входить у людину за божественним провидінням, вона є предметом теології, а чуттєва душа має всі характеристики тілесності, вона є предметом філософських досліджень. Таким поділом він створив для науки концепцію, яка дає змогу вивчати людину, її вчинки. Вихідним моментом пізнавальної діяльності Бекон визнав чуттєвість. Тому його часто називають засновником емпіризму — філософського напряму, що будує свою гносеологію, аналізуючи чуттєве пізнання і досвід. Головна теза емпіризму полягає в такому трактуванні:

    «немає нічого в розумі, що до цього не пройшло через чуття».

    Теоретичне обґрунтування емпіризму, дане Беконом, визнають найдовершенішим серед різних напрямів філософії та серед природознавців.

    Емпірія — досвід, спирання на експериментальне дослідження (а не на ізольоване чуттєве сприйняття) — був для нього вихідним пунктом нового наукового методу, який доповнюється систематичною логічною роботою. Саму логіку він розумів як знаряддя пізнання — органон. Однак запропонована і детально опрацьована Беконом логіка кардинально відрізняється від арістотелівської, що спиралася на теорію силогізму. Критика Беконом силогістики базується на виявленні того факту, що дедуктивна логіка не здатна відійти від знаків, слів до понять. Жодна освічена людина не може сумніватися у тому, що два терміни, які збігаються у середньому терміні, збігаються взаємно. Однак, Бекон при цьому вважав, що силогізми будуються з суджень, судження — зі слів, а слова є лише знаками понять. Для істинного пізнання важливо мати справу з самими поняттями та їх джерелом.

    Чотири ідоли

    Створення нової науки та філософії, вважав Бекон, можливе лише після усвідомлення причин, що ведуть до помилок. Головну ваду він вбачав у застосуванні традиційних форм мислення, які базуються на логічній науці Арістотеля, розповсюдженій серед європейців християнством. Така логіка створює своїх ідолів (поширені помилки). Бекон вирізняв чотири види ідолів: ідоли роду, ідоли печери, ідоли ринку (площі), ідоли театру.

    1. Ідолів роду та печери він визнав вродженими, такими, що випливають з природних властивостей душі, тоді як ідоли ринку та театру є набутими в інтелектуальному розвитку людини. Ідоли роду криються в самих чуттях людини. Усі чуттєві сприйняття, думки стосуються властивостей людини, а не дійсності. Людина, як криве люстерко, змішує свою природу та природу речей, не вирізняючи їх чітко. Подолання вад людської природи полягає у послідовному дотриманні правил нової індуктивної логіки, яку запропонував Бекон. Головне з цих правил полягає у постійній емпіричній перевірці уявлень людини: відповідають наші уявлення дійсності чи ні.
    2. Ідоли печери — це особисті вади конкретної людини, причина яких може бути різною: погане виховання, психічна неврівноваженість, власні уподобання, власні упередження тощо. Якщо ідоли роду є обумовленими загальною для усіх людей природою — створювати судження за аналогією з власними здібностями, то ідоли печери обумовлені індивідуальною природою особи, властиві лише відповідним групам, індивідам.
    3. Ідоли площі — перешкоди, що виникають внаслідок спілкування між людьми за допомогою слів.
    4. Ідоли театру не властиві людині від народження, вони виникають внаслідок підкорення розуму хибним уявленням. У багатьох випадках значення слів були встановлені, не виходячи із сутності речей, а на основі випадкового враження від зустрічі з предметом. Ідоли театру — перешкоди, що народжуються серед вчених з причини некритичного засвоєння помилкової думки.

    Істинний метод пізнання за Беконом

    Використання дедуктивного методу (дедуктивної форми побудови думки) часто призводить до випадків, коли незначна помилка в загальному судженні, під час створення визначення властивостей одиничного, стає вирішальною в уявленні людини. Тому мислення від загального до особливого та одиничного, згідно з висновком Бекона, не можна визнати чітким у науковому пізнанні. Знання різних перешкод, що виникають під час дослідження природи, запобігає виникненню деяких помилок. Однак це знання лише негативне, а не позитивне, таке, що спрямовує пізнання. Вивчаючи історію науки, Бекон дійшов висновку, що існує два шляхи дослідження: метод догматичний (дедуктивний) та метод емпіричний (індуктивний). Саме емпіризм уможливлює звільнити пізнання від суб'єктивізму догматики, робить пізнання позитивним, незалежним від уяви. Вчений, який керується індукцією, підкоряє свою суб'єктивність властивостям дійсності, тому має знання, які не залежать від особистих уподобань, авторитету та інших ідолів пізнання. Об'єктивне знання природи проголошують ідеалом науки. Однак і чистий емпіризм не дає змоги піти далі фактів, явища до пізнання суті. Тому потрібна інтелектуальна переробка емпіричного матеріалу. Істинний метод пізнання складається з інтелектуальних дій щодо переробки матеріалу, який отримано через досвід. Вчений, що керується таким методом, схожий на бджолу, що збирає нектар, та не залишає його у первинному вигляді, а переробляє нектар на мед.

    Основні здобутки

    Френсіс Бекон визначив зміст і сенс наукового методу пізнання, виділивши в ньому значення експерименту і вказав на індукцію як головний шлях до гіпотези.

    Він визначив мету науки як спосіб принести користь людству. Більшість законів природи, які здаються універсальними, як з'ясувалося, справедливі лише за певних умов, поки немає причин підозрювати обмеженість або недостатність самого наукового підходу до вивчення природи. Френсіс Бекон стверджував, що «істина — донька часу, а не авторитету».

    Бекону вдалося точно визначити не стільки мету Знання, скільки його роль у майбутньому світі технологій і, перш за все, в капіталістичній Англії.

    Послідовники

    Найзначніші послідовники емпіричної лінії в філософії Нового часу: Томас Гоббс, Джон Локк, Джордж Берклі, Девід Юм — в Англії; Етьєн Кондільяк, Клод Гельвецій, Поль Гольбах, Дені Дідро — у Франції.

    Див. також

    • 2940 Бекон — астероїд, названий на честь філософа.

    Примітки

    Література

    Посилання

    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.