Хана Сенеш

Хана Сенеш народилась 17 липня 1921 року в Будапешті в родині з літературними традиціями[4].

Її батько — Бела Сенеш (ім'я при народженні Самуїл Шлезінгер, 1894—1927) — був письменником і драматургом[5]. Брат батька — угорський поет і перекладач Андор Сенеш (1899—1935), батько письменника, драматурга і поета-пісняра Івана Сенеша (1924—2010, його дочка Андреа Сенеш — телеведуча)[6].

Мати — Каталін Сенеш (Szenes Kató, уроджена Каталін Зальцбергер, 1896—1992) — народилась у поселенні Яношхаза у Західній Угорщині[7][8]. Її батьки — Фаль Зальцбергер (уроджена Йозефіна Апфель, 1867—1937) і Леопольд Зальцбергер (1851—1905) були добре освіченими людьми, цікавились музикою та літературою[9].

Каталін після завершення навчання у Відні 1919 року вийшла заміж за Белу Сенеша[10][11]. Вони належали до середнього класу, в них був дім в Будапешті. Син Д'ьордь (Гіора) народився за рік до Хани, у 1920 році. 26 травня 1927 року Бела Сенеш помер від сердцевого нападу, і Каталін ростила дітей одна[12][13]. Йозефіна (в домі її називали «бабуся Фіна») мешкала разом із родиною Сенеш, і Хана була дуже прив'язана до неї[12]. Бабуся померла 28 липня 1937 року[9].

Хана і Гіора Сенеш, Будапешт, 1933

Хана почала писати вірші у 6[14] або 7 років[15][16]. В одній із місцевих газет її назвали «великою надією угорської поезії»[17][18][19]. У 1934 році в 13 років Хана почала вести щоденник, у якому занотовувала свої вірші та роздуми про життя[20]. До квітня 1939 року вона писала угорською, потім упереміш на івриті та угорській[21]. Після переїзду до Палестини з липня 1940 року повністю перейшла на іврит[4][22]. У тому ж році з'явився перший вірш на івриті[16]. Щоденник Хана вела до 1943 року[23].

У 1931 році дівчина закінчила з відзнакою початкову школу і поступила в жіночу гімназію. Враховуючи літературний талант дівчинки, їй зробили знижку в оплаті за навчання. З 11 років Хана допомагала готувати уроки подругам, а потім зайнялася репетиторством[12][17].

1937-го року Сенеш була обрана головою шкільного літературного гуртка, але під тиском учнів, які вважали, що таку посаду може обіймати тільки християнка, результати виборів відмінили. Це дуже на неї вплинуло[12][20]. 16 вересня Сенеш записала в щоденнику[17]:

Якби я до цього не була обрана, я не сказала б ні слова. Але в даному випадку мені було завдано відкриту образу. Я вирішила не брати участь більше в роботі гуртка і не цікавитися його справами

У 1938-му брат Гіора Сенеш поїхав отримувати вищу інженерну освіту до Франції в Сорбонну[24][25]. Планувалося, що він буде вчитися у Відні, але до цього моменту Австрія була окупована нацистами. Хана була засмучена його від'їздом, але підтримала брата[18].

Будучи ще підлітком, Хана читала класичну та сучасну літературу і записувала в щоденнику свої враження. Зокрема, вона читала С. Цвейга, Достоєвського, Л. Толстого, Т. Манна і угорських письменників. Одночасно вона міркувала про політику і долю єврейського народу.

Ці роздуми в атмосфері наростаючого антисемітизму в Угорщині[18] привели до того, що Хана стала переконаною сіоністкою[26][27], вчила іврит і брала участь у діяльності єврейських громадських організацій. Реалізація сіоністської ідеї про створення єврейської держави стала для неї найважливішою справою її життя[18]. На формування її переконань вплинув головний рабин Будапешта Імре Беночовскі[28]. Гімназію Сенеш також закінчила з відзнакою[12] і була готова до репатріації[25]. У березні 1939 року вона отримала запрошення продовжити навчання у сільскогосподарській школі для дівчат в Палестині[20].

17 липня 1939 року Сенеш написала в щоденнику[21][29]:

"Є лише одне місце на землі, де ми не біженці і не емігранти. Це місце — наш будинок, Ерец-Ісраель"

Хана Сенеш в день прибуття до Британської Палестини, 19 вересня 1939 року

Хана Сенеш у сільськогосподарській школі «Нахалаль», 1941

19 вересня 1939 року в 18 років самостійно перебралася в Ерец-Ісраель, де повністю перейшла на іврит. 21 вересня вона поступила в сільськогосподарську школу «Нахалаль». Вона стала сіоністкою, стала вивчати іврит, брати участь в діяльності єврейських громадських організацій[15][22].

Колишній в'язень Аушвіцу Ференц Патакі стверджує, що в цей період він жив у Палестині і вони з Ханою були закохані один в одного[30], проте у щоденнику Хани немає підтвердження цій інформації. Вона писала, що ніяких серйозних почуттів поки що ні до одного зі своїх знайомих не відчувала[22][31].

Після закінчення школи у серпні 1941 року[20] Хана приєдналася до кібуцного руху у складі молодіжного руху Об'єднаний кібуц (ха-Кибуц ха-Меухад). 22 грудня 1941 року вона стала членом кібуцу Сдот Ям біля Кесарії, жила та працювала в ньому до 1943 року[23]. В щоденнику вона описувала свої враження від знайомства з Палестиною і місцевими євреями, свою роботу у кібуці[22].

Вона була обурена перешкодами, які чинила британська адміністрація єврейським біженцям з Європи, не допускаючи їх у Палестину, і писала про масові протести єврейського населення проти цієї політики[32][33].

У 1942 році до Палестини почали доходити чутки про масові розправи з євреями в Європі[4][34]. Турбуючись про матір, Хана писала їй, щоб вона якомога швидше поїхала у Палестину[35]. 8 січня 1943 року Хана написала в своєму щоденнику[26]:

Мені раптом прийшла у голову думка, що я повинна повернутися в Угорщину і залишитися там, щоб допомогти організації «Аліят ха-Ноар» і привезти маму до Ізраїлю

У лютому вона стала членом воєнізованої єврейської організації самооборони Хагана[8] і подала заяву на зарахування добровольцем в якості члена у загін парашутистів, яких британська армія готувала до закидання в німецький тил в окупованій Європі[20]. Ця операція була спільною справою Єврейського агентства і британського Управління спеціальних операцій. У червні Хана була викликана на співбесіду до Тель-Авіву. 12 червня вона була зарахована до складу допоміжної жіночої групи Повітряних сил Великої Британії[36][37] і отримала конспіративний псевдонім Агарь[35]. Восени 1943 року вона пройшла прискорені курси радистів в кібуці Рамат ха-Ковеш, потім курси парашутної підготовки та поводження з різними видами зброї[38][39]. Після проходження навчання їй було присвоєно офіцерське звання[40].

Із 250-ти добровольців 110 пройшли навчання, 37 було відібрано для виконання завдання[41]. Крім Хани, в цій групі були ще дві жінки — Хавіва Райк та Сара Браверман[40].

У січні 1944 року група виїхала на тренувальну базу британських ВВС у Єгипті[42]. Один з тих, хто займався підготовкою парашутистів, Реувен Дафні, розповідав, що його вразив той факт, що до групи включена дівчина і що саме вона під час підготовки і згодом у Югославії переконувала всю групу в успіху їхньої місії. За його словами, британські та американські інструктори також були вражені присутністю Хани в команді, котра вирушає у німецький тил[43].

Брат Хани Гіора емігрував з Парижу до Палестини 2 лютого 1944 року, за день до її від'їзду на чергове тренування до Єгипту і незадовго до її відправки до Європи. Це була їхня остання зустріч[20].

11 березня 1944 року Сенеш вилетіла в Італію, звідки 13 березня разом з Реувеном Дафни, Йоной Розеном і Абой Бердичевим вона була направлена на парашутах в Югославію до партизанів Йосипа Броз Тіто. Після переходу кордону 9 червня 1944 року двоє євреїв вирушили на розвідку в угорське село і були схоплені жандармами, при цьому один із євреїв застрелився. Жителі села видали Сенеш і француза, які сховалися. Поліцейські знайшли навушники і радіопередавач.

Хана та Гіора Сенеш, лютий 1944 року, Палестина

З в'язниці Сомбатхея Сенеш відправили до казарм Хадік у Будапешті, де знаходилася військова контррозвідка, а потім у військову в'язницю на бульварі Маргит. Там Сенеш піддали допитам і тортурам, вимагаючи розповісти про її завдання і видати код передавача. 17 червня слідчі зробили очну ставку Хани з її матір'ю Каталін, вимагаючи від останньої вплинути на дочку, щоб та співпрацювала із слідством. Того ж дня Каталін теж була заарештована, і її декілька місяців тримали в тій же в'язниці. 23 червня Каталін дізналася, що її дочка знаходиться поруч. Надалі мати і дочка змогли бачитися і спілкуватися. 11 вересня Хану перевели у в'язницю на вулиці Конті, а 13 вересня Каталін перевели з в'язниці в концтабір Киштарче на околиці Будапешта. У кінці вересня табір був ліквідований, і ув'язнених відпустили. 12 жовтня Каталін найняла адвоката Андора Селечені для допомоги Хані, захистом якої також займався адвокат Ендре Нанаї. 28 жовтня 1944 року відбувся суд, який звинуватив Хану в шпигунстві. Особливий трибунал при начальнику генерального штабу у складі військового юриста капітана Д'юлі Шимона і двох офіцерів без юридичної освіти засудив її до страти згідно із статтею 2 «Закону про національну оборону» від 1939 року.

7 листопада 1944 року заступник міністра оборони і заступник начальника генерального штабу генерал-полковник Ференц Фекетехалмі-Цейднер і начальник Особливого трибуналу при начальнику генерального штабу підполковник Ласло Д'юре у відсутності адвоката оголосили вирок, і Хана Сенеш того ж дня була розстріляна у внутрішньому дворі в'язниці. У 1950 році останки Сенеш були перевезені в Ізраїль і перепоховані на горі Герцля в Єрусалимі. Лише у 1953 році Сенеш була реабілітована, а звання капітана угорської армії їй так і не дали.