Харитоненко Микола Аркадійович

Народився у селі Стара Рябина Харківської губернії. Закінчив Сумське реальне училище, 1917 року — Чугуївське військове училище. Останнє звання у російській армії — прапорщик.

У 1917 році брав участь в українізації 415-го піхотного Бахмутського полку. 1 травня 1918 року закінчив Інструкторську школу старшин, потому — старшина 1-го пішого Уманського полку Армії Української Держави.

З 15 серпня 1918 року — ад'ютант коменданта міста Жмеринка, з 1 грудня 1918 року — старшина для доручень штабу 3-го Херсонського корпусу військ Директорії УНР.

З 1 лютого 1919 року — командир сотні Інструкторської школи старшин 3-го Херсонського корпусу Дієвої армії УНР. З 1 червня 1919 року — командир сотні 10-го пішого полку Сірожупанників Дієвої армії УНР.

З 12 січня 1920 року — командир сотні 4-го Сірожупанного куреня Збірної Волинської дивізії Дієвої армії УНР, у складі якого брав участь у Першому Зимовому поході. Лицар Залізного Хреста. У боях з більшовиками був поранений у ліву руку.

Після поразки УНР у війні з Радянською Росією Харитоненко опинився у таборі для інтернованих у місті Каліш у Польщі. У 1921 році — старшина 3-го збірного куреня 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР. У таборі для інтернованих Микола Харитоненко вів активне громадське життя: викладав математику у гімназії імені Тараса Шевченка і вів хор. Рішення про заснування гімназії було ухвалено 19 квітня 1921 року на засіданні інструкторів національно-освітніх справ 2-ї Волинської стрілецької дивізії. Окрім того Харитоненко був обраним до Ревізійної комісії Українського військово-історичного товариства у Польщі на Других загальних зборах товариства у 1929 році.

1930 року у Харитоненка у Польщі народилась донька Оксана від Альми Меліс. 11 листопада 1931 року Альма і Микола одружилися.[2]

Під час Другої світової війни родина Харитоненків залишалася в Каліші. На кінець війни роз'єднана родина пішки дійшла з Польщі до Німеччини з метою врятуватися від радянських військ. По закінченню війни група з приблизно 30 українських, білоруських і російських біженців потрапила до польського табору у Вейстбадені в американській зоні окупації. Микола Харитоненко вів активну громадську і культурну роботу в таборі і керував хором.

27 червня 1949 року на пароплаві з українськими та польськими переселенцями Харитоненки прибули у порт столиці Нової Зеландії, місто Веллінгтон. Новоприбулих перевезли до залізничного вокзалу і далі до табору в сільській місцевості, містечку Пагіатуа. У Пагіатуа зусиллями українських активістів було зорганізовано український хор з 30 осіб. А також окремо чоловічий хор з участю бандуриста. Микола Харитоненко, був першим організатором, старостою та диригентом хору. У таборі в Пагіатуа родина Харитоненків пробула приблизно чотири з половиною місяці.

Пізніше у 1949 році Микола Харитоненко працював різноробом на міську раду міста Мастертон, далі на м'ясокомбінаті Waigawa Freezing Works різноробом, потім протягом 2 років на ремонтному заводі залізничної станції Вобурн. Пізніше родина переїхала до міста Веллінгтон, де оселялося багато українців і працювали на Exie BatteryWorks. З 1951 року Микола Аркадійович входив до управи новоствореної української національно-громадської організації під назвою Український Клуб у Велінгтоні.

Помер Микола Аркадійович 5 лютого 1956 року у Веллінгтоні.

• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
• ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп 2. — Спр. 927. — С. 39-42; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1600. — С 1.
• Дослідниця з Австралії розповіла невідомі факти про долю підполковника УНР Миколи Харитоненка// Укрінформ, 8.2.2021
• Історія офіцера УНР Миколи Харитоненка. Від Збруча до Нової Зеландії; Н.Пошивайло-Таулер, Історична правда, 1 квітня 2021.