Фрідріх Карл фон Шенборн-Бухгейм

Після придушення повстання Ференца Ракоці ІІ у 1711 році маєтки повстанців перейшли до рук габсбурзької династії разом із маєтком Ференца Ракоці II. Новим господарем цих маєтків став Лотар Франц фон Шенборн — єпископ Бамберга і архієпископ Майнца. Таким чином був покладений початок династії в нашому краї[7].

Маєтки князя Ракоці і повстанців 31 липня 1728 року були подаровані цісарем Карлом VI 75-річному архієпископу, який доручив керівництво маєтками кузену Фрідріху-Карлу Шенборну як спадкоємцю, бо старий Лотар Шенборн не мав угорського громадянства[7].

Шенборнівська домінія складалася з 152 сіл, 15 присілків, 4 торгових міст, а в купленому від княгинь Софії Баторі і Естергазі знаходилося ще 33 села. У документі від 5 вересня 1728 року говориться, що третина домінії — це низина з доброю землею, решта — гірська земля і ліси[7].

Цісар Карло VI в дарчому листі Францу Лотару Шенборну 13 липня 1728 року пише, що панство подаровано йому навічно. Та в кінці січня 1729 року старий архієпископ помирає. Його секретар Бауер прибуває в Мукачево, щоб тимчасово перебрати маєток. А 30 січня 1729 року Бамберським єпископом стає Фрідріх-Карло Шенборн, який приймає спадщину усієї домінії. Він призначає двох адміністраторів: окремо для Мукачівської і окремо для Чинадіївської домінії, які два рази на місяць мали йому подавати звіт про господарські справи.[7].

Листи з Мукачева до Франконії йшли 15 днів. Для перевірки правдивості інформації Шенборн посилає інспекторів, які проводять ревізію Мукачево як найбільше в домінії місто одержує від графа привілеї будувати для купців кам'яні будинки, бо місто, за описом Вайнда, «оточене водами і мочарами, і коли випадають великі дощі, до міста можна добратися тільки на човні, дерев'яні будинки в небезпеці, що їх понесе вода»[7].

Фрідріх Карл Шенборн склав план заселення гірських сіл німецькими колоністами, які б могли вплинути на доморощених своїм прикладом господарювання. Граф, побачивши, що на одержаних карпатських землях мало трудового люду, особливо ремісників, виноробів, технічного персоналу, пересилає в Мукачево німецьких колонізаторів (по 50– 100 осіб), а пізніше — й цілими сім'ями. А щоб поліпшити свій матеріальний стан, запрошує з Галичини євреїв, дозволяє їм відкривати корчми[7].

Як орендарі, вони поповнювали касу домінії. Цікавим було становище різних віросповідань у домінії. Русини були греко-католиками, угорці — кальвіністами, а урядовці — римо-католиками Оскільки в домінії були тільки дві римо-католицькі церкви та одна каплиця, граф наказав архітектору Балтазарові Нейману виготовити документацію на побудову в Мукачеві греко-католицької церкви Мукачівський єпископ пообіцяв готувати священиків із селян, звільнивши їх від панщини[7].

В 1746 році раптово помер Фрідріх Карл Шенборн, і володаркою стала графиня Шенборн-Менфред, мати й опікунка малолітнього володаря домінії Євгена-Ервіна. Вона почала запрошувати колоністів із Верхньої Австрії. За правління графа Євгена-Ервіна домінія швидко стала на ноги. Він був і головою Березького комітату, розпочав першим вирощувати картоплю, соняшник, кукурудзу, розводити спеціальну породу бджіл, у маєтку було налагоджено підприємство для виготовлення свічок із воску[7].

Приділяв велику увагу розведенню садів і виноградників, продукція яких відправлялась у Відень. Берегівське вино йшло на продаж у Галичину, Україну, Росію. Було організовано виробництво пива. Підгорянська пивоварня здобула європейське визнання. В с. Великі Лучки почала працювати лісопилка. Вирощувались конопля, льон, хміль, буряк, тютюн, лікарські рослини. Домінія постійно поповнювалась найкращими породами корів, коней, овець, свиней. В с. Великі Лучки був організований кінний завод[7].

Завдяки старанням графів Шенборнів на Закарпаття переселилися справжні майстри своєї справи: спеціалісти з дерева, лісівники, будівельники мостів, млинів, бондарі, теслярі, пекарі, ковалі, мисливці, вчителі, лікарі, які несли з собою культуру та духовні цінності суспільству. Навколо Мукачева утворилося 13 німецьких сіл[7].

Перебудову на замок старого Білого палацу Ракоці у Мукачеві у 1746 році здійснювали німецькі робітники. Ними було побудовано підгорянську суконну мануфактуру, в Нижній Грабівниці — паперову фабрику, у Мукачеві та Берегові — цегельно-черепичні фабрики. В домінії запрацювали дві паленчарні, парові млини, понад 80 водяних млинів. У Грабівниці діяла фабрика з виготовлення скла і пляшок, у Сваляві — завод мінеральних вод, у Мукачеві — тютюнова фабрика[7].

Із приходом Шенборнів було переоснащено ливарний цех Шелестівського залізообробного заводу. Тут випускали плуги, січкарні, пили, вози, карети. На виставці в 1885 році, яка проходила в Будапешті, павільйон Шенборнів був одним із найкращих у Європі. Каталог-путівник складав цілу книгу[7].

Щоосені, у вересні, Шенборни влаштовували у своїх лісних володіннях відстріл диких звірів, у яких брала участь елітна аристократія Будапешта і Відня. Для цих цілей Ервін-Фрідріх Шенборн, представник п'ятого покоління Шенборнів, будує в 1889 році замок Берегвар, який декілька разів потім перебудовувався. На озері, де плавали лебеді, гості катались на човнах[7].

Ще в 1746 році Ервін Шенборн вирішив реконструювати Мукачівський замок, для цього довелося запросити керівника робіт Редера із Вюрцбурга. Відбудова замку проводилась місцевими ремісниками та силами військового гарнізону. Замок набув такого вигляду, який має сьогодні. У 1897 році в замку було встановлено орла, який тепер знаходиться в Ужгородському замку.[7].

У 1885 році Мукачівсько-Чинадіївська домінія складалася з 5 міст, 2 селищ, 175 сіл, з яких 20 були заселені частково. Домінія мала 134 тисячі гектарів, більша частина яких — ліси і полонини[7].

Після смерті Фрідріха Карла Шенборна латифундія переходила в руки нащадкам Шенборнів аж до останнього Бухгейма, який жив у Відні.[7].

У 1928 році чехословацький уряд провів земельну реформу, ліквідував Мукачівсько-Чинадіївську домінію, а її маєтки передав фірмі «Латориця» Останній із династії Шенборнів — Георг-Ервін граф фон Шенборн-Бухгейм у 1944 році залишив замок Берегвар і повернувся в Австрію. З 1945 року прилаторичні ліси перейшли у власність держави, а землі передано малоземельним та безземельним селянам, які потім перейшли колгоспам. Так закінчилась династія Шенборнів на Закарпатті[7].

Через 50 років графині Крістині Шенборн-Бухгейм вдалося відвідати місто Мукачево. Посприяв цьому тодішній міський голова Мукачева Іван Лукеча. Графиня, побачивши землю своїх предків, вирішила матеріально допомогти їй. 44 рази вона побувала в нашому краї і завжди — не з порожніми руками. Вона налагодила й зв'язки з людьми, які мали відношення до їхньої сім'ї, тепер збирає матеріали та документи про співпрацю з мукачівцями останнього графа Шенборна. Має намір організувати музей у Береґварі, який би розповів майбутньому поколінню про домінію Шенборнів на Закарпатті[7].

Графу Фрідріху-Карлу Шенборн-Бухгейму 12 лютого 1912 року присвоєно (посмертно) звання почесного громадянина Мукачева[6].

Вшанування пам'яті

вулиця Графа фон Шенборна у Мукачеві