Фрідріх-Казимир Кеттлер

Софія-Амелія, перша дружина Фрідріха-Казимира

Фрідріх-Казимир народився 6 липня 1650 року в Мітаві, в родині курляндського герцога Якова Кеттлера та його дружини, бранденбурзької маркграфині Луїзи-Шарлотти Гогенцоллерн[8]. Новонароджений був найстаршим сином подружжя[9].

1658 року, під час польсько-шведської війни, шведи захопили Мітаву і полонили герцога Якова разом із родиною. В листопаді полонених перевели до Риги, а влітку 1659 року відвезли до Івангорода. Фрідріх-Казимир провів там під арештом цілий рік[10].

Після підписання Олівського миру в 1660 році герцог Яків і члени його родини отримали свободу. 7 липня вони повернувся до звільненого герцогства і тимчасово оселилися в Гробіні. Звідти герцогиня Луїза-Шарлотта вирушила до Берліна брати участь у поділі спадку своєї покійної матері[11]

Фрідріха-Казимира виховували у Берліні, при дворі його дядька, бранденбурзького маркграфа Фрідріха-Вільгельма[6]. Хлопець вчився юриспруденції та державному управлінню[1] в Ерлангенському університеті[9]. Згідно зі звітами наставника Ганса-Генріха Флеммінга курляндський принц мав деякі таланти до навчання, але був поверховим, слабовольним і нерішучим юнаком[6]. Оскільки особливих успіхів у науках не спостерігалося, хлопця відправили подорожувати європейськими дворами[6]. Завдяки цьому він вивчив декілька іноземних мов[9].

Під час тривалого перебування у Франції Фрідріх-Казимир дуже сильно захопився французькою придворною культурою і ледь не навернувся до католицизму[6]. Його вихователям здавалося, що він і справді прийняв нову віру таємно[6]. Аби врятувати принца від віровідступництва і французького впливу, бранденбурзький маркграф Фрідріх-Вільгельм, відправив його в 1672 році на військову службу до протестантської Голландії[6].

Протягом 1672—1674 років Фрідріх-Казимир командував курляндським кавалерійським полком у французько-голландській війні[6]. До його почту входив Франц Лефорт, один із майбутніх реформаторів Московії. На голландські гроші принц додатково найняв у Курляндії ще три полки добровольців під командуванням Шедля, які вирушили з Лібави на кораблі «Яків» до Голландії[9].

Фрідріх-Казимир відзначився у ряді боїв проти французів[6], але через санкції, які французький король Людовик XIV наклав на герцогство Курляндії та Семигалії, а також протести польського сейму[9], був змушений полишити театр бойових дій зі своїми військами. Принц тривалий час мешкав Німеччині[6], не повертаючись додому.

15 (25) жовтня 1675 року Фрідріх-Казимир одружився в Гаазі із графинею Софією-Амалією, донькою нассау-зігенського графа Генріха[12][1]. За іншими даними весілля відбулося 5 жовтня 1675 року[9], або у вересні 1678 року в Мітаві[6]. У цьому шлюбі Софія народила сина і 4 доньки[1].

Після одруження Фрідріх-Казимир став допомагати батькові Якову в управлінні Курляндсько-Семигальським герцогством[6]. За батьківським заповітом від 1677 року він отримав маєтки і рудник у Бранденбурзі, а також інші доходи, переважно з торгівлі із датськими володіннями в Норвегії та Ісландії[9].

1 січня 1682 року, після смерті герцога-батька Якова, Фрідріх-Казимир очолив Курляндію та Семигалію[6][9].

18 березня 1683 року він отримав інвеституру від Речі Посполитої у Варшаві, склавши васальну присягу на вірність польському королю Яну III. Церемонія відбувалася за посередництва курляндського посла, барона Генріха Путткамера, а також ландмаршала Дітріха Альтенбокума, в присутності братів нового герцога — Фердинанда і Олександра[9].

Головною проблемою для Фрідріха-Казимира стало питання спадщини його братів Фердинанда і Олександра, які вимагали справедливого поділу землеволодінь покійного батька[6]. За втручання короля Яна ІІІ і Речі Посполитої герцог викупив частку братів за величезну суму — 200 тисяч таллерів[9]. Внаслідок цього усе герцогство опинилося у великій фінансовій скруті[6].

Фрідріх-Казимир не мав видатних управлінських здібностей батька. Він намагався підтримувати промисловість і розвивати торгівлю, але йому бракувало системності і наполегливості[9]. Погана організація господарства й високі податки не приносили бажаного прибутку, тому герцог став закладати лихварям майно або продавати іноземцям мануфактури і підприємства, засновані його ж батьком[6][8]. Відбулося знецінення монети, що поглибило економічну кризу.

За правління Фрідріха-Казимира розквітло військове найманство задля поповнення державної скарбниці[6]. Так, 1682 року він уклав із датським королем Крістіаном V угоду про постачання 1,2 тисяч курляндських вояків до Данії в обмін на золото[6]. Подібні угоди існували з Бранденбургом, Голландією, Швецією, Священною Римською імперією.

На відміну від своїх попередників, Фрідріх-Казимир скеровував гроші не на великі політичні проекти, а на розкоші[6]. Він хотів перетворити Мітаву на Версаль[9]: часто проводив пишні бали і бенкети, соколині лови і військові паради[6]; утримував французькі оркестри[9], італійську оперу[9][8], придворну капелу, мисливський відділ, велику конюшню, а також потішну гвардію із 66 кінних лейб-гвардійців, 95 піхотинців і 70 драгунів[8][1]. Крім цього, щедрий, але марнославний герцог фундував великі сади і парки за французьким взірцем[8].

Наслідки такого господарювання позначилися на репутації герцогства і Фрідріха-Казимира[6]. Курляндське лицарство, яке корилося волі його батька-будівника, перестало слухатися герцога-гультяя. Деякі поміщики відмовлялися складати присягу на вірність новій владі[9]. Загравання Фрідріха з міщанством, зривання ландтагів і скуповування шляхетського землеволодіння налаштувало проти нього більшість лицарів. Деякі з них скаржилася польській короні про недієздатність Фрідріха-Казимира, вимагаючи його відставки[6].

1683 року спалахнула Велика турецька війна, а з нею — польсько-турецька. Як васал польської корони Фрідріх-Казимир був змушений взяти у ній участь. Податковий тягар на населення герцогства збільшився[6].

1685 року Фрідріх-Казимир особисто очолив контингент курляндських військ і прибув у розпорядження гетьмана Станіслава Яблоновського[9][13]. Разом із поляками та русинами курляндці ходили походом на Буковину, але особливих звитяг не здобули[6].

Поряд з цим Фрідріх-Казимир готувався до майбутнього зіткнення зі Швецією у Великій Північній війні[6]. Міждержавна торгівля на Балтиці, що була найважливішим джерелом доходу герцогства, стала занепадати[6].

За правління Фрідріха-Казимира загострилося релігійне протистояння між лютеранами і католиками в Курляндії та Семигалії. Нехтуючи обуренням місцевої громади, герцог дозволив єзуїтам збудували резиденцію у Мітаві. Ландтаг критикував Фрідріха за небажання захищати лютеранську церкву, а також за потурання небезпечній ситуації в Пільтені[6] — на нього претендував католицький лівонський єпископ Миколай Поплавський, який від 1685 року з дозволу короля Яна III титулувався єпископом Пільтенським[6].

1685 року герцог уклав із Пільтеном договір, пішовши назустріч місцевому лицарству. Він прагнув зламати опір опозиційної партії, що мала підтримку в Польщі[8].

Тим не менш, Фрідріх-Казимир, який з юності симпатизував католикам, не бажав виконувати своїх обов'язків захисника лютеранства. Лише після смерті герцога та закінчення Великої Північної війни активність католицьких місіонерів у Курляндії різко зменшилася[6].

Єлизавета-Софія, друга дружина Фрідріха-Казимира

1688 року Фрідріх-Казимир втратив дружину Софію-Амелію. Аби розвіятися, він вирушив у подорож по Німеччині, яка тривала аж три роки і спустошила державну скарбницю[6].

Герцог двічі відвідав Карлсбад, а також побував у Гаазі, де зустрічався із Вільгельмом ІІІ Оранським[9]. 14 січня 1690 року, перебуваючи у Відні, Фрідріх-Казимир отримав від імператора Священної римської імперії омріяний спадковий титул «ясновельможного» як подяку за постачання курляндських солдатів[6]. Це звертання стало доповненням до титулу імперського князя, який отримав його батько для себе і своїх нащадків ще 1654 року[6].

Невдовзі після цього, 29 квітня 1691 року у Берліні Фрідріх-Казимир одружився зі своєю кузиною, Єлизаветою-Софією, донькою бранденбурзького курфюрства Фрідріха-Вільгельма[8][6][9]. Вона поділяла смаки і схильності чоловіка, внаслідок чого пишність і витрати мітавського двору лише збільшилися[8][6].

Від батька Фрідріх-Казимир перейняв величезне заморське багатство: колонію на Тобаго, землі в Гамбії, а також численний курляндський флот. Однак ефективно скористатися цим спадком герцог не зміг[9].

У 1684 і 1686 роках він відправив експедиції на чолі з капітаном Шеллем і маршалом Альтенбокумом для підтримання торгівлі із американською колонією на Тобаго. Обидві місії виявилася безуспішними — 1690 року останні курляндські колоністи покинули цей острів і повернулися до Європи[9].

Не бачачи перспектив у розвитку колоній, Фрідріх-Казимир двічі намагався продати Тобаго бранденбурзькому курфюрсту в 1687 і 1691 роках, але непомірна ціна та невирішеність питання приналежності острова, на який претендувала Англія, зірвали ці проекти[9]. Врешті-решт, 1693 року герцог віддав знелюднену колонію англійцям.

24 квітня 1697 року Фрідріх-Казимир приймав у Мітаві московського царя Петра І, який інкогніто їхав до Європи[6]. Сподіваючись на союз Курляндсько-Семигальського герцогства із Московією в боротьбі проти Швеції, герцог запропонував царю укласти міждинастичний шлюб. Петро І пообіцяв видати одну з царівн за малолітнього спадкоємця курляндського престолу Фрідріха-Вільгельма, рідного сина Фрідріха-Казимира[6].

Згодом цією царівною стала Анна, небога Петра І, майбутня російська імператриця. Шлюб між нею і Фрідріхом-Вільгельмом, став фатальним для Курляндського герцогства: воно потрапило в орбіту московитів, які інтригами вижили династію Кеттлерів і через сторіччя анексували його[6].

22 січня 1698 року Фрідріх-Казимир помер у Міттаві. Його сину-спадкоємцеві Фрідріху-Вільгельму було лише 5 років. За законом управління герцогством мусило перейти до регентів — верховних радників[8].

• Castelli, Nicolò di. Paean Epithalamius, Cum Serenissimus &c. Princeps ac Dominus Dn. Fridericus Casimirus, Curlandiae & Semigalliae Dux, &c. &c. auspicatissimo connubio sibi iungeret Serenissimam Principem ac Dominam Dn. Elisabetham Sophiam, Marchionissam Brandenburgicam &c. &c. Halle, Saale : Universitäts- und Landesbibliothek Sachsen-Anhalt, 1691.
• Brandts, J.C. Aufzeichnungen über Ereignisse und Hoffestlichkeiten aus der Zeit Herzog Friedrich Casimirs von Kurland und den nächstfolgenden Jahren 1689-1701. Mitau: Steffenhagen, 1892.
• Ms.L.s. (F. Casimirus) to Charles Middleton, 2nd earl of Middleton; Mitaviae [i.e. Mitau 21 Aug 1686.]

• Arbusov, L. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.
• Cruse, K. W. Curland unter den Herzögen. Mitau: Reyher, 1833, Bd. 1, S. 192—216, 326—345.
• Gebhardi, L. A. Geschichte des Herzogtums Kurland und Semgallen. Halle, 1789. S. 109—119.
• Eckert, W. Kurland unter dem Einfluss des Merkantilismus. Riga, 1927.
• Schiemann, Th. Herzog. Friedrich Wilhelm // Baltische Monatsschrift. 1873, Bd. 22 (4) 
• Seraphim, A. Die Geschichte Des Herzogtums Kurland: 1561—1795. Reval: F. Kluge, 1904.
• Wittram, R. Baltische Geschichte. Munich: Verlag R. Oldenbourg, 1954.
• Ziegenhorn, Christoph Georg von. Staatsrecht der Herzogthümer Curland und Semgallen. Königsberg, 1772.

• Schiemann, Theodor. Friedrich Kasimir Kettler // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1882, Band 15, S. 685–688.
• Neander, Irene. Friedrich Kasimir Kettler. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1961, Band 5, S. 513 f. (Digitalisat).
• Przyboś, A. Fryderyk Kazimierz ks. kurlandski (1650-1698) // Polski Słownik Biograficzny. Kraków, 1958, T. 7, s. 165—166.