Філарет (Амфітеатров)

18 квітня 1837 року призначений митрополитом київським.

За 20-річне служіння виявив себе як добрий пастир, що поєднував у собі усі християнські чесноти та суворо дотримувався чернецького статуту.

Вся Україна на початок 40-х рр. ХІХ ст. перебувала у глибокій соціальній та економічній кризі. Під важким ярмом кріпосного права задихалось українське православне селянство, а духовенство було пасивним свідком цього жахливого становища своєї пастви.[3]

У 40-х рр. ХІХ ст. через напружені відносини між поміщиками і кріпаками спалахнуло ряд селянських заворушень у Київській губернії. Як правило, поміщиками були поляки-католики, тому вони підозрювали православних сільських священиків у причетності до заворушень. Владика Філарет рішуче виступив на захист свого духовенства. Митрополит вказував на те, що справжня причина селянських повстань — це надмірно важке і нестерпне їх становище під владою поміщиків-поляків.[4]

Слід відмітити, що преосвященний Філарет взагалі дуже гаряче любив селянство, свідченням цього є випадок, коли владика Філарет допоміг бідному селянинові з похороном дружини.

За прикладом свого святого покровителя — преподобного Філарета Милостивого, митрополит вночі виїжджав у місто, щоб таємно подати милостиню до будинків тих сімей, які найбільше відчували матеріальну скруту. Протягом свого служіння у Києві, він виділив близько 43000 руб для дітей-сиріт, а також усе своє грошове утримування з Лаври віддавав бідним.[5]

Збереглась одна його резолюція: «Священика Н., який утискував удовиць і сиріт, піддати забороні у священнослужінні до того часу, поки він не вибачиться і не задовольнить потреб ображених ним людей, від тих прибутків, що належать йому».

Він заборонив відволікати братію монастиря на польові роботи, суворо стежив за моральним станом братії, постійно наставляв їх своїми добрими і мудрими повчаннями. Незабаром і братія стала ставитися до свого Архіпастиря з побожним шануванням і любов'ю. Сучасники говорили про владику: «Ми знали його як доблесного подвижника, встигав до того ж і виховувати подвижників».

Митрополит Філарет (Амфітеатров), будучи строгим аскетом, вимагав від усіх своїх підлеглих найперше плодів послуху і благочестя.

Митрополит написав «Дев'ять Правил» для монахів Лаври, які мали підняти молитовно-аскетичний дух української святині. Так, між іншим, 7-е правило нагадує ченцям, що вони повинні поводитись «згідно з вимогами монастирського життя» і «достойно святості місця Києво-Печерської Лаври», інакше будуть вигнані з неї.

Святитель володів даром духовного зцілення, даром чудотворення, даром чудової пам'яті і відважної молитви. Він удостоївся багатьох благодатних одкровень і видінь.

Одним з висловів його було:

«Йти завжди прямим шляхом, це було моїм постійним правилом, і було добре. Часто траплялося мені, з найперших пір служби, бувати у великій тісноті обставин, і зверху тиснуть і з боку тиснуть, а я все тримався одного прямого шляху і так міркував: як люди не хитрують, ні силуюються, а Бог всіх перемудрить і пересилить».

Відновив Голосіївську та Китаївську пустині, створив Києво-Софійське духовне училище.

Найголовнішу увагу було звернено на благоустрій Києво-Печерської Лаври. Перед побудовою кам'яних храмів, на думку святителя Філарета, потрібно розбудувати внутрішні храми у серцях ченців і настоятелів монастирів.

У зв'язку із збільшенням чисельності послушників і ченців Лаври було добудовано ряд братських корпусів, а також збільшено ризницю. Разом з тим було звернено увагу на Лаврську друкарню, яка була на той час чи не єдиним духовним органом у Києві. За наказом митрополита її корпус перебудували, а на території Лаври відкрили крамницю для продажу церковних книг. У 1851 р. було збудовано новий будинок, який мав стати складом для зберігання книг.

У 1856 р. митрополит Філарет відсилає замовлення у Берлін на закупівлю восьми друкарський верстатів. Після цього справа з книгодрукуванням вийшла на зовсім інший рівень. З благословення владики у друкарні було видано значним накладом Часослови і Псалтирі. 42000 екземплярів цих видань розійшлись одразу ж після випуску. За цими книгами навчалось грамоти усе підростаюче покоління часів митрополита Філарета не тільки України, але й сусідніх з нею білоруських і російських губерній.[6]

Особливо урочисто було відсвятковано при владиці Філареті облаштування благоустрою Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Не без впливу митрополита, відома тодішня благодійниця — графиня Анна Орлова пожертвувала 40000 руб. на влаштування срібної раки і гробниці для мощей св. Варвари.