Збручанський ідол

За реконструкціями і теоріями дослідників, за визначеними чіткими слідами, в центрі капища на горі Богит стояв ідол, ймовірно, бога Світовида до того, як потрапив на дно Збруча. Капище розташовувалося на висоті 417 м над рівнем моря, мало форму кола діаметром майже 17 м. Навколо нього виявили вісім жертовних ям.

Згідно з дослідженнями, стовп у вигляді статуї Святовита не було скинуто в Збруч войовничими християнами. Добрий стан пам'ятки свідчить про те, що її сховали для збереження у водах ріки самі язичники-віруючі, адже на скульптурі нема ніяких слідів пошкодження чи наруги, як це було з багатьма іншими дохристиянськими зображеннями богів та світогляду предків.

Хронологічна дата створення стовпа (статуї) збігається з періодом існування язичницького Збручанського культового центру.

Взимку 1849 р. дідич Личківців Константій Заборовський[4] подарував статую графу Мечиславу Потоцькому, який іноді проживав у Коцюбинчиках, де мав маєток,[5] яку він розпорядився поставити на майдані (за іншими відомостями — на насипі при в'їзді до села[1]). Місцеві мешканці пригрозили М. Потоцькому: якщо не забере статую (якогось турка), вони її розіб'ють на шматки через те, що він нібито міг принести їм нещастя. 12 травня 1851 р. після 5-тижневої подорожі возами статуя прибула до Кракова.[6] Після прибуття до Кракова статуя 7 років виставлялась в залі бібліотеки місцевого Яґеллонського університету.[1]

Збручанський Світовид зберігається в Краківському археологічному музеї. У Кракові, Львові, Києві, Гусятині, Москві є копії статуї натуральної величини; також у Тернополі (обласний краєзнавчий музей)[7].

До 1500-річчя міста Києва[8][9] (у 1982 році) була виготовлена київська копія Збруцького ідола в натуральну величину.[10][11] Київський Світовит був встановлений у сквері, розташованому вздовж Володимирського проїзду, між Софійською та Михайлівською площами. у 2013 році, у цієї скульптури, на яку виходять вікна з будівлі ГУ МВС м. Києва[12], невідомі вандали відбили голову.[13][14] У червні 2020 року київська репліка Збруцького ідола стоїть на звичному місці, голова відновлена, але не автентична, а кустарними майстрами.

Рельєфи прикрашають кожну сторону статуї

Місце, на якому стояла статуя, г. Богит

Збруцький образ був створений з місцевого вапняку, на поклади якого багаті Медобори, стояв на горі Богит до початку XIII ст. Ідол являє собою чотиригранний стовп висотою 2,67 м, розділений на три рівні-яруси, що відповідають уявленням слов'ян-язичників про три світи — небо, землю й потойбіччя.

Верхня частина статуї оформлена у вигляді округлої шапки з хутряною оторочкою, під шапкою — чотири обличчя. Скульптура розділена на три горизонтальні яруси. Висота верхнього ярусу — 160 см, середнього — 40 см, нижнього 67 см. Таким чином, статуя має 12 окремих секцій. Одна секція нижнього ярусу пуста, на інших 11-ти є по одному зображенню. 3 яруси відображають три сфери буття — Яв-Прав-Нав. Нижній ярус зображає Наву (підземне божество, потойбічний світ); середній — Яву (світ людей, видимий світ); верхній — Праву (світ богів, вищий світ).

На грані нижнього ярусу, на зворотній стороні від пустої, зображено вусатого чоловіка, що стоїть на колінах та тримає обома руками середній ярус. На двох прилеглих гранях нижнього яруса ця ж фігура показана збоку, та обернена колінами до пустої грані. Таким чином представляється можливість визначити лицьову сторону всього ідола.

На верхньому ярусі зображені дві жінки та два чоловіки в довгому підпоясаному одязі. Одна жінка зображена з рогом, інша — з перснем. Чоловіки відповідно зображені один — з конем та мечем, інший — із солярним знаком на одязі, навкруги з шістьма променями всередині нього.

Середній ярус схожий з верхнім, але його фігури значно менші. Фігури також розділяються за статтю — під жіночими фігурами верхнього ряду також зображені жіночі, під чоловічими — чоловічі. Одяг людей також довгий, але без пояса. Фігури зображені з розведеними руками, ніби утворюючи коло.

Згідно із поглядами Рибакова[15], із чотирьох боків ідола під спільною шапкою багатоликого Світовида витесали верховних слов'янських богів — Ладу, Мокошу, Перуна й Дажбога.

Перстень тримає Лада — богиня весни, врожаю і кохання. Була опікункою шлюбу.

З рогом у руці — богиня долі Мокоша. До неї по заступництво зверталися породіллі.

Меч-блискавка й кінь — на зображенні Перуна — покровителя грози, грому й інших небесних явищ, а також війни. Такі самі символи мав і Світовид.

На четвертій постаті ледь помітно проступає колесо-сонце. Це атрибут Дажбога — покровителя плодовитості та сонячного світла, чи навіть самого сонця. Також це божество із солярним символом може бути визначене як Хорс, бог Сонця (а також Місяця). Швидше за все, зображено саме Дажбога, для якого сонячне коло було лише визначальним символом, через що Сонце зображено не в руках, а на одязі божества[15].

Копія Збручанського ідола в Києві

Середній ярус заввишки 40 см містить витесані фігурки чоловіків і жінок, що ніби ведуть хоровод. Під Ладою й Мокошею розташовані жіночі фігурки (видно груди), під Перуном і Дажбогом — чоловічі.

Нижній ярус має висоту 67 см. На ньому — вусатий чоловік, що стоїть навколішки й ніби підпирає верхні яруси (тримає на руках). Припускають, що це Велес — покровитель підземного царства мертвих, а також бог скотарства й торгівлі. Він зображений як основа, на якій тримається світобудова.

Кумир (ідол) відповідає слов'янському Роду-Святовиту, Хоросу, Дажбогу, як головному сонячному божеству, що зображали з чотирма обличчями.[16]

Згідно древньої ведичної традиції — чотири образи на трьох поверхах часу минулого-поточного-майбутнього відображають 4 варни (верстви суспільства) — волхвів, правителів і воїнів, купців, господарів-землеробів й ремісників.

Панель «волхва»

відображала нічне Сонце яв'ю учня-служку, а солярним знаком початок всього, а тому і народження людини-арія як людини під Сонцем, як таїну життя.

Панель «воїна» 

підкріплена зображеннями коня і меча, конюха-зброєносця та становлення зрілого мужчини в нижньому ярусі.

Панель господаря хлібороба-скотаря з добробутом відображеним у вигляді рога достатку

Жона зображена з «янголом» що підкреслює численність і плодючість. І по цей час на селі неплідність жінки вважається гріхом перед богом.

Панель ремісника-ювеліра і торговця

Ремісництво та торгівля стає значним соціально-економічним явищем. Ця діяльність стає виразним накопичуванням багатства і пов'язаним з останнім періодом життя людини, коли майстерність стає безперечною. Не випадково волхви орієнтацію мають на полярну зірку і нічне сонце, а господарі сіячі-скотарі мають орієнтацію на життєдайне світло Ярила. Безумовно, що у аріїв орієнтація на Сонце (півдня) показано спрямуванням погляду предка з наві. Нічне сонце на півночі відповідає зображенням на колисці.

Співробітники Інституту археології НАН України Олексій Комар і Наталя Хамайко опублікували у 2011 році статтю, в якій аргументують версію пізнішого (поч. XIX століття) походження скульптури як «історичної фантазії» польського поета-романтика Тимона Заборовського, садиба якого розташовувалася неподалік від місця знахідки[17].

Встановлено, що Збруцький ідол був затоплений у ріці близько 1823 місцевим польським поміщиком Т. Заборовським після завершення ним п’єси «Умвіта». Власне для написання останньої – для натхнення і стимулювання творчої уяви автора, й було, незадовго перед тим, виготовлене це «язичницьке божище»[18].

• Святовит
• Лопушанський світовид

• Дуда І. Збруцький ідол // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 640. — ISBN 966-528-197-6.
• Писаренко Ю. Г. Збруцький ідол // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 314. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
• Тарасюк С. Світовид зі Збруча // Поступ. — 2005. — № 244 (1853) (3—9 листопада).
• Liczkowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 213. (пол.) — S. 213—215. (пол.)
• Журавлев А. В. Збручский идол Святовита — путеводитель по славянской Вселенной. — 1988. (рос.)
• Комар А., Хамайко Н. Збручский идол: памятник эпохи романтизма? // Ruthenica. — Київ, 2011. — Том X. — C. 166—217. (рос.)
• Русанова И. П., Тимощук Б. А. Языческие святилища древних славян. — М. : Издательство «Ладога-100», 2007. — 304 с. (рос.)
• Рыбаков Б. А. Язычество Древней Руси. — М. : Наука, 1987. (рос.)
• Sawa-Sroczyńska B. Mieczysław Ludwik Potocki — konserwator zabytków Galicji i historyk Zamościa // Ochrona Zabytków. — 34/3-4 (134—135). — S. 162. (пол.)

• Борис Лобовик. Збручський ідол // Українська Релігієзнавча Енциклопедія

• Богит.
• Світовида з річки витягали трьома парами волів
• Рыбаков Б. А. Збручский РодСвятовит (рос.)
• Русанова И. П., Тимощук Б. А. Збручское святилище (предварительное сообщение) (рос.)
• Jacek Feduszka. Mieczysław Ludwik Potocki (1810—1878), herbu Lubicz — autor pierwszej monografii Zamościa (пол.) ^{[недоступне посилання]}