Храм Святої Параскеви П’ятниці у Вільнюсі

Храм Святої мучениці Параскеви П'ятниці (лит. Šv. kankinės Paraskevės cerkvė також відомий як П'ятницька церква, лит. Piatnicos cerkvė або Параскевська церква, лит. Paraskevos cerkvė) — церква Віленської і Литовської єпархії Російської православної церкви, розташована у Вільнюсі в Старому місті, на перехресті вулиць Замкової (Пілес), Великої (Діджої) і Лоточок (Латако).

Храм Святої Параскеви П’ятниці у Вільнюсі
54°40′51″ пн. ш. 25°17′21″ сх. д.
Тип споруди церква і православний храм
Розташування  Литва, Вільнюс
Інженер Микола Чагін
Засновник Марія Вітебська
Початок будівництва 1345
Будівельна система цегла
Стиль неовізантійська архітектура
Належність православ'я
Єпархія Vilnius and Lithuania diocesed
Оригінальна назва лит. Piatnicos cerkvė
Епонім Параскевія
Вебсайт paraskev.wix.com/paraskevi-vilnius
Храм Святої Параскеви П’ятниці у Вільнюсі (Литва)
 Храм Святої Параскеви П’ятниці у Вільнюсі у Вікісховищі

Пам'ятка архітектури вважається першим кам'яним християнським храмом у місті. Належить до Пречистенського кафедрального собору.

Історія

За деякими джерелами, в часи язичництва на цьому місці знаходилося капище литовського бога вина Рагутіса. За наполяганням першої дружини великого князя литовського Ольгерда княжни Марії Ярославни, капище було зруйновано і на його місці в 1345 зведений православний храм. Перший кам'яний християнський храм у Вільні був побудований за зразком древніх київських і новгородських церков — з хорами, що закривалися зеленими прозорими завісами; за ними розташовувалися жінки-молільниці. У «Хроніці Лодзяти» (XVII століття) сказано, що П'ятницька церква — «перший кам'яний храм істинного Бога, споруджений у литовській столиці і землі». Церква неодноразово страждала від пожеж, а під час великої пожежі 1557 згоріла дотла. Особливою королівською грамотою було наказано збудувати новий храм на віленській площі Лоточок, на згарищі. У 1560 храм відновлений.

В черговий раз церква згоріла у 1610 і була відновлена лише ​​в 1698. Поступово занепадала через малу кількість парафіян і міжконфесійні конфлікти. У 1611 перейшла до греко-католиків.

У 1748 знову згоріла майже дощенту і з великими зусиллями була відновлена.

Після припинення діяльності уніатської церкви в Литві в 1839 храм знову перейшов до православних. Але на той момент це була вже стара будівля без даху, що використовувалась як склад для дров.

З ініціативи генерал-губернатора М. М. Муравйова храм у 1864 фактично заново відбудований на колишньому місці за кресленнями архітектора Марциновського. При цьому були знесені будівлі, які оточували руїни церкви. З давніх часів збереглася лише незначна частина стіни. При відновлювальних роботах знайшли уламок стіни, на якому слов'янським письмом виведений рік, відповідний року «створення світу». Освячено храм при генерал-губернаторові К. П. фон Кауфманн в 1865. А в 1886 подвір'я церкви обнесено залізною огорожею на кам'яному фундаменті.

Наприкінці XIX століття церква не мала власної парафії, була приписана до розташованої неподалік Микільської церкви і знаходилася під опікою військового відомства. Ця ситуація продовжувалась і у міжвоєнний період. Під час Другої світової війни згорів інтер'єр храму.

У 1945—1949 проведений капітальний ремонт. У 1946 у церкві зареєстровано 100 парафіян. До 1959 існував проект організації музею атеїзму у П'ятницькій церкві. Однак такий музей був влаштований пізніше у католицькому костелі Святого Казимира. П'ятницька церква у 1961 була закрита. З 1962 у приміщенні храму діяв музей малих художніх мистецтв — філія Художнього музею.

Сучасний стан

У 1990 П'ятницька церква повернута Віленсько-Литовській єпархії Російської православної церкви. Митрополит Віленський і Литовський Хризостом 31 травня 1991 здійснив чин освячення храму.

Храм заново відремонтований ззовні і зсередини. Новий іконостас створений різьбярем по дереву Олександром Клявіним та іконописцем Володимиром Подгорним.

Храм був приписаним до Кафедрального Пречистенського собору. З 2005 у П'ятницькій церкві проходять богослужіння литовською мовою. А з 2012 створена окрема парафія і настоятелем призначено протоієрея Віталіюса Моцкуса.

На фасаді з боку невеликої площі на перетині вулиць Пілес, Латако та Бокшто, де продають картиними та сувеніри, укріплені три пам'ятні плити з написами про історію храму. Інші три плити на стіні з боку палацу Ходкевичів перелічують відновлені храми і членів церковного комітету, стараннями якого відновлені ця та інші православні церкви у Вільні в другій половині 1860-х, а також презентують зображення церкви у руїнах і після відновлення.

Значення

Із П'ятницькою церквою пов'язані факти з життя відомих історичних осіб.

Зокрема, тут були хрещені дванадцять синів великого литовського князя Ольгерда (Альгірдаса) від Марії Вітебської і Уляни Олександрівни, княжни Тверської. Марія Ярославівна, яка померла в 1346, похована тут.

У церкві були хрещені у православ'я троє наближених князя Ольгерда з християнськими іменами Антоній, Іоанн і Євстафій. Вони прийняли мученицьку смерть в 1347 і канонізовані як Віленські мученики.

У цьому храмі російський самодержець Петро Великий відслужив подячний молебень за перемогу над шведським королем Карлом XII під час Північної війни. Цар подарував храму захоплений у шведів прапор, який в 1822 за розпорядженням князя Адама Чаротрийского був переданий у Пулавський храм Сівілли.

Також тут цар Петро хрестив арапа Ганнібала, прадіда Олександра Сергійовича Пушкіна (ймовірно, в другій половині липня 1705)[1]. Хрещеними батьками були цар і королева польська Христина-Ебергардіна, дружина короля Августа II. Про ці події нагадує одна з меморіальних таблиць на сьогоднішній будівлі церкви.

5 травня 2011 у дворі П'ятницької церкви був відкритий пам'ятник арапу царя Петра Ганнібалу і його правнуку Олександру Пушкіну (автор ідеї — поет Юрій Кобрин, скульптор — Вітаутас Наливайка[2]).

Галерея

Література

  • А. А. Виноградов. Путеводитель по городу Вильне и его окрестностям. Со многими рисунками и новейшим планом, составленным по Высочайше конфирмованному. В 2-х частях. Второе издание. Вильна, 1908. С. 89—93.
  • Герман Шлевис. Пятницкая церковь, 1345 г. // Православные храмы Литвы. — Вильнюс: Свято-Духов монастырь, 2006. — С. 92—97. — 559 с. — ISBN 9955-559-62-6.

Посилання

Примітки

  1. Православные храмы Литвы, с. 96.
  2. Наталия Зверко (5 мая 2011 г.). В Вильнюсе открыт памятник Пушкину и Ганнибалу. Дельфи. Delfi. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 6 травня 2011.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.