Химиченко Олександр Васильович
Олександр Васильович Химиче́нко (нар. 11 серпня 1856, Корсунь — пом. 17 травня 1948, Львів) — український флейтист, педагог.
| Олександр Васильович Химиченко | |
|---|---|
 Зображення | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 11 серпня 1856 |
| Місце народження | Корсунь |
| Дата смерті | 17 травня 1948 (91 рік) |
| Місце смерті | Львів |
| Поховання | |
| Громадянство |
 СРСР |
| Професії | флейтист, педагог |
| Освіта | Московська консерваторія |
| Вчителі | Ferdinand Büchnerd, Рубінштейн Микола Григорович і Чайковський Петро Ілліч |
| Відомі учні | Проценко Андрій Федорович, Ніколаєв Леонід Володимирович і Покровський Микола Дмитрович |
| Інструменти | флейта |
| Нагороди |
 Орден Святої Анни 2 ступеня |
Біографія
Народився 30 липня [11 серпня] 1856 року в місті Корсуні (тепер Корсунь-Шевченківський, Черкаська область, Україна). Його батько — Василь Химиченко був кріпаком у князя П. Лопухіна в Корсуні, грав на флейті у його приватному симфонічному оркестрі[1]. Базову музичну освіту здобув під проводом свого батька. 1879 року закінчив Московську консерваторію. Його викладачами були Фердинанд Бюхнер (клас флейти), Микола Рубінштейн (клас оркестрової майстерності), Петро Чайковський (гармонія)[1]. Відтоді соліст оркестру Київської опери, а з 1880 року викладач Київського музичного училища. Підтримував дружні стосунки і листувався з П. Чайковським.
З 1900 по 1910 рік мешкав у будинку № 39/24 по вулиці Володимирській. В 1910 році нагороджений орденом святої Анни 2-го ступеня[1]. Брав активну участь у процесі створення Київської консерваторії, де був професором з 1913 по 1941 рік. Був першим викладачем класу флейти, викладав фортепіано, читав лекції з теорії та історії музики, сольфеджіо, гармонії, входив до складу екзаменаційних комісій[1]. Серед учнів Андрій Проценко, Леонід Ніколаєв, Микола Покровський.
Багато виступав як соліст-концертант, неодноразово згадувався в пресі як один з кращих інструменталістів-виконавців оперного театру. Окрім цього диригував оркестром при Південно-Західній залізниці, публікував критичні статті в газетах «Заря», «Киевское слово»[1].
Під час Другої світової війни залишався в окупованому нацистами Києві. Після відвоювання міста радянськими військами у 1943 році, рятуючись від переслідувань радянської влади, переїхав до Львова, де і помер 17 травня 1948 року. Похований на 11 полі Личаківського цвинтаря[1]. Нещодавно надгробок О. Химиченка був відремонтований дирекцією музею "Личаківський цвинтар".
Література
- Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 613. — ISBN 5-88500-042-5.
- Кушнір А. Я. Київська флейтова школа: теоретичний, історичний, виконавський аспекти: дис. на здоб. наук. ступ. канд. мистецтвознавства: спец. 17.00.03 «Муз. Мистецтво». — Київ, 2012. — 197 с.
- Кушнір А. Я. Династія Химиченків — засновники традицій українського професійного флейтового виконавства / А. Я. Кушнір // Міжнародний вісник: Культурологія. Філологія. Музикознавство. — 2015. — Вип. 2. — С. 157—162.