Хана Сенеш
Хана Сенеш (угор. Szenes Hanna; нар. 17 липня 1921, Будапешт, Угорщина — пом. 7 листопада 1944, Будапешт, Угорщина) — угорська і єврейська поетеса, партизанка Другої світової війни, національна героїня Ізраїлю.
Хана Сенеш | |
---|---|
Szenes Hanna | |
Народилася |
17 липня 1921[1][2][3] Будапешт, Королівство Угорщина |
Померла |
7 листопада 1944[1][2][3] (23 роки) Будапешт, Королівство Угорщина ·вогнепальне поранення |
Поховання |
|
Країна | Угорщина |
Національність | євреї |
Діяльність | поетка |
Галузь | поезія |
Знання мов | угорська і іврит[1] |
Учасник | Друга світова війна |
Роки активності | з 1928 |
Жанр | лірика |
Батько | Бела Сенеш (1894—1927 рр. — угорський письменник і драматург |
Сайт | hannahsenesh.org.il |
Біографія
Родина
Хана Сенеш народилась 17 липня 1921 року в Будапешті в родині з літературними традиціями[4].
Її батько — Бела Сенеш (ім'я при народженні Самуїл Шлезінгер, 1894—1927) — був письменником і драматургом[5]. Брат батька — угорський поет і перекладач Андор Сенеш (1899—1935), батько письменника, драматурга і поета-пісняра Івана Сенеша (1924—2010, його дочка Андреа Сенеш — телеведуча)[6].
Мати — Каталін Сенеш (Szenes Kató, уроджена Каталін Зальцбергер, 1896—1992) — народилась у поселенні Яношхаза у Західній Угорщині[7][8]. Її батьки — Фаль Зальцбергер (уроджена Йозефіна Апфель, 1867—1937) і Леопольд Зальцбергер (1851—1905) були добре освіченими людьми, цікавились музикою та літературою[9].
Каталін після завершення навчання у Відні 1919 року вийшла заміж за Белу Сенеша[10][11]. Вони належали до середнього класу, в них був дім в Будапешті. Син Д'ьордь (Гіора) народився за рік до Хани, у 1920 році. 26 травня 1927 року Бела Сенеш помер від сердцевого нападу, і Каталін ростила дітей одна[12][13]. Йозефіна (в домі її називали «бабуся Фіна») мешкала разом із родиною Сенеш, і Хана була дуже прив'язана до неї[12]. Бабуся померла 28 липня 1937 року[9].
Дитинство в Угорщині та Освіта
Хана почала писати вірші у 6[14] або 7 років[15][16]. В одній із місцевих газет її назвали «великою надією угорської поезії»[17][18][19]. У 1934 році в 13 років Хана почала вести щоденник, у якому занотовувала свої вірші та роздуми про життя[20]. До квітня 1939 року вона писала угорською, потім упереміш на івриті та угорській[21]. Після переїзду до Палестини з липня 1940 року повністю перейшла на іврит[4][22]. У тому ж році з'явився перший вірш на івриті[16]. Щоденник Хана вела до 1943 року[23].
У 1931 році дівчина закінчила з відзнакою початкову школу і поступила в жіночу гімназію. Враховуючи літературний талант дівчинки, їй зробили знижку в оплаті за навчання. З 11 років Хана допомагала готувати уроки подругам, а потім зайнялася репетиторством[12][17].
1937-го року Сенеш була обрана головою шкільного літературного гуртка, але під тиском учнів, які вважали, що таку посаду може обіймати тільки християнка, результати виборів відмінили. Це дуже на неї вплинуло[12][20]. 16 вересня Сенеш записала в щоденнику[17]:
Якби я до цього не була обрана, я не сказала б ні слова. Але в даному випадку мені було завдано відкриту образу. Я вирішила не брати участь більше в роботі гуртка і не цікавитися його справами |
У 1938-му брат Гіора Сенеш поїхав отримувати вищу інженерну освіту до Франції в Сорбонну[24][25]. Планувалося, що він буде вчитися у Відні, але до цього моменту Австрія була окупована нацистами. Хана була засмучена його від'їздом, але підтримала брата[18].
Будучи ще підлітком, Хана читала класичну та сучасну літературу і записувала в щоденнику свої враження. Зокрема, вона читала С. Цвейга, Достоєвського, Л. Толстого, Т. Манна і угорських письменників. Одночасно вона міркувала про політику і долю єврейського народу.
Ці роздуми в атмосфері наростаючого антисемітизму в Угорщині[18] привели до того, що Хана стала переконаною сіоністкою[26][27], вчила іврит і брала участь у діяльності єврейських громадських організацій. Реалізація сіоністської ідеї про створення єврейської держави стала для неї найважливішою справою її життя[18]. На формування її переконань вплинув головний рабин Будапешта Імре Беночовскі[28]. Гімназію Сенеш також закінчила з відзнакою[12] і була готова до репатріації[25]. У березні 1939 року вона отримала запрошення продовжити навчання у сільскогосподарській школі для дівчат в Палестині[20].
17 липня 1939 року Сенеш написала в щоденнику[21][29]:
"Є лише одне місце на землі, де ми не біженці і не емігранти. Це місце — наш будинок, Ерец-Ісраель" |
В Ерец-Ісраель
19 вересня 1939 року в 18 років самостійно перебралася в Ерец-Ісраель, де повністю перейшла на іврит. 21 вересня вона поступила в сільськогосподарську школу «Нахалаль». Вона стала сіоністкою, стала вивчати іврит, брати участь в діяльності єврейських громадських організацій[15][22].
Колишній в'язень Аушвіцу Ференц Патакі стверджує, що в цей період він жив у Палестині і вони з Ханою були закохані один в одного[30], проте у щоденнику Хани немає підтвердження цій інформації. Вона писала, що ніяких серйозних почуттів поки що ні до одного зі своїх знайомих не відчувала[22][31].
Після закінчення школи у серпні 1941 року[20] Хана приєдналася до кібуцного руху у складі молодіжного руху Об'єднаний кібуц (ха-Кибуц ха-Меухад). 22 грудня 1941 року вона стала членом кібуцу Сдот Ям біля Кесарії, жила та працювала в ньому до 1943 року[23]. В щоденнику вона описувала свої враження від знайомства з Палестиною і місцевими євреями, свою роботу у кібуці[22].
Вона була обурена перешкодами, які чинила британська адміністрація єврейським біженцям з Європи, не допускаючи їх у Палестину, і писала про масові протести єврейського населення проти цієї політики[32][33].
У 1942 році до Палестини почали доходити чутки про масові розправи з євреями в Європі[4][34]. Турбуючись про матір, Хана писала їй, щоб вона якомога швидше поїхала у Палестину[35]. 8 січня 1943 року Хана написала в своєму щоденнику[26]:
Мені раптом прийшла у голову думка, що я повинна повернутися в Угорщину і залишитися там, щоб допомогти організації «Аліят ха-Ноар» і привезти маму до Ізраїлю |
У лютому вона стала членом воєнізованої єврейської організації самооборони Хагана[8] і подала заяву на зарахування добровольцем в якості члена у загін парашутистів, яких британська армія готувала до закидання в німецький тил в окупованій Європі[20]. Ця операція була спільною справою Єврейського агентства і британського Управління спеціальних операцій. У червні Хана була викликана на співбесіду до Тель-Авіву. 12 червня вона була зарахована до складу допоміжної жіночої групи Повітряних сил Великої Британії[36][37] і отримала конспіративний псевдонім Агарь[35]. Восени 1943 року вона пройшла прискорені курси радистів в кібуці Рамат ха-Ковеш, потім курси парашутної підготовки та поводження з різними видами зброї[38][39]. Після проходження навчання їй було присвоєно офіцерське звання[40].
Із 250-ти добровольців 110 пройшли навчання, 37 було відібрано для виконання завдання[41]. Крім Хани, в цій групі були ще дві жінки — Хавіва Райк та Сара Браверман[40].
У січні 1944 року група виїхала на тренувальну базу британських ВВС у Єгипті[42]. Один з тих, хто займався підготовкою парашутистів, Реувен Дафні, розповідав, що його вразив той факт, що до групи включена дівчина і що саме вона під час підготовки і згодом у Югославії переконувала всю групу в успіху їхньої місії. За його словами, британські та американські інструктори також були вражені присутністю Хани в команді, котра вирушає у німецький тил[43].
Брат Хани Гіора емігрував з Парижу до Палестини 2 лютого 1944 року, за день до її від'їзду на чергове тренування до Єгипту і незадовго до її відправки до Європи. Це була їхня остання зустріч[20].
11 березня 1944 року Сенеш вилетіла в Італію, звідки 13 березня разом з Реувеном Дафни, Йоной Розеном і Абой Бердичевим вона була направлена на парашутах в Югославію до партизанів Йосипа Броз Тіто. Після переходу кордону 9 червня 1944 року двоє євреїв вирушили на розвідку в угорське село і були схоплені жандармами, при цьому один із євреїв застрелився. Жителі села видали Сенеш і француза, які сховалися. Поліцейські знайшли навушники і радіопередавач.
У в'язниці
З в'язниці Сомбатхея Сенеш відправили до казарм Хадік у Будапешті, де знаходилася військова контррозвідка, а потім у військову в'язницю на бульварі Маргит. Там Сенеш піддали допитам і тортурам, вимагаючи розповісти про її завдання і видати код передавача. 17 червня слідчі зробили очну ставку Хани з її матір'ю Каталін, вимагаючи від останньої вплинути на дочку, щоб та співпрацювала із слідством. Того ж дня Каталін теж була заарештована, і її декілька місяців тримали в тій же в'язниці. 23 червня Каталін дізналася, що її дочка знаходиться поруч. Надалі мати і дочка змогли бачитися і спілкуватися. 11 вересня Хану перевели у в'язницю на вулиці Конті, а 13 вересня Каталін перевели з в'язниці в концтабір Киштарче на околиці Будапешта. У кінці вересня табір був ліквідований, і ув'язнених відпустили. 12 жовтня Каталін найняла адвоката Андора Селечені для допомоги Хані, захистом якої також займався адвокат Ендре Нанаї. 28 жовтня 1944 року відбувся суд, який звинуватив Хану в шпигунстві. Особливий трибунал при начальнику генерального штабу у складі військового юриста капітана Д'юлі Шимона і двох офіцерів без юридичної освіти засудив її до страти згідно із статтею 2 «Закону про національну оборону» від 1939 року.
7 листопада 1944 року заступник міністра оборони і заступник начальника генерального штабу генерал-полковник Ференц Фекетехалмі-Цейднер і начальник Особливого трибуналу при начальнику генерального штабу підполковник Ласло Д'юре у відсутності адвоката оголосили вирок, і Хана Сенеш того ж дня була розстріляна у внутрішньому дворі в'язниці. У 1950 році останки Сенеш були перевезені в Ізраїль і перепоховані на горі Герцля в Єрусалимі. Лише у 1953 році Сенеш була реабілітована, а звання капітана угорської армії їй так і не дали.
Творчість
Коли дівчинці було шість років, вона почала писати вірші. Одна з угорських газет Ханну назвали «великою надією угорської поезії». Коли майбутній поетці виповнилось тринадцять років, вона стала вести щоденник, в якому записувала свої вірші і роздуми про життя. Хана Сенеш читала класичну і сучасну літературу, і записувала в щоденнику свої враження. У 1940 році зʼявився її перший вірш на івриті. Її улюбленими авторами були: Стефан Цвейг, Федір Достоєвський, Лев Толстой, Томас Манн. Читала Хана і твори угорських письменників. Роздумувала про політику і долю євреїв. До квітня 1939 року Сенеш писала угорською, а потім стала писати івритом і надалі угорською. Хоч творчий період поетки був дуже коротким, її вірші були дуже популярними в Ізраїлі і стали частиною національного фольклору. На вірші Хани Сенеш Давидом Зеєві в 1945 році була написана пісня «Мій Бог, мій Бог».
В 1942 році Сенеш написала пʼєсу «Скрипка». Весною 1944 року в партизанському загоні в Югославії Сенеш познайомилася з єврейською дівчинкою, яка посивіла від пережитих нею подій. Цій дівчинці Хана присвятила вірш «Благословенний сірник…» (івр. אַשְׁרֵי הַגַּפְרוּר, «Ашрей ха-гафрур»), який став в Ізраїлі популярною піснею[4][29][43]. У 1946 році була опублікована збірка «Хана Сенеш», що включає літературні твори поетки, у тому числі листи, щоденник і спогади про неї.
Пам'ять
Хана Сенеш вважається національною героїнею Ізраїлю[44], іноді її називають «ізраїльською Жанною д'Арк»[45]. Іменем Хани Сенеш названий кібуцу поблизу Самарії, вулиці в ряді міст країни[46] та інші об'єкти[47]. До створення Держави Ізраїль її ім'я носив корабель, що поставляв до Палестини нелегальних єврейських біженців[48][49][50]. Її саму і вірш «Елі, Елі» знає кожен ізраїльський школяр[51].
У 1950 році прах Хани Сенеш був перевезений в Ізраїль і з військовими почестями перепохований на горі Герцля в Єрусалимі. 7 листопада 2007, через 63 роки після загибелі пам'ятник Хані Сенеш з єврейського кладовища в Будапешті також був перевезений в Ізраїль. У церемонії встановлення пам'ятника в кібуці Сдот-Ям взяли участь племінники Хани Давид та Ейтан Сенеш, а також член уряду Ізраїлю Амі Аялон, чий дядько Йона Розен брав участь разом з Ханою в десантній операції в Європі[52].
У кібуці Сдот-Ям створений «Будинок-музей Хани Сенеш», він включений в національний культурно-історичний проект «Спадщина» і фінансується урядом Ізраїлю[53][54]. Музей приймає 15 тисяч відвідувачів на рік[52]. 13 жовтня 2010 року в Музеї єврейської спадщини в Нью-Йорку відкрилася експозиція, присвячена Хані Сенеш, на ній вперше представлені матеріали з її особистого архіву, який був переданий на зберігання музею її племінниками[55][56].
На батьківщині Хани Сенеш в Будапешті в її честь названа середня школа[15] і парк (угор. Szenes Hanna Park), в якому встановлений пам'ятник[57]. Ім'я Хани Сенеш носить також приватна єврейська школа в Брукліні (Нью-Йорк)[58].
2—4 вересня 2010 року в Будапешті відбулися спільні показові виступи ізраїльських і угорських парашутистів в пам'ять про Хану Сенеш. В урочистому прийомі з цієї нагоди взяв участь двоюрідний брат Хани, письменник і композитор Іван Сенеш[8][комм 1].
Подвиг Хани Сенеш вже після створення держави Ізраїль увійшов в шкільні програми, причому не тільки в країні. Белетризована біографія Хани Сенеш для дітей була написана на івриті Аароном Мегедом в 1957 році (призначений для єврейських шкіл Канади переклад на їдиш було опубліковано у Монреалі в 1969 і 1972 роках)[59][60]. Аналогічні публікації були зроблені в рамках світських програм шкільного навчання на ідиші та в інших шкільних системах єврейської діаспори, наприклад, в Аргентині (1948)[61], США (1954)[62] та Мексиці (1960)[63]. Біографія Хани Сенеш пізніше була рекомендована для загальноосвітніх програм у державних школах США і видана з цією метою в серії бібліотеки школяра[64].
Примітки
- Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- SNAC — 2010.
- FemBio: Банк інформації про видатних жінок
- Life Story (англ.). The Hannah Senesh Legacy Foundation. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 17 листопада 2010.
- Varjas B. (1945). Magyar Könyvszemle (угор.). Magyar Nemzeti Múzeum. с. s. 6. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 17 листопада 2010.
- Szenes Andrea show (угор.). andi.hu. Архів оригіналу за 17 серпня 2012. Процитовано 2012-8-15. сайт Андреа Сенеш — племінниці Хани
- Jánosháza // Memorial Book of Vas County (Hungary) / Judy Petersen. — Tel Aviv : Vas Commemorative Committee, 1963. — 214 p.
- Jumping for Hannah Senesh! (угор.). Szeptember 2010. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 14 грудня 2010.
- О нашей семье // Хана Сенеш. Жизнь, миссия и героическая смерть / Пер. c ивр. А. Белова и И. Лапидота. — Библиотека Алия, 1975. — С. 115—125.(рос.)
- David Alster Yardeni. (7 травня 1987). Katherine Szenes. Women of Valor: Partisans and Resistance Fighters (англ.). Women and the Holocaust. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 23 листопада 2010.
- Pécsi T. . — HETEK, 10.09.2010. — Kiad. XIV/36.
- Моя дочь Анико // Хана Сенеш. Жизнь, миссия и героическая смерть / Пер. c ивр. А. Белова и И. Лапидота. — Библиотека Алия, 1975.(рос.)
- Szenes Béla (угор.). www.szineszkonyvtar.hu. 2003. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 25 листопада 2010.
- Whitman, 1986, с. 14.
- Сенеш Хана // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
- Подольская Г. Г. (2000-08). «Да славится пламя, чья пламенность в сердце вошла». Процитовано 4 грудня 2010.
- Сенеш Х. (1934—1937). Дитинство в діаспорі. Щоденник. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 24 листопада 2010.
- Сенеш Х. (1938). 1938. Щоденник. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 24 листопада 2010.
- Хана Сенеш. Ивритская литература 20-го века в переводах на русский язык. RJews.net. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 19 грудня 2010.(рос.)
- Timeline. Fire In My Heart (англ.). Museum of Jewish Heritage. 2010. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 25 листопада 2010.виставка, присвячена Хані Сенеш|
- Сенеш Х. (1939). 1939. Щоденник. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 23 листопада 2010.
- Сенеш Х. (1940). 1940. Щоденник. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 25 листопада 2010.
- Сенеш Х. (1943). 1943. Щоденник. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 25 листопада 2010.
- Шалит Ш. Хана Сенеш: жизнь — миссия. Мы здесь. Процитовано 27 листопада 2010.
- Whitman, 1986, с. 16.
- Сенеш Х. (10 травня 1939). 1939. Щоденник. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 16 листопада 2010. «Не перебільшу, якщо скажу, що єдине, чим я живу і що мене постійно тримає в напрузі, — це сіонізм. Все, що має хоч якесь відношення до нього, мене цікавить»
- Rochelle Mass. 1921—1944. Hannah Senesh (Szenes)
- Шира Коен Регев. Хана Сенеш. HebrewOnline. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 27 листопада 2010.
- Szegő P. «Szenes Hanna volt a nagy szerelmem». — Szombat, 2008.
- Сенеш Х. (1941). 1941. Щоденник. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 25 листопада 2010.
- Whitman, 1986, с. 17.
- Сенеш Х. (27.11.1940—14.12.1940). 1940. Щоденник. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 26 листопада 2010. «27.11.1940. Пароплав з нелегальними імігрантами підійшов до берегів нашої країни. Англійці не дозволили їм зійти на берег, нібито, зі стратегічних міркувань — через побоювання, що серед них є шпигуни. Пароплав затонув, частина людей загинула, частині вдалося врятуватися, і їх повернули у Атліт. Я себе запитую: де ж правильний шлях? З людської точки зору немає ніяких сумнівів. Сам по собі народжується вигук: дайте їм зійти! Хіба мало тих страждань і мук, яких вони натерпілися? Ви знову хочете відіслати їх у віддалене і покинуте селище «до кінця війни»? Вони прибули до себе додому, вони хочуть відпочити, і хто має право їх затримувати? 14.12.1940. Пароплав з імігрантами відправили до Нової Зеландії. Демонстрації і опір не допомогли. Весь єврейський народ Палестини одностайно вимагав залишити їх в країні. Але пароплав таємно відійшовв — це сталося вночі — від берегів Хайфи. Що до цього можна додати? Які наші почуття як людей і як народу? Питається: Доки?»
- Whitman, 1986, с. 18.
- Сенеш Х. (1943). Письма. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 27 листопада 2010.
- Atkinson, 1992, с. 109—110.
- CWGC record — Casualty Details (англ.). Commonwealth War Graves Commission. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 28 листопада 2010.
- Baumel-Schwartz, 2010, с. 13—14.
- Wisenberg S. L.. Holocaust Girls: History, Memory, & Other Obsessions. — Lincoln, NE: University of Nebraska Press, 2002. — P. 95.
- Cosner S., Cosner V. Women Under the Third Reich: A Biographical Dictionary. — Greenwood Press, 1998. — P. 156—157. — ISBN 9780313303159.
- Jewish parachutists from Palestine. Энциклопедия Холокоста (англ.). Американський меморіальний музей Холокоста. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 грудня 2010.
- Rochelle Mass. Hannah Senesh (Szenes) World Zionist Organization (29 — Apr — 2003)
- Дафни Р. Миссия. К последней черте // Хана Сенеш. Жизнь, миссия и героическая смерть / Пер. c ивр. А. Белова и И. Лапидота. — Библиотека Алия, 1975. — С. 283—301.(рос.)
- Священник пролил свет на судьбу еврейской героини. MIGnews.com. 23.07.2010. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 27 листопада 2010.
- Matheson L. M. Icons of the Middle Ages: Rulers, Writers, Rebels, and Saints: Rulers, Writers, Rebels, and Saints. — ABC-CLIO, 2011. — P. 447. — (Greenwood Icons) — ISBN 9781573567800.
- Неер Р. Хана Сенеш // Улицы хранят память / Пер. с фр. С. Тартаковской. — Ієрусалім : АМАНА.
- Bohm A. (27 квітня 2001). Budapest memorial to Senesh (англ.). The Jewish Chronicle Online. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 23 листопада 2010.
- Предисловие // Хана Сенеш. Жизнь, миссия и героическая смерть / Пер. c ивр. А. Белова и И. Лапидота. — 1975. — С. 115—125.
- Спектор Й. (13.08.2009). «Ты отметил нас трудной любовью». Мы здесь. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 27 листопада 2010. «Там, в этой колонке, были, среди прочих, опубликованы стихи, посвящённые итальянцу — капитану судна «Хана Сенеш», который в 1945 году провёл его через заслон британской морской охраны и высадил нелегальных иммигрантов на берег Земли Израиля, в Нагарии»(рос.)
- Грановский О. (2008). Структура ВМС Израиля. Waronline.org. Процитовано 27 листопада 2010. ««Хана Сенеш» — прибыло 25.12.45 с 252 репатриантами на борту. Вошло в состав ВМС под названием «Хана Сенеш»»
- Windolf J. Remembering Hannah Senesh. — Vanity Fair, October 2, 2009. — ISSN 0733-8899.
- Ashkenazi E. Decades later, tombstone follows Hannah Szenes' body to Israel. — Haaretz, 25.11.2007.
- Правительство решило поддержать кибуцы. Strana.co.il. 17.10.2010. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 27 листопада 2010.
- Pfeffer A. Gov’t, kibbutz to put up money to keep Szenes archive here. — 15.10.2010.
- Бакулина С. (13 жовтня 2010). Архив Ханы Сенеш приютили в Нью-Йорке. Jewish.ru. ФЕОР. Процитовано 4 грудня 2010.
- דער ארכיוו פון כאנע סענעש האָט געפונען א מאָקעם=מענוכע אין ניו=יאָרק. — Биробиджанер штерн — Биробиджанская звезда, 29.10.2010. — Num. 79 (14177).
- Zsidó látnivalók, műemlékek Budapesten (угор.). zsido.hu. 2009. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 5 грудня 2010.
- The Hannah Senesh Community Day School (англ.). Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 5 грудня 2010.
- Ḥaneh Senesh (англ.). National Yiddish Book Center. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 5 грудня 2010.
- Khane Senesh. Montreal: Jewish School Publishing House, 1969 (С. 55)
- Svarch A.Jewish Communist Culture and Identity in Buenos Aires. Іспанський переклад п'єси А. Мегеда «Хана Сенеш» був виданий у Буенос-Айресі в 1961 році.
- Довид Бриджер (1907—?) «Хане Сенеш» (на ідиш), Нью-Йорк, 1954.
- Бриджер Д. «Хане Сенеш ун андере дерцейлунген», Ідише шул ін Мексике, 1960: דוד ברידזשער, חנה סענעש און אַנדערע דערצײלונגען
- Ransom C. F. So Young to Die: The Story of Hannah Senesh. — Scholastic, 1993. — 152 p. — (Scholastic Biography) — ISBN 9780590446778., безліч перевидань
Коментарі
- Іван Сенеш помер через кілька днів після цього заходу — 13 вересня 2010 року.
Див. також
Джерела
- Хана Сенеш на cyclowiki
- Хана Сенеш. Жизнь, миссия и героическая смерть / Пер. c ивр. А. Белова и И. Лапидота.(рос.) — Бібліотека Алія, 1975.
Посилання
- Сенеш Ханна // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
- The Hannah Senesh Legacy Foundation,(англ.),(івр.)
- A Holocaust Story: Hannah Szenes. Stuff You Missed in History Class (англ.). HowStuffWorks.com. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Аудіопередача, 16:12
- Blessed Is the Match: The Life and Death of Hannah Senesh — документальний фільм про Хану Сенеш.
- Fire In My Heart — виставка, яка присвячена Хані Сенеш у Музеї єврейської спадщини (Нью-Йорк).
- Елі, Елі (Мій Б-г, Мій Б-г) на YouTube — пісня на вірші Хани Сенеш у виконанні Офри Хази.
- Blessed is the Match на YouTube — пісня на вірші Хани Сенеш у виконанні Джейн Фішер.
- Hannah Szenes: Poet, Hero, Martyr на YouTube(англ.) — лекція Henry Abramson.