Хамраєв Рустам Шонійозович

Руста́м Шонійо́зович Хамра́єв (рос. Рустам Шаниязович Хамраев) (29 листопада 1975, Луцьк, УРСР — 17 червня 2014, Металіст, Луганська область, Україна) — український військовик, доброволець 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України, Почесний громадянин міста Луцька, Почесний громадянин Волинської області. Герой України і Народний Герой України.

Хамраєв Рустам Шонійозович
 Солдат
Загальна інформація
Народження 29 листопада 1975(1975-11-29)
Луцьк
Смерть 17 червня 2014(2014-06-17) (38 років)
с. Металіст, Луганська область,
Поховання Гаразджа
Військова служба
Роки служби

1993-1995

2014
Приналежність  Україна
Вид ЗС

Прикордонна служба

Збройні сили
Рід військ

Прикордонні війська

Сухопутні війська
Формування Батальйон «Айдар» Збройних Сил України
Війни / битви Російсько-українська війна
• Бої під Металістом
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «Народний Герой України»
Медаль «За жертовність і любов до України»

Життєпис

За національністю узбек, громадянин України. Його батько — узбек, мати — українка. В 1993—1994 роках служив в Прикордонних військах, в 1995-ому році — в Сухопутних військах Збройних сил України, військову присягу Україні і українському народові склав 26 грудня 1993 року.

Євромайдан

Один із найактивніших учасників Революції Гідності, Євромайдану. На Майдані був з самого його початку — з кінця листопада 2013 року. Вступив до Самооборони Майдану, боєць 14-ї сотні «Вільні люди», після того як «беркутівці» розбили цю сотню, і в ній майже нікого не залишилось — перейшов у 38-у сотню. В лютому під час вуличних боїв у Києві стояв на барикадах, ризикуючи життям, із-під куль снайперів діставав поранених та вбитих своїх побратимів, врятував двох медсестер, сам був поранений і отруєний газами. Отримав контузію.

Незважаючи на поранення, у бою був до кінця, не залишивши ні барикади, ні своїх побратимів.

Якби не його мужність в ранок 20 лютого, кількість загиблих на Майдані була б набагато більшою. Тоді один зі снайперів лежав під КамАЗом біля барикади з бетонних блоків на Інститутській і розстрілював людей. Рустам, не маючи зброї, тоді фактично вступив у двобій з «беркутами» «чорної роти». Надзвичайно смілива була людина! Я б казав безбашенний був! Не один раз дивився смерті в лице! В той ранок чотири рази куля пробивала стару армійську каску на його голові. Те, що тоді залишився живий — просто пощастило йому, кулі застряли між каскою і підшлемником. Рустам дістав тоді із-під обстрілу медичку, врятував її від вірної смерті. Вона поповзла до тіла його друга і під кулями отримала інфаркт. Потім він дістав тіло свого друга, який лежав буквально в метрах 30 від тієї самої «чорної роти». Медсестру Таню теж він дістав майже із-під ніг «беркутівців».

— Лев, побратим Рустама.[1]

Першу медичну допомогу отримав в Києві, згодом в Луцьку. Доля дала йому ще один шанс, але … ненадовго.

Анексія Криму

Не пролікувавшись до кінця, в березні 2014 року знову повернувся на Майдан. Був волонтером в «МедАвтоМайдані Об'єднаному» («МАМО»), який допомагав постраждалим на Майдані і сім'ям загиблих, жив в наметовому містечку. Коли розпочалася збройна агресія проти України, Рустам на війну на Схід відправився добровольцем прямо з Майдану, не сказавши про це ні слова родині. Не побажав зайвий раз хвилювати ні матір з батьком, ні сина, ні рідну сестру Ріту. Не хотів завдавати душевного страждання людям, яких любив понад усе. Ім'я луцького айдарівця Рустама Хамраєва без сумніву увійшло в історію України.

Рустам був нашим ідейним натхненником, до нього тягнулися хлопці. В травні 2014 року я і частина майданівців жили в Будинку профспілок, а Рустам залишався ще в наметі на Майдані, він там жив до останнього дня перебування на Майдані. Після Президентських виборів 25 травня 2014 року він заходить до нас і каже: «Хлопці! Є пропозиція! Їхати в Луганськ. Тепер наші барикади — там, там — наш Майдан. Я їду. Хто зі мною?». Так він заагітував більше ніж 20 чоловік. І 28 травня ми усі рушили на Схід. Він був сильним патріотом України, фанатом (у хорошому значенні цього слова) України, дуже доброю людиною і сміливим, хоробрим воїном.

— Олексій, побратим Рустама[1]

Через декілька днів після останнього від'їзду Рустама на Майдан я зайшов в його кімнату і відкривши шкафчик, побачив, що Рустам на видному місці, прямо, залишив свою армійську фотографію, зроблену під час прийняття ним військової присяги, і підписав: «Я давав клятву на вірність Україні 26.12.1993 р.». Раніше цієї фотографії там не було, вона була в альбомі. І тоді моє серце відчуло щось недобре, на душі стало якось тривожно.

— Хамраєв Шонійоз Турнійозович, тато[1]

Коли Крим анексували, для нього це було ще одним ударом після загибелі побратимів на Майдані. Тоді й сказав мамі, обнявши її: «Мамо, ти знаєш мене, якщо треба буде, я голову за Україну покладу. А Крим ми відіб'ємо! Обов'язково відіб'ємо! Нікому не дано право паплюжити, ганьбити й принижувати Україну», — заспокоював нас, коли здали Крим. Вдома ми його не втримали. У березні він знову поїхав у Київ на Майдан. Коли їхав, дійшов до ліфта і … повернувся, нібито щось забув. Вийняв із сумки два магнітики з надписами «Україна понад усе!» і «Слава Україні!» і повісив їх на холодильник. Витягнувся, начебто віддавав честь, постояв пару секунд, сказав: «Тепер — все!» і вийшов. Більше ми його не бачили.

Перед останнім від'їздом на Майдан Рустам залишив одну дорогу йому річ своєму армійському товаришу на збереження і сказав: «Якщо не повернуся, віддаси моєму синові Алішеру у день його народження, коли йому буде 18 років. Передаси йому це і скажеш, що це від мене і привітаєш». Потім подзвонив своєму товаришу зі Сходу, казав: «Андрюша! Знай, ми живими звідсіля не повернемося!». І ще раз нагадав йому про ту річ, що йому залишив для свого синочка.

Війна на сході України

Військовослужбовець 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних Сил України.

Рустам Хамраєв героїчно загинув 17 червня 2014 року під час бою в селищі Металіст під Луганськом. Ім'я Рустама Хамраєва, Героя Майдану, Героя АТО, назавжди увійшло в історію України. Він — гордість Української Армії.

Обставини загибелі

17 червня 2014 року передовий загін батальйону, де служив Рустам, отримав наказ висуватися у район селища Металіст і визволити Металіст від терористів (Металіст — це, фактично, Луганськ, околиця його). Ранком того самого дня потрапила в засідку і була полонена група «айдарівців» і десантників з 80-ї аеромобільної бригади. Тож комбат «Айдару» відібрав і скерував найбільш досвідчених бійців, щоб визволити селище Металіст від бойовиків і звільнити наших бійців.

Дорогою бійці потрапили у засідку та вступили у бій проти добре озброєних терористів з важким стрілецьким озброєнням та бронемашинами. Рустам залишився прикривати бійців свого підрозділу, стримував наступ терористів, самотужки утримував позицію, але сили були занадто нерівні: у терористів танки, БМП, БТР і важке стрілецьке озброєння, в українських воїнів — автомати і кулемети. Під шквальним вогнем терористів, солдат Рустам Хамраєв до останнього прикривав бійців, надав їм можливість перегрупуватися і забезпечив їх відхід у безпечне місце. Він врятував їх ціною свого життя. І смерть свою він зустрів у тому бою достойно, як Герой, прийнявши основний удар на себе. Рустам був розстріляний з крупнокаліберного кулемета з танка — розривні кулі розтрощили бійцю голову, тулуб і ногу — смерть була миттєвою. Він до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, даній Україні і українському народові 26 грудня 1993 року (про це він завжди пам'ятав і дуже гордився тим, що давав присягу на вірність Україні).

Останній запис в блокноті Рустама: «Отримав автомат „АКС-74“, 4 магазини. Стояти на смерть! Україна понад усе!!!». Він дотримав слова.

Він віддав себе Україні цілком і повністю. Зробив крок до безсмертя.

Доля розпорядилась так, що Рустам пішов у свій останній бій під звуки Гімну України. Він був встановлений в його телефоні замість сигналу вхідних дзвінків. Рустам встановив його 22 січня 2014 року, в той день, коли на Майдані снайпери вбили його побратимів. Це була і пам'ять про побратимів, і нагадування, що боротьба триває. І Гімн України лунав йому перед останнім його боєм, під час бою, в останні хвилини життя, пролунав неодноразово і над бездиханним тілом Рустама у полі бою, адже у той час, у день загибелі, 17 червня 2014 року, мама, тато, сестра постійно телефонували Рустаму. Це була остання пісня, остання мелодія, яку Рустам почув перед смертю. Він загинув під звуки Гімну України. І не кожному дано загинути за свою Батьківщину під мелодію Гімну своєї держави. Тіло Рустама дві доби пролежало на полі бою, тільки через дві доби його забрали наші бійці. Дійсно, і душу, і тіло він положив за нашу свободу. А за три дні до своєї загибелі Рустам завантажив останню пісню на свій телефон, духовний Гімн України «Боже, Великий, Єдиний, нам Україну храни!» («Молитва за Україну»).

Останні його слова до батька по телефону за 2 години до своєї загибелі: «Мені пора, я вас всіх люблю!».

Одразу ж після смерті Рустама це про нього повідомляло керівництво нашої держави:

Українські військові атакували російських бойовиків в околицях Луганська. Великі втрати окупантів. Але є втрати і серед наших бійців. Серед інших, в бою за Україну поклали життя четверо бійців легендарного 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», сформованого з бійців Самооборони Майдану. Багато місяців вони захищали Україну на барикадах Майдану, а потім пішли на дальні барикади визволяти українські землі від кремлівських загарбників. Зразок мужності, героїзму і самопосвяти! В цю ніч помолимось за них! Герої не вмирають!

— Андрій Парубій[2][3]

Тільки як вияснилося згодом, загинуло тоді не четверо бійців, а троє: солдат Рустам Хамраєв, молодший сержант Андрій Колесник і Сергій Рябуха. Четвертий боєць, Микола Чепіга, потрапив до полону терористів і через 10 днів його в полоні зарізав ножем «кадировець».

Вдома у Рустама залишилися батьки, сестра Ріта та його 12-річний син Алішер, який мріє стати військовим і захищати Україну.

20 червня прощальна панахида відбулася на Театральному майдані Луцька.

Останки Рустама Хамраєва поховані з військовими почестями на Алеї почесних поховань міського кладовища. Через деякий час, вже після похорону Рустама, на місці бою була знайдена його голова і там ж захоронена, але тепер ця територія не підконтрольна Україні.

Пам'ять
Рустам Хамраєв. Я познайомився з ним на Майдані. Узбек, який Україну любив більше, ніж частина українців! За день до його загибелі я знову його зустрів, потис руку, і сказав, що ми обов'язково вип'ємо пива у звільненому Донецьку… На жаль, однієї обіцянки він не дотримався. Ми ніколи не вип'ємо пива з ним у звільненому Донецьку … Однак, на його честь — так!

— Побратим[4]

Любив Україну до самозабуття. Все, що не стосувалося Майдану, України, її єдності і свободи, хлопців, що загинули на Майдані, вважав для себе менш суттєвим, називав лірикою, постійно думав, згадував Майдан і побратимів. Коли намагалися переключити його думки, зацікавити його чимось іншим, не раз казав: «Мамо, тату, все це лірика». Він ніколи не мав закордонного паспорта. Принципово відмовлявся його виробити. Виробляти саме зараз закордонний паспорт, у його розумінні, — це перший крок до зради України. Говорив: «Принаймні це вже перший крок до зради України. Я нікуди не збираюся виїжджати з України, навіть на відпочинок, тому мені достатньо внутрішнього українського паспорта». Ще казав: «Мамо, ти знаєш мене. Якщо потрібно буде, то я і голову покладу за Україну. А Крим ми відіб'ємо! Обов'язково відіб'ємо! Нікому не дано право паплюжити, ганьбити й принижувати Україну» і обіймав мене. Згодом так і трапилося як казав син, у прямому розумінні цього слова. Сина мені привезли без голови і частини тулуба. У бою він був розстріляний з великокаліберного кулемета. За свою любов до України він заплатив високу ціну. Рустам патріотом України був завжди. Якщо хтось при ньому висловлював своє негативне ставлення до України або казав, що нам важко в Україні живеться, він завжди говорив: "Якою б вона не була, але це наша Батьківщина", а з початком Євромайдану це почуття у нього ще більше загострилося. Завжди, коли йому було важко, казав нам: «Дякую Богу, що ви є у мене». В кімнаті Рустама залишили все так, як було при ньому. Щоранку я заходжу в його кімнату і кажу: «Добрий ранок, синок!», а ввечері кажу: «На добраніч, сину!».

— Антоніна Хамраєва, мама

Після нетривалого дзвінка сину і після його слів «Тату, мені пора, я вас всіх люблю!» в душу підкралась тривога. Я здивувався тоді його сентиментальності, тому раніше він мені ніколи таких слів не говорив, так говорив лише мамі і сестрі Риті, а в наших розмовах зі мною він завжди був по-чоловічому лаконічним, без сентиментальності. Через деякий час спробував передзвонити знову, дзвінки йшли, але слухавку він не брав. Згодом ми взнали, що в той час вже почався бій і ті слова «Тату, мені пора, я вас всіх люблю!» були останніми словами сина до мене. Це було за пару годин до його загибелі.

— Шонійоз Хамраєв, тато

Один не разберет, чем пахнут розы. Другой из горьких трав добудет мед. Кому-то мелочь дашь, навек запомнит. Кому-то жизнь отдашь, а он и не поймет.

— З блокноту Рустама. Передостанній запис[5]


Україна – найкраща країна, тому що я в ній народився і живу ... Немає на світі більшого щастя, ніж віддати життя за свій народ, за свою Батьківщину!

— З блокноту Рустама.[6]

Отримав автомат "АКС-74", 4 магазини.

Стояти на смерть! Україна понад усе!!!

— Останній запис з блокноту Рустама

Нагороди та вшанування
  • Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (14 жовтня 2021, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[7]
  • Звання Народний Герой України з удостоєнням Ордена Народний Герой України (21 серпня 2021, посмертно) - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові
  • Орден «За мужність» III ст. (8 серпня 2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[8]
  • Медаль «За жертовність і любов до України» (7 травня 2015, посмертно) одним із перших нагороджений найвищою нагородою Православної Церкви України - за виняткову мужність, героїзм і незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, жертовне служіння Українському народові
  • Медаль "За служіння Ісламу та Україні" (14 жовтня 2019, посмертно) - за самовідданий захист України й українського народу від російської збройної агресії, за захист суверенітету та територіальної цілісності України
  • Орден "За вірність присязі" (3 квітня 2015, посмертно) - за героїзм і самопожертву, виявлені у захисті територіальної цілісності України, вірність війсковій присязі
  • Орден "За мужність і відвагу" (14 жовтня 2016, посмертно) - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності України
  • Орден «Зірка Слави та заслуг» - найвища відзнака ВГО "Країна" (1 лютого 2018, посмертно) - за особисту мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, самовіддане служіння Українському народу[9]
  • В 2015 році про життя та героїчну смерть Рустама Хамраєва знято документальний фільм «Воїни миру. Рустам Хамраєв»
  • У серпні 2017 року завершилися зйомки повнометражного документального фільму «Заміновані вірністю» про Рустама і його вівчарку Баді.[10][11]
  • 24 серпня 2018 року, в День Незалежності України, на центральних каналах телебачення відбувся перший показ фільму "Заміновані вірністю" ("Заминированные верностью") - топ фільм про війну на Донбасі
  • 17 грудня 2015 року у Луцьку на фасаді школи № 9, де навчався Рустам Хамраєв, відкрито меморіальну дошку на його честь.[12]
  • 17 червня 2016 року у Луцьку по вулиці Кравчука на фасаді будинку, де проживав Рустам Хамраєв, відкрито меморіальну дошку на його честь.[13]
  • 25 липня 2018 року рішенням Луцької міської ради № 44/1 за вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань в зоні проведення Антитерористичної операції на Сході України, а також вагомий особистий внесок у забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України Хамраєву Рустаму Шонійозовичу присвоєно посмертно звання «Почесний громадянин міста Луцька».
  • Рішенням Волинської обласної ради від 10 вересня 2020 року № 31/3 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Хамраєву Рустаму Шонійозовичу присвоєно звання «Почесний громадянин Волині» (посмертно).
  • 10 жовтня 2019 року, напередодні Дня захисника України, вийшов у прокат фільм «Заміновані вірністю» («Заминированные верностью») про Героя Рустама Хамраєва та його бойову вівчарку Баді. Це зворушлива до сліз історія про відданість Рустама Україні.
  • З 10 по 16 жовтня 2019 року фільм демонструвався в кінотеатрах «Планета Кіно» у п'яти українських містах: Києві, Харкові, Одесі, Сумах, Львові.
  • 14 жовтня, в День захисника України, протягом дня фільм «Заміновані вірністю» було продемонсровано на центральних і регіональних телеканалах України.

Див. також

Примітки
  1. https://antikor.com.ua/articles/135567-vin_zaginuv_za_nas_shchob_mi_ne_bachili_vijni_istorija_uzbeka_z_ukrajinsjkoju_dusheju_geroja_ato_rus
  2. Четверо бійців батальйону “Айдар” загинули в Луганську. Galka.if.ua Новини Івано-Франківська (укр.). Процитовано 12 серпня 2017.
  3. Четверо військовослужбовців загинули під час атаки на НЗФ поблизу Луганська - Парубій.
  4. https://www.umoloda.kyiv.ua/number/3137/188/109892/
  5. http://www.volynpost.com/news/78359-geroj-ato-rustam-hamraiev-uzbek-z-ukrainskoyu-dusheyu
  6. http://visnyk.lutsk.ua/news/ukraine/27754/
  7. Указ Президента України від 14 жовтня 2021 року № 536/2021 «Про присвоєння Р.Хамраєву звання Герой України»
  8. Указ Президента України від 8 серпня 2014 року № 640/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  9. ВТО ОРДЕН | |[ 29 серпня 2018 ]| ЗІРКА РУСТАМА.. www.vto-orden.com.ua (рос.). Процитовано 28 жовтня 2018.
  10. «Заміновані вірністю»: як вінницька вівчарка Баді стала героїнею фільму про АТО - Вежа - Вінницький інформаційний портал. Vежа (uk-UA). 8 серпня 2017. Архів оригіналу за 12 серпня 2017. Процитовано 12 серпня 2017.
  11. «Заміновані вірністю» | Волинська газета. volga.lutsk.ua. Архів оригіналу за 30 жовтня 2019. Процитовано 12 серпня 2017.
  12. В луцькій школі, де навчався Рустам Хамраєв, відкрили пам’ятну дошку. ВолиньPost (англ.). Процитовано 12 серпня 2017.
  13. Ще одному Герою України в Луцьку відкрили пам'ятну дошку. ФОТО. ВолиньPost (англ.). Процитовано 12 серпня 2017.

Посилання

Статті


Відео


Попередник: Герой України — кавалер ордена «Золота Зірка»
№ 222
14 жовтня 2021		 Наступник:
Верхогляд Микола Якович Коцюбайло Дмитро Іванович


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.