Фрідріх-Вільгельм Кеттлер

Фрідріх-Вільгельм Курляндський (А. Вейгель, початок XVIII ст.)

Фрідріх-Вільгельм народився 19 липня 1692 року в Мітаві, у родині курлянсько-семигальського герцога Фрідріха-Казимира Кеттлера й бранденбурзької принцеси Єлизавети-Софії, доньки бранденбурзького курфюрста Фрідріха-Вільгельма[4][5]. Хлопчика назвали на честь діда.

22 січня 1698 року, коли Фрідріху-Вільгельму було 5 років, помер його батько Фрідріх-Казимир[4]. За законами Курляндії країною мусили керувати верховні радники, допоки новий герцог не досягне повноліття[4]. Проте 18 лютого[6] його дядько Фердинанд Кеттлер, молодший брат покійного Фрідріха-Казимира, зміг отримати від польського короля Августа II посаду опікуна і регента, і таким чином де-факто очолив герцогство[4]. Курляндське лицарство було роздратоване таким порушенням закону[4].

Одночасно, 9 липня 1698 року, завдяки тиску Брандебургу на польського короля[6], матір принца Єлизавета-Софія також була визнана співопікункою і регенткою Фрідріха-Вільгельма[4].

Коли Велика Північна війна торкнулася Курляндії-Семигалії і Карл XII розбив саксонсько-курляндське військо в битві на Дюні біля Риги 1701 року, регент Фердинанд покинув Курляндію й поселився у Данцигу[4]. Того ж року Єлизавета-Софія разом із сином і пасербицями так само назавжди покинула герцогство[4][7]. Вона поїхала до Пруссії, до Кенігсбергу, де 18 січня взяла участь у святкуваннях з нагоди коронації її брата Фрідріха I[4], а звідти вирушила до Берліна[4]. Внаслідок цього Курляндія лишалася без голови — країна переходила то в руки москвинів, то шведів.

1702 року уряд Курляндії-Семигалії офіційно позбавив Єлизавету-Софію регенства і права опіки над Фрідріхом-Вільгельмом[8]. Наступного року вона вийшла заміж вдруге за Християна-Ернеста Брандебург-Байортського й оселилася із дітьми в Байройті[9][4].

Незабаром Фрідріх-Вільгельм мусив залишити матір: він переїхав до Берліну, а потім — до Ерлангена, де вчився у місцевій лицарській академії[9]. Юнак досконало опанував латину та французьку мову[6]. Він перекладав псалми у віршах з латини на німецьку, а у віці 15 років написав коротку історію правління Бранденбурзького дому, надруковану 1707 року, чим засвідчив неповторний талант[6]. Фрідріх-Вільгельм активно переписувався із сестрами: із його листів можна довідатися про його добродушність[8].

Тим часом, після Полтавської битви московський цар Петро І шукав зближення із прусським королем Фрідріхом І, оскільки бажав закріпитися на Балтиці[9]. Під час зустрічі обох монархів, яка відбулася 26 жовтня 1709 року, вони погодилися поставити Фрідріха-Вільгельма на курляндське герцогство, якщо той одружиться із царською небогою Анною[6]. З цією метою восени[6] Петро І змусив верховних радників Курляндії-Семигалії проголосити 18-річного герцога Фрідріха-Вільгельма повнолітнім[8] і закликати його з Берліну на батьківщину[6]. Той погодився, незважаючи на протести матері, дядька Фердинанда і своєї коханої Кароліни Вольффенбюттель, яку довелося кинути[6].

Латвійський Хрест визнання, створений на базі Ордену визнання.

13 травня 1710 року юний герцог повернувся до Курляндії, діставшись Лібави[8][10][11]. Його зустрічали на радощах, з великими надіями, оскільки безлад і розруха в герцогстві досягнули межі. Боротьба партій Єлизавети-Софії й Фердинанда знесилила уряд.

Повернення Фрідріха-Вільгельма збіглося в часі із епідемією чуми, яка найбільше лютувала в 1709—1710 роках[12]. Селянські господарства постраждали настільки, що довелося завозити поселенців із Литви та острова Езель[12]. У велелюдному місті Гробін після епідемії залишилося в живих лише 5 осіб[12]. Дві третини лютеранських пасторів померли[12].

Фрідріх-Вільгельм хотів принести користь вітчизні, про що свідчать його перші кроки на посаді глави держави[12]. Так, 1710 року він заснував єдину державну нагороду герцогства — Орден Визнання (фр. Ordre de la Reconnaissance)[12], яку вручив 18 найкращим придворним[11]. Герцог швидко підкорив серця курляндського лицарства і міщанства, відкрито сповідуючи лютеранську віру і приділяючи велику увагу релігійній політиці[6]. Він також видав багато постанов, скерованих на приборкання епідемії чуми[6].

Фрідріх-Вільгельм (Й. Зизанг, XVIII ст.)

Восени 1710 року Фрідріх-Вільгельм вирушив до Петербурга для укладання шлюбу із царівною Анною Іванівною, небогою Петра І. По дорозі, в Ризі, він провів прямі переговори із Олександром Меншиковим, намагаючись усунути зловживання московських військ та домагаючись їхнього виводу з нейтральної Курляндії[6]. У Нарві герцогу довелося пройти принизливі карантинні процедури[6].

31 жовтня (11 листопада) 1710 року в Петербурзі відбулося вінчання Фрідріха-Вільгельма із принцесою Анною[12][9]. Вона мала 200 тисячі рублі посагу. Переповідають, що герцог вибрав дружину з-поміж трьох представлених йому портретів[6].

Весілля святкували аж до січня 1711 року[12]. Згодом подружжя відправилося до Курляндії-Семигалії, але Фрідріх-Вільгельм по дорозі захворів і помер 10 (21) січня 1711 року в Кіппінгсофі, Інгерманландія[12][9]. Його тіло доставили до Мітави і 4 березня поховали у родовій усипальниці Мітавського палацу[12]. Причина смерті лишилася невідомою: можливо він став жертвою чуми, або отруєння[6].

Курляндія-Семигалія фактично опинилася під російським контролем. Овдовіла герцогиня Анна залишилася в Мітаві із московськими військами і, не відмовляючись від прав чоловіка, вступила у конфлікт за курляндський трон із його дядьком Фердинандом[6]. Вона де-факто правила Курляндією аж до 1730 року, після чого зайняла російський імператорський престол[13].

• Mienicki, R. Diarjusz Walnej Rady Warszawskiej z roku 1710. Wilno, 1928.

• Arbusov, L. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.
• Cruse, K. W. Curland unter den Herzögen. Mitau: Reyher, 1833, Bd. 1, S. 217–237.
• Gebhardi, L. A. Geschichte des Herzogtums Kurland und Semgallen. Halle, 1789. S. 119.

• Schiemann, Theodor. Friedrich Kasimir Kettler // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1882, Band 15, S. 685–688.
• Neander, Irene. Friedrich Kasimir Kettler. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1961, Band 5, S. 513 f. (Digitalisat).
• Friedrich Wilhelm // Deutschbaltisches biographisches Lexikon 1710–1960. Köln-Wien, 1970, S. 230.
• Przyboś, A. Fryderyk Wilhelm // Polski Słownik Biograficzny. Kraków, 1958, T. 7, s. 166—167.