Хосе Оскар Еррера

Народився 17 червня 1965 року в місті Тала, Уругвай. Вихованець футбольної школи клубу «Пеньяроль». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1984 року в основній команді того ж клубу, в якій провів чотири сезони, взявши участь у 87 матчах чемпіонату. Більшість часу, проведеного у складі «Пеньяроля», був основним гравцем команди і став дворазовим чемпіоном Уругваю, а у жовтні 1987 року Еррера зіграв у всіх трьох матчах фіналу Кубка Лібертадорес проти колумбійської «Америки» (Калі), допомігши команді виграти звання найсильнішої команди континенту. Він також зіграв у матчі Міжконтинентального кубка 1987 року проти португальського «Порту», але тут його команда програла 1:2 і не здобула трофей[1].

У 1989 році Еррера переїхав до Іспанії, де протягом сезону 1989/90 грав за клуб другого дивізіону «Фігерас». Після чемпіонату уругваєць став гравцем італійського клубу «Кальярі» з Сардинії, де провів 148 матчів у Серії А і найкращі роки в європейському етапі своєї кар'єри. З Аталантою він дійшов до фіналу Кубка Італії 1995/96 , але його клуб програв там Фіорентині .

Далі протягом 1995—1997 років захищав кольори іншого італійського клубу «Аталанта». З бергамасками він дійшов до фіналу Кубка Італії 1995/96, але його клуб програв там «Фіорентині».

Згодом Еррера недовго грав у складі мексиканського клубу «Крус Асуль» та аргентинського «Ньюеллс Олд Бойз», після чого повернувся на батьківщину, виступаючи за «Пеньяроль», «Расінг» (Монтевідео) та «Монтевідео Вондерерс».

У 2001 році Еррера знову відправився за кордон, цього азу до Азії, виступаючи того року за китайський «Шаньдун Лунен» та індонезійський «Персіб», а завершив ігрову кар'єру а батьківщині у командах «Монтевідео Вондерерс» та «Пеньяроль», зігравши у складі останньої 2 матчі за сезон 2003 року і ставши таким чином чемпіоном Уругваю втретє в кар'єрі.

7 серпня 1988 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Уругваю у товариській грі проти збірної Колумбії (1:2)[2], а вже наступного року у складі збірної поїхав на Кубок Америки 1989 року у Бразилії, де разом з командою здобув «срібло», зігравши у всіх 7 іграх — у 4 іграх на першому етапі проти Еквадору, Болівії, Чилі та Аргентини та в 3 іграх фінального раунду проти Парагваю, Аргентини та Бразилії.

Наступного року Еррера був у заявці збірної на чемпіонаті світу 1990 року в Італії, де Уругвай вийшов до 1/8 фіналу, Еррера зіграв у 3 матчах групового етапу — проти Іспанії, Бельгії та Південної Кореї.

Згодом у складі збірної був учасником Кубка Америки 1993 року в Еквадорі і Кубка Америки 1995 року в Уругваї. На другому з них Еррера зіграв у всіх 6 іграх — проти Венесуели, Парагваю, Мексики, Болівії, Колумбії та Бразилії і у фінальному матчі проти бразильців забив свій післяматчевий пенальті, допомігши команді здобути титул континентального чемпіона[3].

30 квітня 1997 року він провів свій останній матч за збірну, зігравши проти Парагваю у відбіркових матчах до чемпіонату світу 1998 року. Загалом протягом кар'єри в національній команді, яка тривала 10 років, провів у її формі 57 матчів, забивши 4 голи[4].